Рішення № 92542895, 27.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2020 року м. Київ № 640/7620/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГромадської ради доброчесностітретя особаВища кваліфікаційна комісія суддів Українипровизнання протиправним та скасування висновку

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Громадської ради доброчесності (далі по тексту - відповідач, ГРД), в якому просить визнати протиправним та скасувати висновок відповідача про невідповідність судді Трускавецького міського суду Львівської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 28 вересня 2019 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив про безпідставність та необґрунтованість підстав для визнання його таким, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, викладених ГРД в спірному висновку. Крім того, позивач зазначив, що будь - яке рішення суб`єкта владних повноважень, у тому числі висновок ГРД, має бути мотивованим і ґрунтуватись на достовірних і перевірених обставинах, тобто підтверджуватись відповідними доказами, проте вказаним критеріям спірний висновок ГРД не відповідає.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання, а також залучено до участі у справі Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (далі по тексту - третя особа, ВККСУ) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня її вручення йому надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову, а третій особі - п`ятнадцятиденний строк з дня її вручення для надання письмових пояснень по суті спору.

ГРД, будучи належним чином повідомленою про відкриття провадження у справі, своїм правом не скористалась, відзиву на позовну заяву або заяви про продовження процесуального строку для надання відзиву, суду не надала.

ВККСУ, будучи належним чином повідомленою про відкриття провадження у справі, своїм правом не скористалась, письмових пояснень по суті спору або заяви про продовження процесуального строку для надання письмових пояснень, суду не надала.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

28 вересня 2019 року ГРД затверджено висновок про невідповідність судді Трускавецького міського суду Львівської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

У вказаному висновку зазначено, що проаналізувавши інформацію про суддю Трускавецького міського суду Львівської області, ГРД виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики:

1. Суддя, не перебуваючи на робочому місці (була на навчанні), ухвалила судові рішення (підпункт 6.5 пункту 6 Індикаторів визначення невідповідності судді (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11 січня 2019 року).

Так, згідно даних досьє (с. 98), суддя в період з 18 по 29 травня 2015 року проходила підготовку в Львівському РВ (регіональному відділенні Національної школи суддів України). Водночас Єдиний державний реєстр судових рішень містить 14 судових рішень, ухвалених суддею 19 травня 2015 року, в тому числі 6 за участю учасників справи. Зокрема, вирок №44331647, ухвали №44331709, №44331678, №44622413, №44565243, №44695499, №44565275, №44796131, №46979713, №44331666, №44331698, постанови №44419315, №44565293, №44419277, ухвал про виправлення описки не виявлено.

2. Суддя допускала порушення правил етики у професійній діяльності (підпункт 4.1 пункту 4, підпункт 6.4 пункту 6 Індикаторів визначення невідповідності судді (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11 січня 2019 року).

Так, ГРД проаналізувала відеозапис, на котрому зафіксовано, що суддя до початку відкритого судового розгляду справи викликала представників судової міліції для безпідставного видалення вільного слухача з залу судового засідання (дата опублікування запису 15 грудня 2015 року).

3. Суддя безпідставно не задекларувала своєчасно своє майно (підпункт 4.6 пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності судді (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11 січня 2019 року).

Так, відповідно до щорічної декларації за 2017 рік, судді з 22 листопада 2016 року належить на праві користування квартира в м. Трускавець Львівської області площею 67, 5 кв.м. Проте у декларації за 2016 рік зазначену квартиру суддя не задекларувала.

На підставі викладених фактів ГРД зробила оцінку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Додаткового, у спірному висновку зазначено інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але має бути оцінена у сукупності з іншими обставинами, які характеризують суддю та можуть свідчити про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, а саме: згідно з паперовою декларацією за 2015 рік, судді на праві користування належить житловий будинок в селі Нові Кривотули Тисменицького району Івано - Франківської області, площею 94, 3 кв.м. (с. 196 суддівського досьє). Проте в щорічній декларації за 2015 рік суддя зазначений житловий будинок не задекларувала.

Незгода позивача із зазначеним висновком ГРД зумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

Надаючи тлумачення наведеній конституційній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25 грудня 1997 року № 9-зп у справі за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

За приписами статей 6, 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини; суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує також й інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Розкриваючи зміст верховенства права і звертаючись до практики Європейського суду з прав людини (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2018 року у справі № 820/3789/17 зазначив, що принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури». Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Аналогічні позиції наведено в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Вінтман проти України» (заява № 28403/05), «Гурепка проти України» (заява № 61406/00), «Кудла проти Польщі» (заява № 30210/96).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Наведена стаття Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (пункт 108 рішення Європейського суду з прав людини від 13 березня 2014 року у справі «Зінченко проти України», заява № 63763/11).

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 31 травня 2016 року у справі № 826/11379/14).

У Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності з посиланням на позиції Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) наголошено, що усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь- яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.

З огляду на наведене, для позивача подання цього позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова в прийнятті та розгляді по суті заявлених нею вимог, на переконання суду, означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства (Конституції України), так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень і практики Європейського суду з прав людини.

За пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України (частина третя статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України).

За визначенням пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з роз`ясненням пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» (з подальшими змінами) суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Отже, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. При цьому за законом надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а так само не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Правовий статус, повноваження та завдання ГРД визначено статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини першої якої ГРД утворюється з метою сприяння ВККСУ у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Як зазначалося, ВККСУ ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. При цьому якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККСУ може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Відповідно до частини першої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. При цьому пункт 16 частини четвертої цієї статті Закону передбачає, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок ГРД (у разі його наявності).

Оскаржуваний Висновок ГРД, на переконання суду, має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки:

- по-перше, є самостійним юридичним фактом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини між ОСОБА_1 (позивачем) і ГРД (відповідачем), ГРД та ВККСУ, а також, як наслідок, між ОСОБА_1 та ВККСУ;

- по-друге, він врегульовує відносини щодо конкретного кола осіб, зокрема, щодо ОСОБА_1 , та розрахований на одноразове застосування;

- по-третє, висновок є обов`язковим для розгляду ВККСУ, яка, в свою чергу, забезпечує формування і ведення суддівського досьє, складовою якого є висновок ГРД;

- по-четверте, спірний висновок безпосередньо впливає на права та законні інтереси ОСОБА_1 , створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження нею здатності здійснювати правосуддя у Трускавецькому міському суді Львівської області вона могла б тільки якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККСУ, тобто кваліфікованою більшістю ВККСУ, в той час як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюються простою більшістю голосів складу ВККСУ;

- по-п`яте, висновок ГРД про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики безпосередньо впливає як на права і законні інтереси позивача щодо здатності здійснювати правосуддя у Трускавецькому міському суді Львівської області, так і безпосередньо впливає на її подальшу професійну суддівську кар`єру, оскільки знаходиться в матеріалах суддівського досьє, а також розміщений на сайті ГРД для вільного доступу усіх без виключення суб`єктів.

У зв`язку з наведеним та передбаченою законом можливістю видання ГРД актів індивідуальної дії, процес надання відповідачем для ВККСУ висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності містить усі ознаки владної управлінської діяльності на основі закону.

З огляду на викладене можна зробити висновок про те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Таким чином, відповідач тим самим фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб`єктом при здійсненні владних управлінських функцій на підставі законодавства і, як наслідок, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з цим, враховуючи, що у правовідносинах із ОСОБА_1 ГРД виступає як суб`єкт владних повноважень, тому прийнятий нею висновок як акт індивідуальної дії з правовими наслідками для позивача, що з нього витікають у питаннях суддівської кар`єри останньої, має відповідати критеріям, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тому суд у межах розгляду справи має перевірити оскаржуваний висновок ГРД від 28 вересня 2019 року на відповідність його критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене і враховуючи, що складання та надання висновку ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, відтак фактично є здійсненням ГРД на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» владних управлінських функцій та стосується проходження, зокрема, позивачем публічної служби, а також беручи до уваги, що оскаржуваний висновок ГРД від 28 вересня 2019 року прямо зачіпає права та законні інтереси ОСОБА_1 , тому суд приходить до висновку, що цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, й у такому адміністративному спорі ГРД є належним відповідачем за наведеними вище ознаками.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справ щодо оскарження суддями рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оцінюючи рішення адміністративних судів про визнання протиправними та скасування висновків Ради, не висловлювалась про відсутність повноважень у судів розглядати такі спори (наприклад, постанови від 20 вересня 2019 року у справі №800/311/17, від 25 квітня 2018 року у справі №800/249/17).

Стосовно суті позовних вимог, суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, вирішуючи справу, виходить з такого.

Відповідно до частини шостої статті 87 Закону №1402-VIII Громадська рада доброчесності:

1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;

4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді);

5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 3 Регламенту Громадської ради доброчесності, схваленого рішенням Громадської ради доброчесності №1/2016 від 23 листопада 2016 року (далі - Регламент ГРД), члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності. Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.

Частиною 1 статті 12 Регламенту ГРД передбачено, що Рада здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п`ять членів Ради.

Згідно з пунктами 3 та 4 частини 2 статті 12 Регламенту ГРД колегія Ради:

- організовує збір, перевірку та аналіз інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) членами Ради, які входять до колегії;

- приймає рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо судді (кандидата на посаду судді);

- приймає, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності і передає його зборам Ради для затвердження.

У відповідності до частини 1 статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді.

За приписами частин 1 та 2 статті 12 Регламенту ГРД у рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення (частина третя); за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Згідно з пунктами 43 та 46 розділу III Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 лютого 2018 року №20/зп-18) за наявності відповідних підстав Громадська рада доброчесності надає Комісії вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності або іншу інформації стосовно судді (кандидата на посаду судді), які надаються та розглядаються Комісією у порядку, встановленому Регламентом Комісії.

Інформація, яка містилися у висновку, за наявності достатніх підстав береться до уваги Комісією під час визначення оцінок за відповідні критерії. Комісія не надає оцінку судовим рішенням, відображеним у відповідному висновку або інформації, за відсутності посилання на рішення компетентного органу про притягнення судді (кандидата на посаду судді) до передбаченої законом відповідальності або встановлення факту порушення суддею (кандидатом на посаду судді) вимог законодавства.

Таким чином, на думку суду, зміст наведених положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, а також Регламенту ГРД дає підстави дійти висновку, що рішення із зазначенням негативної інформації про суддю, висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики можуть затверджуватись лише за наявності на це підстав.

Висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики повинен бути вмотивований, затверджуватись за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді, яка є достовірною та достатньою для обґрунтованого висновку. При цьому сумніви членів Ради щодо відповідності судді критеріям доброчесності чи професійної етики мають бути обґрунтовані.

В свою чергу, рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді може бути затверджене за наявності такої інформації та за результатами її аналізу.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 та 4 частини 2 статті 20 Регламенту ГРД з метою збору інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради:

1) організовує пошук інформації на інформаційному порталі Ради, в інших джерелах в Інтернеті;

2) організовує пошук інформації у кореспонденції Ради;

3) організовує пошук інформації у відкритих державних реєстрах;

4) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також додаткові дії, які вважає необхідними.

Частиною 1 статті 21 Регламенту ГРД встановлено, що перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.

Згідно з пунктами 1 - 6 частини 2 статті 21 Регламенту ГРД, з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради:

1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації;

2) порівнює інформацію з різних джерел;

3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації;

4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу;

5) звертається за додатковою інформацією до очевидців;

6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

У відповідності до пунктів 1, 2 та 3 частини 4 статті 21 Регламенту ГРД під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема:

1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики;

2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру;

3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

Зі спірного висновку вбачається, що ГРД інформацію про суддю Трускавецького міського суду Львівської області ОСОБА_1. та встановлено, що суддя в період з 18 по 29 травня 2015 року проходила підготовку в Львівському регіональному відділенні Національної школи суддів України. Водночас Єдиний державний реєстр судових рішень містить 14 судових рішень, ухвалених суддею 19 травня 2015 року, в тому числі 6 за участю учасників справи. Зокрема, вирок №44331647, ухвали №44331709, №44331678, №44622413, №44565243, №44695499, №44565275, №44796131, №46979713, №44331666, №44331698, постанови №44419315, №44565293, №44419277, ухвал про виправлення описки не виявлено.

Таким чином, на думку ГРД суддя, не перебуваючи на робочому місці (була на навчанні), ухвалила судові рішення.

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що наказом Голови Трускавецького міського суду Львівської області від 15 травня 2015 року «Про відкликання судді з відрядження» відкликано на один календарний день - 19 травня 2015 року суддю Трускавецького міського суду Львівської області ОСОБА_1. з відрядження, наданим наказом голови суду від 14 травня 2015 року №5 «Про надання відрядження судді Трускавецького міського суду Львівської області ОСОБА_1 » на період з 18 по 29 травня 2015 року, у зв`язку із службовою необхідністю.

Таким чином, позивач, будучи відкликаною з відрядження на один календарний день, могла ухвалювати рішення 19 травня 2015 року. Між тим, вказана інформація не була перевірена відповідачем під час складення спірного висновку.

Також, підставою для складення висновку про невідповідність судді Трускавецького міського суду Львівської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики слугувало те, що ГРД проаналізувала відеозапис, на котрому зафіксовано, як суддя до початку відкритого судового розгляду справи викликала представників судової міліції для безпідставного видалення вільного слухача з залу судового засідання (дата опублікування запису 15 грудня 2015 року). Відтак, на думку відповідача, суддя допускала порушення правил етики у професійній діяльності.

Позивач у своїй позовній заяві зазначила, що під час розгляду нею, як слідчим суддею, скарги на дії органу досудового розслідування до залу судового засідання зайшли громадяни зі стаціонарною відеокамерою та не надали документів, які б допомогли встановити їхні особи. У зв`язку із зазначеним, маючи на меті неразголошення таємниці досудового розслідування та можливість з`ясування думки учасників судового розгляду про можливість проведення відеозйомки судового засідання, вона попросила осіб, що мали відеотехніку залишити зал судового засідання. Також, з цією метою, був запрошений працівник судової міліції, так як розпорядник суду цей час був зайнятий в іншому судовому засіданні.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.

Аналогічні положення містять і Кримінальний процесуальний кодекс України. Так, у відповідності до частини шостої статті 27 Кримінального процесуального кодексу України кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.

При цьому, відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Крім того, у статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод вказано, що судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Таким чином, умовами надання дозволу на проведення фото- та відеозйомки в залі судового засідання при розгляді кримінальної справи є:

- по-перше - згода осіб, які беруть участь у справі, на проведення вказаних дій;

- по-друге - наявність ухвали суду про надання дозволу на проведення фото та відеозйомки.

Із вище викладеного можна зробити висновок про те, що за наявності згоди осіб, які беруть участь у справі, суд не має підстав для відмови в задоволенні клопотання про проведення фото- та відео зйомки в залі судового засідання. Для отримання вказаного дозволу необхідно лише дотриматись порядку його отримання.

Оскільки закон зобов`язує суд з`ясувати думку осіб, що беруть участь у справі щодо можливості проведення фото- та відео зйомки в судовому засіданні і винести по вказаному питанню відповідну ухвалу, можна дійти висновку, що дотримання цієї процедури можливе лише при надходженні до суду відповідного клопотання, яке повинно бути приєднано до матеріалів справи.

Судом було досліджено відео, посилання на яке містить спірний висновок, з якого вбачається, що до початку судового засідання суддею було запропоновано представникам ЗМІ покинути зал судового засідання, оскільки судом буде розглядатись скарга на дії органу досудового розслідування, а тому під час судового засідання можуть бути розголошені відомості досудового розслідування. Проте, представник ЗМІ відмовився покинути приміщення на вимогу суду, наполягаючи на тому, що він журналіст та виконує журналістське завдання. Вказану вимогу суду представник ЗМІ також відмовився виконувати після прохання представника спеціального підрозділу судової міліції МВС України. Після цього, суддя, з`ясувавши думку сторін стосовно можливості розгляду справи у присутності представника ЗМІ, дозволила останньому бути присутніми у залі судового засідання під час розгляду справи.

Таким чином, вказане відео не містить жодного посилання на те, що суддею було викликано представника спеціального підрозділу судової міліції МВС України для безпідставного видалення вільного слухача з залу судового засідання, оскільки особа названа відповідачем «вільний слухач» була представником ЗМІ, який проводив відеозйомку та для якого законом встановлена певна послідовність дій для отримання дозволу на проведення фото- та відео зйомки в залі судового засідання.

Крім того, ще однією підставою для складення висновку про невідповідність судді Трускавецького міського суду Львівської області ОСОБА_1. критеріям доброчесності та професійної етики слугувало те, що суддя безпідставно не задекларувала своєчасно своє майно, зокрема, відповідно до щорічної декларації за 2017 рік, судді з 22 листопада 2016 року належить на праві користування квартира в м. Трускавець Львівської області площею 67, 5 кв.м., проте у декларації за 2016 рік зазначену квартиру суддя не задекларувала.

Позивач зазначила, що з листопада 2016 року її зареєстрованим місцем проживання є квартира у м. Трускавець, площею 67,5 кв.м., яка належить на праві власності її знайомій. Зазначила, що у вказаній квартирі вона жодного дня не проживала та не користувалась нею, а реєстрація у м. Трускавець була їй необхідна для своєчасного отримання медичних послуг. При цьому, свою реєстрацію за вказаною адресою вона не приховувала та зазначила її у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування».

Суд зазначає, що згідно із пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до положень частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Згідно із положеннями статті 51 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Моніторинг способу життя суб`єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

Встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Отже, виявлення відповідачем за результатами здійснення аналізу декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у деклараціях недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, само по собі не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 814/886/17 зазначив, що відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Згідно із частиною другою цієї статті у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національним агентством з питань запобігання корупції письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, зазначених суб`єктом декларування у деклараціях, належить до виключної компетенції НАЗК.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення членів ГРД до НАЗК з приводу перевірки правильності чи достовірності заповнення декларацій позивачем та докази виявлення НАЗК в ході перевірки декларацій позивача порушень в частині достовірності та повноти відомостей щодо його майна.

Те саме стосується додаткової інформації, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але має бути оцінена у сукупності з іншими обставинами, які характеризують суддю та можуть свідчити про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, а саме те, що згідно з паперовою декларацією за 2015 рік, судді на праві користування належить житловий будинок в селі Нові Кривотули Тисменицького району Івано - Франківської області, площею 94, 3 кв.м. (с. 196 суддівського досьє), проте в щорічній декларації за 2015 рік суддя зазначений житловий будинок не задекларувала

Суд вважає, що відповідач під час прийняття рішень, не повинен перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції Громадської ради доброчесності, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

З урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, вимогу позивача про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Трускавецького міського суду Львівської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 28 вересня 2019 року.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, ГРД приймаючи оскаржуваний висновок, діяла поза межами повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати висновок про невідповідність судді Трускавецького міського суду Львівської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 28 вересня 2019 року.

3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Громадська рада доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9)

Третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9)