Рішення № 92542934, 20.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2020 року м. Київ № 640/10885/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо непоновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною;

- визнати та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене в листах Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.01.2019 року та 27.03.2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2015 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив про порушення його права на соціальний захист та пенсійне забезпечення безпідставною відмовою в поновленні виплати пенсії, оскільки право громадян, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат встановлено рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону №1058-IV щодо заборони виплати пенсії при виїзді на місце постійного проживання за кордон. Крім того, позивач зазначив, що органи Пенсійного фонду України ввели його в оман відсутністю інформування позивача про його права на поновлення пенсії. Як результат, позивач був впевнений, що він не має права на поновлення пенсії до моменту визначення механізму виплати пенсії в законодавстві України або до укладення міждержавної угоди, тому не звертався до органів Пенсійного фонду з заявою про поновлення пенсії у встановлений строк.

Ухвалою суду від 12.07.2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач відзиву до суду не подав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , громадянин України, 08.09.2014 року виїхав на постійне місце проживання за межі України до Ізраїлю.

Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачу була призначена пенсія по інвалідності II групи в розмірі фактичних збитків внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка виплачувалась йому до 01.02.2015 року.

Як зазначає позивач, починаючи з 01.02.2015 року і станом на момент подання позову позивач призначеної пенсії не отримує.

У зв`язку з цим, 28.12.2018 року представник позивача, діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності, надіслав відповідачу нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про поновлення пенсії та нотаріально посвідчені копії документів.

Листом від 16.01.2019 року №9335/03 позивача повідомлено про відмову у поновленні пенсії у зв`язку з відсутністю законних підстав для поновлення пенсії по інвалідності II групи в розмірі фактичних збитків внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до діючого законодавства ОСОБА_1 як громадянину України, який виїхав на постійне проживання до Ізраїлю, в Головному управлінні Пенсійного фонду України. Також у листі звернуто увагу, що відповідно до ст.. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» під час перебування особи за кордоном (у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон) пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана ВРУ. Крім того, згідно зі ст. 49 вказаного Закону, на весь час проживання пенсіонера за кордоном припиняється також виплата призначеної пенсії в Україні, якщо інше не передбачено відповідним міжнародним договором.

Листом від 27.03.2019 року №63864/03 позивача повідомлено про відсутність законних підстав для поновлення пенсії позивачу, окрім іншого, у зв`язку з відсутністю у представника повноважень на звернення з відповідною заявою, а саме ненадання відповідних документів, що підтверджують такі повноваження.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непоновлення пенсії позивача протиправно та вбачаючи наявність підстав для зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії з 01.02.2015 року, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст.. 51 цього Закону, в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено у вказаному рішенні №25-рп/2009, оскаржуваними нормами Закону №1058-IV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону №1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-IV.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набуло статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплату якої було припинено на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу пенсійні органи мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Суд зазначає, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, про що вказано у рішенні №25-рп/2009, яке є безумовною підставою для нарахування та виплати пенсії позивачу як особі, яка проживає за межами України.

Частиною 2 ст. 49 Закону №1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом (ч.2 ст.46 вказаного Закону).

За правилами статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

У пункті 2.1 Порядку № 22-1 міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії.

До заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні (п.2.5 Порядку №22-1).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (пункт 4.2 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на поновлення виплати пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду в установленому порядку.

Таким чином, враховуючи встановлений законодавством порядок поновлення пенсій, суд не вбачає у бездіяльності відповідача, яка полягає у непоновленні пенсії позивача ознак протиправності.

Як вбачається з матеріалів справи, подання представником позивача відповідної заяви та документів, необхідних для поновлення виплати пенсії за віком, що визначені Порядком № 22-1, крім тих, що підтверджують факт її проживання в Україні, як і наявність у нього права на призначення пенсії за умови постійного проживання в Україні та відсутність відповідних документів, що підтверджують повноваження представника, відповідачем не оспорюється.

Посилання відповідача в листах від 16.01.2019 року та від 27.03.2019 року на відсутність правових підстав для поновлення виплати пенсії, адже відповідно до ст.. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» під час перебування особи за кордоном (у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон) пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана ВРУ; згідно зі ст. 49 вказаного Закону, на весь час проживання пенсіонера за кордоном припиняється також виплата призначеної пенсії в Україні, якщо інше не передбачено відповідним міжнародним договором, а наразі договору між Україною та державою Ізраїль у галузі пенсійного забезпечення не укладено, судом відхиляються, як такі, що суперечать Конституції України, про що власне і було зазначено Конституційним Судом в рішенні № 25-рп/2009.

Щодо твердження відповідача про відсутність повноважень представника представляти інтереси позивача, судом з наявних матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 є законним представником інтересів позивача відповідно до довіреності від 22.10.2018 року, виданої строком на три роки та чинною з 22.10.2018 року.

Суд також бере до уваги, що копія особистої заяви позивача про поновлення пенсії засвідчена нотаріально та легалізована печаткою апостиль у відповідності до Гаазької конвенції.

З огляду на зазначені норми права та встановлені обставини у справі суд приходить до висновку про наявність підстав визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладене в листах від 16.01.2019 року та 27.03.2019 року та зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії по інвалідності II групи в розмірі фактичних збитків внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01.02.2015 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 18.05.2015 з проведенням індексації, задоволенню не підлягають, як такі, що є невірно обраним способом захисту порушеного права, адже сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Оскільки законодавцем врахування індексу інфляції включено в поняття «компенсація» (частини доходу), то прохання позивача про обрахунок невиплаченої пенсії з урахуванням компенсації (яка включає інфляційний індекс) і окремо інфляції, призводить до подвійного включення інфляційного індексу в формулу обрахунку пенсії, що суперечить наведеним вище нормам законів.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з цим, щодо позовних вимог про виплату позивачу пенсії з компенсацією втрати частини доходів, суд вважає їх передчасними, оскільки відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії чи її індексація буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Відповідно, оскільки інших, крім тих, що були наведені вище і визнані судом протиправними, підстав для відмови позивачу в поновленні пенсії відповідачем наведено не було, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії позивачу.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини,суд, з урахуванням вимог встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справі вбачається, що позивачем не надано суду належних доказів оплати правової допомоги (договору про надання правової допомоги, актів приймання-передачі надання правничої допомоги, розрахунків витрат на професійну правничу допомогу та ін.), а відтак правові підстави для задоволення вимоги позивача про виплату витрат на правничу допомогу відсутні

Згідно з положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-248, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2015 року, викладене в листах Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.01.2019 року та 27.03.2019 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві Києві провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2015 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А. Качур