Рішення № 92542994, 27.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2020 року м. Київ № 826/12018/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:

- визнати протиправними дії Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII (в редакції Закону України від 12.07.2001 року), а також у не зарахуванні до вислуги років проходження служби в органах внутрішніх справ України (5 років 3 місяці 12 днів), роботи на посадах прокурора та слідчого в органах прокуратури України в період з 05.12.2000 року по 05.02.2018 року та у наданні відповіді листом №9444\05 від 19.02.2018;

- визнати незаконним розпорядження Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві О/р № без номера від 19.02.2017 року, яке фактично винесене 19.02.2018 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII (в редакції Закону України від 12.07.2001 року) та скасувати його;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати до вислуги років проходження ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) служби в органах внутрішніх справ України за період з 15.08.1995 року по 27.11.2000 року, тобто 5 років 3 місяці 12 днів, а також роботи на посадах прокурора та слідчого в прокуратурах Вінницької та Житомирської областей, прокуратурі міста Києва та Генеральній прокуратурі України за період з 05.12.2000 по 05.02.2018;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) здійснити призначення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсії за вислугою років з 05.02.2018 згідно зі статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції Закону України від 12.07.2001), виходячи із розрахунків 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, згідно з поданої довідки Генеральної прокуратури України від 02.02.2018 №18-6зп без обмежень її розміру з 05.02.2018, в подальшому довічно здійснювати належні ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) виплати пенсії за вислугу років щомісячно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) після призначення пенсії невідкладно видати позивачу пенсійне посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05.02.2018 він звернувся до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та надав необхідні для оформлення пенсії документи, у тому числі ті, що підтверджують стаж служби в органах внутрішніх прав України та органах прокуратури. Листом від 19.02.2018 року №9444/05 управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було відмовлено у призначенні пенсії, посилаючись на відсутність підстав для розгляду питання про призначення пенсії. Також, цим листом повідомлено, що загальний стаж позивача складає 22 роки 4 місяці 9 днів, стаж роботи позивача за вислугу років складає 18 років 5 місяців 29 днів, в тому числі на посадах прокурора становить 12 років 8 місяців 29 днів. Позивач вказує, що пенсія призначається у розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, а тому вважає за необхідне провести обчислення пенсії за вислугу років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 05.02.2018 року, виходячи з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи.

Зміни, внесені в Закон України «Про прокуратуру» 01.11.2011 року, на думку позивача, порушили його права та збільшили стаж, необхідний для отримання пенсії за вислугу років.

Ухвалою суду від 02.08.2018 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем через канцелярію суду 12.10.2018 року подано відзив, в якому проти позову заперечив із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що у позивача не має достатнього спеціального стажу роботи, а саме стажу роботи за вислугою років, а тому підстави для призначення пенсії за вислугою років відсутні. Зазначено, що відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 року прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років, зокрема, з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року не менше 23 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Позивачем 16.10.2018 року через канцелярію суду подано відповідь на відзив, де зазначено, що на день звернення до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, тобто, станом на 05.02.2018 року, загальний стаж його роботи складав 22 роки 4 місяці 14 днів, стаж за вислугу років складав 20 років 5 місяців 17 днів, в тому числі на посадах слідчих та прокурорів 17 років 1 місяць 30 днів, що підтверджується записами в трудовій книжці. Вважає, що зміст відзиву протирічить вимогам законодавства України та практиці Європейського Суду з прав людини, з огляду на що підтримує свої позовні вимоги та просить задовольнити їх в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 05.02.2018 року звернувся до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Розпорядженням Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.02.2018 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії.

Листом Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.02.2018 року № 9444/05 позивачу повідомлено про прийняте рішення. Відповідно до змісту вказаного листа, загальний стаж позивача на дату звернення із заявою склав 22 роки 4 місяці 9 днів, стаж за вислугу років складає 18 років 5 місяців 29 днів, в тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 12 років 8 місяців 29 днів, що не дає права для призначення пенсії за вислугою років.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 року (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року) до 01.10.2011 року (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII та втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15.12.2015 року.

Виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури передбачені статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.

Згідно частини першої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Таким чином з моменту набрання чинності положеннями статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, а саме з 15.07.2015 року порядок та умови призначення пенсії працівникам прокуратури регулюються виключно положеннями статті 86, що свідчить про автоматичну втрату чинності положеннями статті 50-1 та як наслідок відсутності підстав для їх застосування при призначенні пенсії працівникам прокуратури, які звернулися за її призначенням після 15.07.2015 року.

Отже з урахуванням дати звернення позивача за призначенням йому пенсії за вислугою років - 05.02.2018 року, необхідною умовою для призначення пенсії за вислугу років є наявність відповідного стажу, а саме наявності загального та стажу на посадах прокурорів не менше 23 років 6 місяців та не менше 13 років 6 місяців відповідно.

Згідно з матеріалами справи, а саме поданих позивачем документів для призначення пенсії, встановлено, що позивач працював на різних посадах в органах прокуратури з 05.12.2000 року по 05.02.2018 року (станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії).

При цьому, згідно з частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що до вислуги років зараховується не тільки час роботи на прокурорських посадах, визначених статтею 15 цього Закону, а й перебування на інших посадах, конкретний перелік яких визначено цією статтею, військова служба, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Відповідно до матеріалів справи, Національна академія внутрішніх справ України, де проходив службу в органах внутрішніх справ та навчався ОСОБА_1 у період з 15.12.2000 року по 27.11.2000 року, є вищим навчальним закладом у розумінні статті 25 Закону України «Про вищу освіту», у якому останній закінчив повний курс цього учбового закладу за спеціальністю «Правознавство», з присвоєнням йому за рішенням Державної екзаменаційної комісії від 26.06.1999 року кваліфікації спеціаліста-юриста, а тому відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» половина періоду навчання, підлягає зарахуванню до стажу, що враховується при призначенні пенсії за вислугою років.

Таким чином, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії загальний стаж роботи позивача (з урахування половини строку навчання у вищому навчальному закладі) склав 20 рік 5 місяців та 17 днів, стаж за вислугу років 20 років 5 місяців 17 днів, в тому числі на посадах слідчих та прокурорів - 17 років 1 місяць 30 днів, що враховуючи положення статті 86 Закону України «Про прокуратуру» є недостатнім для призначення йому пенсії за вислугою років як працівнику прокуратури.

Крім того, з доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, позивач пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.

З такими доводами суд не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 року (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року) до 01.10.2011 року (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011 року), у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26.07.2001 року до 01.10.2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права.

При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому, у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).

За встановлених у цій справі обставинами, позивач у період часу з 26.07.2001 року по 01.10.2011 року, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, а отже у позивача не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у вказаній редакції).

Оскільки, позивач не набув такого права, то не можливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 24.05.2016 року в справі № 33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17, №686/12840/17.

Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що у позивача відсутній спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років, що, як наслідок, не дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16).

Повне рішення складено 27.10.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна