Рішення № 92542476, 29.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 вересня 2020 року №640/3630/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи «Київський слідчий ізолятор»

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати бездіяльність Державної установи «Київський слідчий ізолятор» у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 - протиправною;

- зобов`язати Державну установу «Київський слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що вона з 01 червня 2007 року по 11 червня 2018 року проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Під час звільнення, як вказує позивач, відповідачем не було проведено з нею повного розрахунку, зокрема, не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

На неодноразові звернення до відповідача з цього приводу відповідач надавав відповідь щодо того, що вказана грошова компенсація буде виплачена лише за наявності відповідного бюджетного фінансування.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористане речове майно, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, у зв`язку з чим, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Судом встановлено та вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки, ОСОБА_2 з 01 червня 2007 року проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі.

Відповідно до копії витягу з наказу Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (по особовому складу) від 11 червня 2018 року №77о/с-18 позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копії листів Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 06 липня 2018 року №07-13260 та від 03 вересня 2018 року №07/16683 позивача повідомлено про відсутність фінансування для проведення розрахунку за речове майно, також повідомлено про проведення такого розрахунку після виділення коштів та про те, що орієнтовна сума виплати становить 6300,00 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати їй грошової компенсації за речове майно протиправною, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713- IV (далі по тексту - Закон України від 23 червня 2005 року № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (частина 2 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713- IV).

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (частина 5 статті 21 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV).

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року №578 (далі по тексту - Порядок № 578), в якому зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно з пунктом 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

У відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Судом встановлено, що відповідач не заперечує право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, зазначає орієнтовну його вартість у 6300,00грн., проте, така компенсація позивачу не виплачена у зв`язку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування для таких виплат.

В свою чергу, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України» вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Також, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що невиплата грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні позивачу зі служби в установах Державної кримінально-виконавчої служби України є протиправною бездіяльністю з боку відповідача.

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено наявність правових підстав для не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно, що свідчить про протиправність дій останнього в цій частині, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що позовні вимоги задоволені, матеріалами справи підтверджено, що останній сплатив при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн., суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (04050, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 13, код ЄДРПОУ 08563694) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористане речове майно.

3. Зобов`язати Державну установу «Київський слідчий ізолятор» (04050, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 13, код ЄДРПОУ 08563694) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (04050, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 13, код ЄДРПОУ 08563694).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко