Рішення № 92543068, 28.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2020 року м. Київ № 640/3760/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил Українипро визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) позовом до Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880) (далі також - відповідач) в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2018;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2018.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України (в т.ч. у період починаючи з 26.05.2012 у Головному управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України). Під час проходження військової служби позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. 01.08.2018 позивач звільнений з військової служби в запас, а з 23.09.2018 - виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. При цьому, під час проведення розрахунків при звільненні з військової служби позивачу не була нарахована та відповідно не виплачена грошова компенсація за невикористані ним календарні дні додаткових відпусток. Таку бездіяльність відповідача по відношенню до себе позивач вважає протиправною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №640/3760/20 за вказаним позовом ОСОБА_1 , а саму справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від уповноваженого представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач просив суд залишити позовну заяву без розгляду. Так відповідач вважає, що ОСОБА_1 пропустив передбачений ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячний строк для звернення до адміністративного суду із цим позовом. Про порушення своїх прав та інтересів позивач стало відомо з моменту виключення його зі списків особового складу військової частини.

Окрім того, відповідач в тексті свого відзиву повідомив суд, що під час проходження військової служби позивач з відповідним рапортом з питань надання додаткових відпусток або виплати відповідних сум компенсації до командування військової частини не звертався, а тому такі виплати на користь військовослужбовця не проводилися.

В подальшому позивач подав до суду відповідь на відзив, де посилаючись правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №640/4218/18 наголосив на тому, що його право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, в т.ч. за минулі роки, в силу положень чинного законодавства не обмежується будь-яким строком.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 19.12.2014, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідного до іншого посвідчення - посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 19.04.2019, ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю 2-ої групи та має також право на пільги, встановлені для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

За змістом довідки керівників командира військової частини А0880 - Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України вих. №306/60/205 від 27.06.2018 полковник ОСОБА_1 у певні періоди (а саме: з 05.05.2014 по 06.05.2014, з 30.09.2015 по 02.10.2015, з 13.05.2017 по 11.08.2017) безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганських областей.

Згідно наказу тимчасово виконуючого обов?язки Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.08.2018 №472 полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України

Згідно наказу о.п. начальника Військової служби правопорядку Збройних Сил України - начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.08.2018 №189 (з урахуванням наказу від 14.09.2018 №204) полковника ОСОБА_1 , колишнього начальника адміністративного відділу штабу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України з 23.09.2018 виключено зі списків особового складу Головного управління та всіх видів забезпечення.

З текстів цих Наказів від 27.08.2018 і 14.09.2018 вбачається, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу при звільненні не виплачувалася.

З урахуванням викладеного, позивач наприкінці листопада та в грудні 2019 року звернувся до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України із письмовими заявами, в яких просив здійснити нарахування та виплату йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпусту за період з 2014 по 2018 роки, як учаснику бойових дій.

Зокрема, своїм листом від 14.01.2020 вих. №306/рес/300 Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України повідомило позивача, що згідно роз`яснень юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 №298/5/2867 рекомендовано виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 162 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту», здійснювати у випадках, визначених п. 3 розд. ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, за відповідним рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника). При зверненні до військових частин (установ, організацій) осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених зі списків особового складу військової частини (установи, організації), виплату компенсації в таких випадках слід здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили.

Додатково Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України зазначило, що питання нарахувань і виплат не відноситься до його компетенції, оскільки Головне управління знаходиться на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України.

Поряд з цим, Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України у своїх листах-відповідях (вих. №305/2305 від 20.12.2019, №305/89 від 10.01.2020), адресованих ОСОБА_1 , зазначило наступне: право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строк на 14 календарних днів на рік заявником, як учасником бойових дій, набуто з 06.06.2015 (тобто, з дня набрання чинності Законом України від 14.05.2015 №426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни»). Поряд з цим, відповідно до ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з урахуванням Указу Президента України від 17.03.2014 №303/214 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2017 №1126-VI, військовослужбовцям Збройних Сил України у зв?язку із дією на території України особливого періоду додаткові відпустки як учаснику бойових дій не надаються. Також відповідно до Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено порядку перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій, тому невикористана у поточному році додаткова відпустка на наступний рік не переноситься.

Згідно позиції Фінансового управління при звільнені ОСОБА_1 з військової служби Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України згідно витягу з наказу начальника Військової служби правопорядку Збройних Сил України - начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України від 27.08.2018 №189 (зі змінами) було здійснено розрахунок з військовослужбовцем у повному обсязі. Як наслідок правові підстави для нарахування та виплати звільненому з військової служби ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, які учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки відсутні.

Не погоджуючись із правомірністю такої правової позиції відповідача та вважаючи її проявом протиправної бездіяльності, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів вернувся до суду з цим позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 №426-VIII, що набув чинності лише з 06.06.2015, - учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема, щодо використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Приписами ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

У силу ст. 162 Закону №504/96-ВР (у редакції Закону України від 14.05.2015 №426-VIII, що набув чинності лише з 06.06.2015) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 ч. 14 ст. 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (ч. 17 ст. 101 Закону №2011-ХІІ).

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (ч. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ).

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (ч. 19 ст. 101 Закону №2011-ХІІ).

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» (надалі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Так, за визначенням ст. 1 Закону №3543-XII, «особливий період» - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, ст. 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ч. 19 ст. 101 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені ч.ч. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, ч. 8 ст. 101 Закону №2011-ХІІ та ст. 162 Закону №504/96-ВР.

У той же час, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки за періоди поточного і минулих років, передбаченої ст. 162 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку, що при звільненні з військової служби в запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у періоди 2015, 2016, 2017 і 2018 років дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій.

Аналогічні правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, а також у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі 620/3282/18.

Стосовно доводу представника відповідача про те, що позивачем пропущено передбачений ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячний строк звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом п. 3 розд. XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що діяв на момент звільнення позивача з військової служби, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Така правова позиція щодо відсутності законодавчого обмеження строку звернення колишній військовослужбовців до суду у зв?язку з порушенням вимог законодавства щодо виплати грошового забезпечення (зокрема, сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій) сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (провадження № 11-550заі19).

У силу припису ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом як нормативно необґрунтовані.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 256, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880) (ідентифікаційний код 24978880, адреса: 03113, м. Київ, просп. Перемоги, 55/2) задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина А0880) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2018.

Зобов`язати Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військову частину А0880) нарахувати та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2018.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок