Вирок № 92551903, 27.10.2020, Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)21202

Справа №730/776/20

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2020 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Ріхтера В.В.,

з участю секретаря Циліцької Л.В.,

прокурора Кононця Ю.А.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борзна кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020270090000538 від 27.11.2019 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Мала Загорівка Борзнянського району Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей 2015 та 2019 року народження, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у с. Прохори Борзнянського району Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

23.11.2019 року приблизно о 23.00 годині ОСОБА_1 , за попередньою змовою з ОСОБА_2 , з метою крадіжки чужого майна прибули на виробничу територію ТОВ «Прохорське», що знаходиться за адресою с. Прохори, вул. Лесі Українки, 133 Борзнянського району Чернігівської області, де шляхом зриву навісного замка проникли в сарайне приміщення вказаного товариства, звідки таємно викрали бензиновий генератор «Matari» моделі BS9000Е вартістю 17198,05 гривень, чим заподіяли ТОВ «Прохорське» матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім того, 24.11.2019 року о 01.00 годині ОСОБА_1 , за попередньою змовою з ОСОБА_2 , з метою крадіжки чужого майна прибули на виробничу територію ТОВ «Прохорське», що знаходиться за адресою с. Прохори, вул. Лесі Українки, 133 Борзнянського району Чернігівської області, де через двері, навісний замок яких був раніше ними зірваний, проникли в сарайне приміщення вказаного товариства, звідки повторно таємно від оточуючих викрали асинхронний двигун марки АИР моделі 90L6 вартістю 2431,00 гривень, чим заподіяли ТОВ «Прохорське» матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім того, 24.11.2019 року о 22.00 годині ОСОБА_1 , за попередньою змовою з ОСОБА_2 , з метою крадіжки чужого майна прибули на виробничу територію ТОВ «Прохорське», що знаходиться за адресою с. Прохори, вул. Лесі Українки, 133 Борзнянського району Чернігівської області, де через двері, навісний замок яких був раніше ними зірваний, проникли в сарайне приміщення вказаного товариства, звідки повторно таємно від оточуючих викрали асинхронний двигун марки АИР моделі 100S4 вартістю 3309,00 гривень, чим заподіяли ТОВ «Прохорське» матеріальної шкоди на вказану суму.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у пред`явленому обвинуваченні визнали себе повністю та пояснили, що дійсно 23 листопада 2019 року пізно ввечері прибули на територію ТОВ «Прохорське», що знаходиться за адресою с. Прохори, вул. Лесі Українки, 133 Борзнянського району Чернігівської області, де побачили сарай, який був зачинений на замок, та вирішили подивитися, що в ньому є та що можна забрати, після чого зірвали навісний замок, зайшли до сараю, звідки викрали бензиновий генератор «Matari», який неподалік заховали. Після того через декілька годин вирішили знову повернутися до вказаного сараю та подивитися, що там ще є. Прийшовши до вказаного сараю, вони знайшли двигун марки АИР, який також вирішили викрасти. На наступний день вирішили знову піти до сараю та подивитися, що ще можна викрасти, та, прийшовши до сараю, знайшли інший двигун марки АИР, який також викрали. Кожен з обвинувачених указав, що дійсно за наведеного алгоритму дій ними було учинено дану крадіжку. Не оспорюють кількості епізодів, дат, місця та способу скоєння крадіжок, найменування, переліку, кількості та вартості викраденого майна, в скоєному щиро каються, просять суд суворо не карати, запевнили, що зробили для себе правильні висновки і не допустять подібних дій у майбутньому. Останні виразили готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Показання обвинувачених в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ними змісту обставин, добровільності та істинності їх позиції.

Потерпілий та представник потерпілого в судове засідання не з`явилися, направили до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, вирішення справи поклали на розсуд суду.

З`ясувавши думку учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю визнали свою вину в інкримінованому їм діянні, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, в суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, обмежившись лише показаннями обвинувачених та матеріалами кримінального провадження, які характеризують їх особи й стосуються процесуальних витрат та речових доказів.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п.113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).

Також, у рішеннях у справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 року та «Боротюк проти України» від 16.12.2010 року зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися у відкритий чи мовчазний спосіб від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак, для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).

Заслухавши обвинувачених, вивчивши письмові матеріали кримінального провадження, суд вважає, що винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в пред`явленому їм обвинуваченні, крім власного визнання ними своєї вини в судовому засіданні, підтверджується сукупністю зібраних по справі доказів, які є належними, допустимими, достовірними, достатніми та взаємопов`язаними для прийняття відповідного процесуального рішення.

При кваліфікації дій обвинувачених суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи, яка встановлюється шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Згідно пунктів 3, 4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 569/1111/16-к, «проникнення як кваліфікуюча ознака… передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має… При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище»… вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном».

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2018 року (справа № 205/5830/16-к) визначено, що під поняттям «сховище» розуміється певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охорони, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.

У цій ситуації, суд зауважує, що доступ до сарайного приміщення, у розрізі наявної інфраструктури, для сторонніх осіб заборонений, сам об`єкт був зачинений на замок, який обвинувачені зламали.

Як наслідок, відповідно до фактичних обставин цього кримінального провадження, дії обвинувачених відповідають зазначеним критеріям, адже вони розуміли, що доступ до даного об`єкту суттєво ускладнений для потрапляння у нього сторонніх осіб і права перебувати там вони не мають.

Таким чином, суд уважає установленим факт того, що, в цьому випадку, мало місце проникнення.

Саму вартість майна установлено, як дійсну, у порядку алгоритмів, окреслених ОП ККС ВС у справі № 420/1667/18 (постанова від 25.11.2019) та ККС ВС у справі № 335/6360/15-к (постанова від 16.01.2020).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїми умисними діями, що виразилися у таємному викраденні чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, з врахуванням ознаки повторності, поєднаному з проникненням у приміщення, скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, і їхні дії органом досудового розслідування кваліфіковані вірно.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченим, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, особи винних та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинувачених, відповідно до ст. 66 КК України, є активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к).

Обвинувачені висловили щирий жаль з приводу учинених ними дій та осуд своєї поведінки.

Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК, яке виразилось у тому, що обвинувачені повно та всебічно розповіли про обставини, які мали місце у той час, про подальшу долю викраденого майна, та тим самим активно та відкрито сприяли суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК, тобто розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Також, суд враховує особливості й обставини вчинення злочину: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Обвинувачені за місцем проживання характеризуються посередньо, є особами молодого працездатного віку, але офіційно не працюють, отримуючи дохід від праці по найму, на обліку в психоневрологічному чи наркологічному диспансерах не перебувають, ОСОБА_1 одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, ОСОБА_2 неодружений.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно призначити їм покарання у виді позбавлення волі, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме їх виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в мінімальній межі санкції ч. 3 ст. 185 КК України.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом`якшуючих та відсутності обтяжуючих покарання обставин, особи винних та їх ставлення до вчиненого ними діяння, кількості епізодів, виду та вартості викраденого майна, позиції потерпілого, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ст. 75 КК України, звільнивши їх від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо вони протягом іспитового строку не вчинять нового кримінального правопорушення і будуть виконувати покладені на них обов`язки.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування Суд сприймає як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації та обставинах, при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Крім того, відповідно ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинувачених.

Так, з висновку органу пробації про можливість виправлення обвинувачених убачається, що їх виправлення можливе без реального позбавлення або обмеження волі та не становить високої небезпеки для суспільства.

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.122, 124 КПК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Підстав для вирішення питань, пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинувачених, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373-376, 381-382 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 (один) рік, поклавши на нього відповідно до ст.76 КК України такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також додатково покласти обов`язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 (один) рік, поклавши на нього відповідно до ст.76 КК України такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також додатково покласти обов`язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченим - не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в рівних частках, на користь держави 1307,21 грн в рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов`язаних з проведенням судових експертиз.

Речові докази по справі: бензиновий генератор та два асинхронні двигуни, які знаходяться на зберіганні у представника потерпілого, - повернути потерпілому ТОВ «Прохорське», DVD-R диск - залишити у матеріалах провадження.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя Ріхтер В.В.