Рішення № 92541001, 20.10.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/5373/19

н/п 2/953/349/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого – судді Губської Я.В.,

при секретарі Мордухович К.Г.,

за участі представника відповідача Волинської Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) до Харківської міської ради (місцезнаходження: м. Харків, вул. Конституції, 7), ОСОБА_2 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) про визнання недійними рішень та державних актів

ВСТАНОВИВ:

13.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійними рішень та державних актів. У позові просить: визнати недійсним п.187 рішення №286/08 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 23 жовтня 2008 р. щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, визнати недійсним державний акт серія ЯЖ N9463366 про право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним п.188 рішення №286/08 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 23 жовтня 2008 р. щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, визнати недійсним державний акт серія ЯЖ №463584 про право приватної власності ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 08.04.2019 року відкрито загальне позовне провадження за позовом ОСОБА_1 , призначене підготовче судове засідання.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2020 року справа розподілена в провадження судді Губської Я.В.

12.05.2020 року до суду поданий відзив представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач звернувся до суду з позовом за захистом свого права, якого в дійсності у нього немає, що підтверджується судовими рішеннями.

12.08.2020 року до суду надійшов відзив Харківської міської ради, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначаючи про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 22.09.2020 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляді по суті позовних вимог.

В судове засідання учасники судового розгляду не з*явилися, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи не подали, у зв*язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін, враховуючи строки розгляду справи.

Згідно вимог ст.43 ЦПК України позивач та відповідач зобов`язані добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності є складовою частиною конституційного принципу верховенства права.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, враховуючи строки розгляду справи, наявність в матеріалах справи відзиву на позов, та відсутність будь-яких інших клопотань, які заявлені та не розглянуті судом, враховуючи висловлену позицію сторін за позовом та відзивом протягом тривалого часу, починаючи з 2019 року, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних доказів, які містяться в матеріалах справи, оскільки подальший не розгляд справи порушує права учасників щодо розумності строків розгляду справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ефективність судового захисту залежить не тільки від досконалості процедури розгляду судами справ, а й від поведінки осіб, які беруть участь у справі, сумлінного здійснення ними своїх процесуальних прав і обов`язків.

Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України неприпустимість зловживання процесуальними правами визнана однією з засад (принципів) цивільного судочинства. Роль суду у реалізації принципу змагальності сторін полягає, зокрема, у запобіганні зловживанню учасниками судового процесу їх правами.

Добросовісне здійснення цивільних процесуальних прав потребує від осіб, котрі беруть участь у справі, такої реалізації прав, яка відповідала б їхньому призначенню та здійснювалась у спосіб, визначений цивільним процесуальним законом, не завдавала б шкоди правам інших учасників цивільного процесу.

Критеріями добросовісної поведінки учасників процесуальних правовідносин є здійснення прав і обов`язків у відповідності до норм процесуального законодавства; усвідомлення сутності процесуальних правовідносин як відносин, що виникли з метою здійснення правосуддя у цивільній справі; в) відмова від реалізації своїх процесуальних прав та обов`язків з метою зловживання ними.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Завдання правильного і своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи ставиться перед органом судової влади, а не перед сторонами процесу проте жодною мірою не виправдовує поведінку осіб, що беруть участь у справі, направлене на те, що умисне зловживанням правами перешкоджає досягненню органом судової влади вказаних завдань.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вимогами ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини і відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 02.07.1991 № 235 та рішенням від 10.12.1991 № 462 позивачу ОСОБА_1 відведено у постійне користування земельні ділянки площами 400 кв.м. та 600 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку.

20.01.1992 між ОСОБА_1 та виконавчим комітетом Київської ради народних депутатів м. Харкова був укладений договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки площею 1000 кв.м. для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Обставини щодо права користування позивачем ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв.м. для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 під час судового розгляду не спростовані учасниками судового розгляду.

Однак, звертаючись до суду з позовом позивач стверджує, що порушене його право користування земельною ділянкою, оскільки частина земельної ділянки, що знаходиться у його користуванні була надана іншим особам у власність на підставі рішень №286/08 від 26.10.2008 року, які є незаконними та підлягають скасуванню, як рішення Харківської міської ради, так і Державні акти про право приватної власності.

