Рішення № 92546643, 30.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2020 року м. Київ № 640/8794/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати окремі положення розпорядження № 800143 від 23.03.2017р. Центрального обєднаного управління ПФУ в м. Києві правонаступник Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві - коефіцієнту страхового стажу в розмірі 0, 33188 станом на 15.11.2016р. та заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях у розмірі 7 922, 85000 станом на 15.11.2016р. з приводу призначення пенсії за віком ОСОБА_1 станом на 15.11.2016р.;

- визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням коефіцієнту страхового стажу в розмірі 0, 49950 станом на 15.11.2016р. та заробітної плати (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях у розмірі 9 169, 33363 станом на 15.11.2016р.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.02.2019р.;

- визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок суми страхового стажу ОСОБА_1 з урахуванням періоду роботи з 13.01.1983р. по 01.07.1992 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за півтора місяці у розмірі 183 місяці 26 днів та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 такі періоди з 03.05.2006р. по 31.12.2006р.; з 01.01.2007р. по 31.12.2007р.; з 01.01.2008р. по 31.12.2008р.; з 01.01.2009р. по 31.12.2009р.; з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.; з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.; з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.; з 01.01.2013р. по 31.12.2013р.; з 01.01.2014р. по 31.12.2014р.; з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.; з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.; з 01.01.2017р. по 31.12.2017р. час здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 222 343, 46 грн. з яких:

1. 57 460, 48 грн. сума недоплати пенсії ОСОБА_1 15.11.2016р. по 30.04.2019р.;

2. 164 882, 88 грн. нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право (з 26.02.2009р.) але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії (15.11.2013-14.11.2016), з яких 54 960, 96 грн. частина суми не отриманої пенсії, але не більше як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми 109 921, 92 грн. виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок прийняття відповідачем протиправних рішень та допущення протиправної бездіяльності пенсія позивачу виплачується в розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Зокрема, відповідачем протиправно не враховано періоди страхового стажу позивача.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Більше того наголошує на порушенні позивачем строку звернення до суду.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та з 15.11.2016р. позивачу призначена пенсія за віком відповідно до розпорядження Центрального об`єднаного управління ПФУ в м. Києві від 23.03.2017р. № 800143 у розмірі 2629, 44 грн.

15.02.2019р. позивач звернулась до відповідач із про перерахунок пенсії в якій просила зарахувати їй до страхового стажу час ведення підприємницької діяльності з 03.05.2006р.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.02.2019р. о/р 800143 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії з огляду на відсутність підстав. (а.с. 117)

Листом відповідача від 11.03.2019р. № 48817/03 позивача повідомлено про те, що підставою для зарахування до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності є сплата страхових внесків, водночас доказів сплати останніх відсутні. З огляду на вказане у перерахунку пенсії відмовлено. (а.с. 57)

Позивач вважаючи такі рішення та бездіяльність відповідача протиправними, звернулась до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Так, щодо зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача з 13.01.1983р. по 31.12.1990р. та з 01.01.1991р. в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях, суд зазначає таке.

Гарантії конституційного права людини на соціальний захист визначені в положеннях Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII).

Відповідно до п. 5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 №530/П-28.

Згідно п. 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з неврахуванням відповідачем в пільговому обчисленні періодів роботи позивача з 13.01.1983р. по 31.12.1990р. та з 01.01.1991р. по 01.07.1992р. у на роботі в районах Крайньої Півночі в м. Воркута.

Так, з матеріалів справи вбачається, що при призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідач зарахував в пільговому обчисленні період роботи з 13.01.1983р. по 31.12.1990р. (кожний рік роботи обчислено як один рік і шість місяців), що підтверджується документами наявними в матеріалах пенсійної справи. (а.с. 189 на звороті)

Водночас, період роботи позивача з 01.01.1991р. по 01.07.1992р. зарахований без пільгового обчислення, що на думку позивача є протиправним.

Суд вважає такі доводи позивача помилковими, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 3 Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства Російської Федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992).

Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

Проте, ні в зазначеній Тимчасовій угоді від 15.01.1993, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Виходячи з наведеного суд вважає, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні, а відтак дії відповідача в цій частині є законними та обґрунтованими.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 28.11.2019р. у справі №348/400/17, адміністративне провадження №К/9901/35170/18.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок суми страхового стажу ОСОБА_1 з урахуванням періоду роботи з 13.01.1983р. по 01.07.1992 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за півтора місяці у розмірі 183 місяці 26 днів, задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 такі періоди з 03.05.2006р. по 31.12.2006р.; з 01.01.2007р. по 31.12.2007р.; з 01.01.2008р. по 31.12.2008р.; з 01.01.2009р. по 31.12.2009р.; з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.; з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.; з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.; з 01.01.2013р. по 31.12.2013р.; з 01.01.2014р. по 31.12.2014р.; з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.; з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.; з 01.01.2017р. по 31.12.2017р. час здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), Положенням про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 р. № 794 (далі - Постанова № 794), Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 р. № 16-6 (далі - Інструкція № 16-6), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства» від 03.07.1998 р. № 727/98 (далі - Указ № 727/98).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

У п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону № 1058-IV визначено, що відомості, які містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду; обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 ст. 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

У п.п. 1, 5, 6, 7 Положення № 794 закріплено, що персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях.

Уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови.

Уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.

Пунктами 9.1-9.3 Інструкції № 16-6 визначено поняття організації персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 р., розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року доповнено пунктом 3-1, в якому встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

У свою чергу до Порядку № 22-1 законодавцем також внесено зміни та встановлено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Згідно з п. 6 Указу № 727/98 суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).

Разом з тим, органи ПФУ наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії, і реалізація такого обов`язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.

У свою чергу, законодавчо визначеною умовою для врахування періоду трудової діяльності особи, яка в проміжок часу з 2000 по 2017 рік займалася підприємництвом, для її страхового стажу є сам лише факт сплати нею страхових внесків, незалежно від їх розміру.

Водночас, вказаній законодавчій прерогативі кореспондують вищенаведені норми спеціального Порядку № 22-1, яким керується у своїй діяльності ПФУ та його структурні підрозділи.

Перевіряючи доводи позивача, суд зазначає, що у спірні періоди здійснення підприємницької діяльності, а саме: з 03.05.2006р. по 31.12.2017р., позивачем як ФОП було сплачено єдиний податок у порядку, визначеному чинним на той час законодавством.

Отже, враховуючи обставини даної справи та відповідно до вищенаведених законодавчих положень, вона набула право на зарахування вказаних періодів до її страхового стажу.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем до суду не було надано жодних доказів, які б підтверджували, що маючи сумніви у наявності підстав для врахування таких періодів до стажу позивача, він використав всі надані йому законодавчі інструменти для перевірки відповідних обставин та фактів і забезпечення реалізації конституційного права позивача на пенсію.

З огляду на вищевикладене вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 час здійснення підприємницької діяльності за такі періоди: з 03.05.2006р. по 31.12.2006р.; з 01.01.2007р. по 31.12.2007р.; з 01.01.2008р. по 31.12.2008р.; з 01.01.2009р. по 31.12.2009р.; з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.; з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.; з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.; з 01.01.2013р. по 31.12.2013р.; з 01.01.2014р. по 31.12.2014р.; з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.; з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.; з 01.01.2017р. по 31.12.2017р., підлягають задоволенню.

На підставі зазначеного, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.02.2019р. підлягає скасуванню, як таке, що порушує права позивача.

Більше того в оскаржуваному рішенні жодним чином не обґрунтовуються підстави для відмови, що є протиправним.

Одночасно, суд наголошує, з огляду на той факт, що суд прийшов до висновку про правомірність обрахунку позивачу стажу в його пільговому обчисленні за період роботи позивача з 13.01.1983р. по 01.07.1992 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності до стажу позивача здійснюється за її бажанням (вимоги Порядку № 22-1 про те, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів), яке як вбачається з адміністративного позову виникло 15.02.2019р. і виразилось шляхом подання заяви до відповідача про «дорахування стажу ФОП» (а.с. 138), суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування окремих положень розпорядження № 800143 від 23.03.2017р. Центрального обєднаного управління ПФУ в м. Києві (правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві) - коефіцієнту страхового стажу в розмірі 0, 33188 станом на 15.11.2016р. та заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях у розмірі 7 922, 85000 станом на 15.11.2016р. з приводу призначення пенсії за віком ОСОБА_1 станом на 15.11.2016р. та визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням коефіцієнту страхового стажу в розмірі 0, 49950 станом на 15.11.2016р. та заробітної плати (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях у розмірі 9 169, 33363 станом на 15.11.2016р., задоволенню не підлягають.

Більше того вищезазначені складові розраховані позивачем з урахуванням страхового стажу, який за висновком суду у цій справі зарахуванню не підлягає (період роботи з 13.01.1983р. по 01.07.1992 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР).

Позовні вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суми у розмірі 222 343, 46 грн. також задоволенню не підлягають, оскільки станом на момент розгляду справи такі суми не нараховувались позивачу пенсійним органом, а відтак такі вимоги є передчасними та заявленими на майбутнє.

Більше того, судом встановлено, що пенсія позивачу призначена з 15.11.2016р., а відтак стягнення коштів з 26.02.2009р. є неправомірним.

З урахуванням наведеного та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що адміністративний позов має бути задоволено частково.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.02.2019р.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 час здійснення підприємницької діяльності за такі періоди: 03.05.2006р. по 31.12.2006р.; з 01.01.2007р. по 31.12.2007р.; з 01.01.2008р. по 31.12.2008р.; з 01.01.2009р. по 31.12.2009р.; з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.; з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.; з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.; з 01.01.2013р. по 31.12.2013р.; з 01.01.2014р. по 31.12.2014р.; з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.; з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.; з 01.01.2017р. по 31.12.2017р.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1 536, 80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська