Рішення № 92548472, 20.10.2020, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/215/20

Провадження №2/603/151/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2020 р. м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді : Іванчука В.М.

при секретарі: Сандалюку О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Монастириська матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу поліції,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, в якому просить ухвалити рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача 200000,00 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, шляхом списання вказаної суми з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду; стягнути з Держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 03.11.2016 року, лейтенантом поліції роти №1 Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Шкрібляком Богданом Івановичем складено постанову про накладення адміністративного стягнення в якій зазначено, що ОСОБА_1 , 03.11.2016 року о 11 год. 25 хв. в м. Івано-Франківськ по вул. Стуса 28, керуючи транспортним засобом, користувався засобом зв`язку тримаючи його в руках, а саме розмовляв по мобільному телефоні.

В подальшому, вказана постанова про накладення адміністративного стягнення була направлена працівниками органів поліції до Бучацького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області для примусового стягнення з позивача ОСОБА_1 , суми штрафу в подвійному розмірі.

Крім того, вказана постанова була оскаржена позивачем до Івано-Франківського міського суду.

Так, рішенням Івано-Франківського міського суду від 06.11.2018 року провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрите у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Під час розгляду даної справи, позивач надав пояснення, що інспектор патрульної поліції м. Івано-Франківськ Шкрібляк Б.І. безпідставно схиляв його до проходження освідування на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння. Позивач ОСОБА_1 погодився пройти освідування у медичному закладі, проте, інспектор не виявив в цьому необхідності та провів несанкціонований обшук автомобіля та його особистих речей. Не виявивши порушення, пред`явив йому звинувачення у користуванні мобільним телефоном під час керування транспортним засобом. Неодноразові прохання запросити понятих, скористатися своїми правами до початку розгляду справи, інспектором було проігноровано, натомість інспектор патрульної поліції ОСОБА_2 зухвало запропонував позивачу ОСОБА_1 викликати відділ моніторингу, щоб він міг написати скаргу.

Для захисту своїх інтересів, позивач ОСОБА_3 змушений був укласти угоду про надання правничої допомоги та оплати послуги адвокату.

Про складення щодо нього постанови дізналися односельчани, рідні та близькі люди. За місцем реєстрації позивача приходив державний виконавець для проведення опису майна та стягнення штрафу в примусовому порядку за правопорушення, якого позивач не вчиняв взагалі. Позивач ОСОБА_1 змушений був протягом 2017-2018 років відвідувати судові засідання, які неодноразово відкладалися у зв`язку із неявкою представників поліції. Сам інспектор ОСОБА_2 жодного разу не був присутнім на судовому розгляді.

Позивач вважає, що дії інспектора Шкрібляка Б.І. були неправомірними і між ними та заподіяною позивачу моральною шкодою є безпосередній причинний зв`язок і наявна вина працівника органу поліції, що є підставою для цивільно - правової відповідальності, оскільки йому було завдано моральні страждання.

Зокрема вказує, що щоденні думки та спогади про наслідки вищевказаних подій переслідують його до цього часу, а острах можливого повторення подій не покидає його, що призвело до негативного переживання та болючих спогадів, настороги, тривоги, емоційних та тілесних реакцій при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, переживання психологічного дискомфорту, знижений та нестійкий настрій, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення - приниженої гідності.

Завдана моральна шкода полягає і в тому, що вчинення працівником поліції незаконних дій, спричинило позивачу додаткові і душевні страждання та моральні переживання, оскільки він відчуває почуття сорому та приниження себе як особи, у зв`язку з чим негативні спогади не покидають його до цього часу.

Таким чином, позивач досі відчуває почуття досади, обурення незаконною поведінкою працівника органу поліції та переживає щодо своєї соціальної репутації.

Також вважає, що були порушені його актуальні життєві плани, погіршилися можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив і трудових планів, нової продуктивної самореалізації.

Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу, що призвело до витрачання додаткових ресурсів, щоб подолати наслідки, які настали вини працівника органу поліції.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану внаслідок порушення його прав, в розмірі 200000,00 грн., а також судові витрати.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату ,час та місце розгляду справи. Від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява, згідно якої позивач просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.

Представник Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату ,час та місце розгляду справи. Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що за результатами розгляду справи №344/1310/17 Івано-Франківським міським судом скасовано постанову серії АР №142753 від 03.11.2016 року, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Таким чином дії інспектора неправомірними не визнано. При цьому, відповідно до вимог ЦК України, шкода відшкодовується у випадку вчинення неправомірних дій та настання матеріальних наслідків. З постановою Івано-Франківського міського суду позивач погодився, апеляційної скарги не подавав, тому дії інспектора неправомірними не визнано. Також вказує, що інформація щодо стягнення з позивача органами ДВС штрафу відсутня, відтак немає підстав вважати що з позивача стягнено грошові кошти в межах виконавчого провадження.

Крім того, з матеріалів позову вбачається, що між позивачем та відповідачем наявний публічно-правовий спір, розгляд якого здійснюється за правилами адміністративного судочинства.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату ,час та місце розгляду справи. Від представника відповідача - Державної казначейської служби України, надійшов відзив на позов, згідно якого Державна казначейська служба України вважає позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими, оскільки позивачем не надано необхідних, належних доказів, якими він мотивує обставини, викладені у позовній заяві. Позивач повинен довести, що йому завдана моральна шкода, заподіяна діями посадових осіб державного органу і що він має право на її відшкодування за рахунок державного бюджету. Однак у позовній заяві відсутні факти заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та з чого він при цьому виходить. У зв`язку з наведеним, у задоволенні позову просить відмовити.

Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 03.11.2016 року, лейтенантом поліції роти №1 Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Шкрібляком Богданом Івановичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення в якій зазначено, що ОСОБА_1 , 03.11.2016 року о 11 год. 25 хв. в м. Івано-Франківськ по вул. Стуса 28, керуючи транспортним засобом, користувався засобом зв`язку тримаючи його в руках, а саме розмовляв по мобільному телефоні. У зв`язку з наведеним позивача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.

Зазначену постанову позивач ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 06.11.2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії АР №142753 від 03.11.2016 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.122 КУпАП. В задоволенні решти вимог адміністративного позову – відмовлено.

Зі змісту мотивувальної частини вищевказаного рішення вбачається, що у судовому засіданні під час перегляду відеофайлів з нагрудних камер поліцейських, встановлено, що інспектор патрульної поліції м. Івано-Франківськ Шкрібляк Б.І. схиляв позивача до проходження освідування на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння, позивач погодився пройти освідування у медичному закладі, проте, інспектор не виявив в цьому необхідності та провів несанкціонований обшук автомобіля та асобистих речей позивача. Не виявивши порушення, пред`явив позивачу звинувачення у користуванні мобільним телефоном під час керування транспортним засобом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст.56 Конституції України.

Положеннями ст.ст. 16, 23 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

У зв`язку з тим, що підставою для відшкодування шкоди є винесення працівником поліції постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, даних про застосування до позивача адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу судом встановлено не було, тому до даних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Згідно із ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1, п.1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Особливу увагу суд звертає на ту обставину, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Сам факт скасування постанови про накладення адміністративного стягнення не є безумовною підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди та не вказує жодним чином на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади.

Виходячи з положень ст.ст. 15, 16 ЦПК України та ст. 17 КАС України, вирішення питання щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності службових або посадових осіб органів державної влади віднесено до компетенції адміністративних судів, а тому суд в порядку цивільного судочинства не може визнати правомірними чи неправомірними дії або бездіяльність службових або посадових осіб органів державної влади, як суб`єктів владних повноважень, так як визнання неправомірності дій не віднесено до компетенції цивільних судів.

Оскільки рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб вважаються правомірними, поки не встановлено протилежного, а такий факт може бути встановлено лише в порядку адміністративного судочинства, суд загальної юрисдикції не може робити висновків щодо неправомірності чи протиправності дій або бездіяльності органів державної влади стосовно складання постанови про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що посилання позивача про здійснення працівниками поліції щодо нього протиправних дій, є необґрунтованими, та безпідставними, оскільки, позивачем не надано до суду жодних достатніх та належних доказів, підтверджуючих вказані обставини.

Крім того, суд у позовній заяві ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 06.11.2018 року провадження у справі за ч.2 ст.122 КУпАП закрито, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

При цьому, згідно вищевказаного рішення Івано-Франківського міського суду від 06.11.2018 року, у задоволенні позовних вимог в частині закриття провадження у справі, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення – судом відмовлено, тому посилання позивача на вказану обставину суд до уваги не бере.

Позивачем також не надано суду жодного належного і допустимого доказу в обґрунтування того, що внаслідок складання протоколу про адміністративне правопорушення, він досі відчуває почуття досади, обурення незаконною поведінкою працівника органу поліції та переживає щодо своєї соціальної репутації, були порушені його актуальні життєві плани, погіршилися можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив і трудових планів, нової продуктивної самореалізації. Дані посилання є необґрунтованими.

Також, в матеіралах справи відсутні будь-які інші належні і допустимі докази на підтвердження: факту заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправної дії, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та діями (бездіяльністю) працівника поліції та його вини в заподіянні цієї шкоди, так само, як і не доведено, що він зазнав душевних страждань (переживань, хвилювань).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди задоволенню не підлягають, у зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 78, 81, 133, 223, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, Суд -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу поліції - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Монастириський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , с.Ковалівка, Монастириського району, Тернопільської області, РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Держава Україна, в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області: вул.Юності, 23, м.Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 37794486.

Відповідач: Державна казначейська служба України: вул.Бастіонна, 6, м.Київ, код ЄДРПОУ 37567646.

Суддя В. М. Іванчук