Судом встановлено, що рішенням Харківської міської ради від 23.10.2008 №286/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» відповідачу по справі ОСОБА_2 передано у власність земельна ділянка площею 1000,0 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 06.02.2009 №310967100041.

Також, рішенням Харківської міської ради від 23.10.2008 №286/08 відповідачу по справі ОСОБА_3 передана у власність земельна ділянка площею 1000,0 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На підставі зазначеного рішення видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 06.02.2009 № 310967100040.

Звертаючись до суду, позивач стверджує, що ділянку, якою він користується по АДРЕСА_1 була надана іншим особам.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить:розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗК України; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до ЗК України; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України.

Аналогічні положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що також кореспондується із нормами ч. З ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, відповідно до Закону, питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 122 ЗК України передбачено, що міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 118 ЗК України передбачено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 22 ЗК України, право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно статті 23 Кодексу, право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката, державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Судом встановлено, що позивачем не надано доказів оформлення права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позивача про те, що його земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 було надано у власність іншим особам, а саме відповідачам по справі суду під час розгляду справи не надано.

Стосовно порушення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , якою користується позивач з посиланням, що дані обставини є підставою позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За вимогами ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та несення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, та вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМ України від 17.10.2012р. № 1051, до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер, місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 ЗУ «Про Державний земельний кадастр», зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також статті 79-1 ЗК України, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості до Державного земельного кадастру вносяться на підставі землевпорядної документації.

Згідно вимог ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Дослідивши всі надані докази, суд приходить до висновку, що за представленими позивачем доказами неможливо встановити де саме знаходиться земельна ділянка по АДРЕСА_1 , право користування якої він має, оскільки відсутній кадастровий номер даної земельної ділянки, відсутні координати поворотних точок меж і дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.

Також суд звертає увагу на те, що земельні ділянки відповідачів, на які видані державні земельні акти мають інші адреси, ніж та, яка є у користуванні позивача, а доказів, що це є одні і ті ж самі ділянки не надано.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування;

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), зокрема, включає: копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані); усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

На підставі викладеного та дослідивши всі докази як позивача, так і відповідачів, суд приходить до висновку, що до суду не надано доказів того, що межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 збігаються з земельними ділянками по АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_3 , та земельною ділянкою площею 1000,0 га по АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 , а тому ці доводи позивача є необґрунтованими та недоведеними в судовому порядку під час розгляду даної справи. Під час всього часу перебування справи в суді позивачем також не було заявлено клопотань про призначення експертиз щодо підтвердження його доводів.

Крім того, суд зазначає, що під час неодноразового розгляду справ за участі тих же сторін, з приводу тих же обставин, не було встановлено, що межі земельних ділянок збігаються, а навпаки в наявності рішення Київського районного суду м. Харкова від 13.12.2010 року, яке набуло чинності та яким було зобов*язано позивача звільнити земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 .

Також, з приводу визнання недійсних державних актів про право приватної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за тих підстав, що наведені у позову, суд зазначає, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Відповідно до ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 ЗК України, є вичерпним.

При цьому, суд зазначає, що скасування (визнання нечинним) рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано державний акт на право власності на землю щодо земельної ділянки, не є підставою для припинення права власності на земельну ділянку чи визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 12.09.2012 у справі № 6-71цс12, де вказано, що Земельним кодексом України не передбачено такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Згідно з нормами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, обґрунтованим є висновок про те, що у будь-якому випадку відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не можуть бути позбавлені права власності на землю.

На підставі викладеного та враховуючи вищезазначене, суд не знаходить підстав для задоволення позову та відмовляє позивачу за недоведеністю.

З приводу клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає, що підстав для застосування пропуску строку позовної давності суд не вбачає, оскільки позовні вимоги розглянуті по суті і в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 77, 81, 89, 141, 258, 263, 265, 280, 353 ЦПК України,–

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківської міської ради (м. Харків, вул. Конституції, 7 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про визнання недійсним п.187 рішення №286/08 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 23 жовтня 2008 р. щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, визнання недійсним державного акту серія ЯЖ N9463366 про право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнання недійсним п.188 рішення №286/08 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 23 жовтня 2008 р. щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, визнання недійсним державного акту серія ЯЖ №463584 про право приватної власності ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд – відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: