Рішення № 92536377, 30.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7489/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової академії (м. Одеса), в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової академії (м. Одеса), які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року;

- базовим місяцем при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року визначити січень 2008 року;

- стягнути з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року шкоди в розмірі 83 625,23 грн.;

- визнати протиправними дії Військової академії (м. Одеса), які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік;

- зобов`язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Також позивач просив суд зобов`язати Військову академію (м. Одеса) подати до Одеського окружного адміністративного суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса) на посаді заступника начальника факультету з морально-психологічного забезпечення факультету підготовки спеціалістів високомобільних десантних військ, та з 09.10.2018 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв`язку зі звільненням з військової служби в запас, що підтверджується витягом з наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 09.10.2018 року №212.

При цьому, за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, що підтверджується карткою особового рахунку № НОМЕР_1 за 2016 рік, карткою особового рахунку № НОМЕР_1 за 2017 рік та карткою особового рахунку № НОМЕР_1 за 2018 рік.

Крім того, під час проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 1 квітня 2015 року.

Однак, за період з 06 червня 2015 року по 09 жовтня 2018 року (по день виключення із списків особового складу частини) позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу Військовою академією з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки.

Позивач вказав, що 22 червня 2020 року він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року, та грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Однак, листами від 13.07.2020 року за вих. №6/21/481 та за вих. №6/21/481 позивачу було відмовлено в задоволенні його заяви.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, та такими, що порушують встановлене статтею 43 Конституції України право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Позивач вказав, що керуючись вимогами Закону №1282-ХІІ, Порядку №1078 та приймаючи до уваги Роз`яснення №248/2839, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення повинно здійснюватися наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2008 року, тобто з моменту підвищення посадового окладу згідно з Постановою №1294, та діяти до 28 лютого 2018 року, тобто до моменту підвищення посадового окладу згідно з Постановою №704.

Загальний розмір індексації, що повинен бути сплачений позивачу має бути обчислений шляхом підсумовування утворених наростаючим підсумком щомісячних сум індексацій за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, починаючи від суми індексації, що утворилася наростаючим підсумком з 01.01.2008 року, тобто з моменту підвищення посадових окладів Постановою №1294 до моменту початку дії Порядку №1078 в редакції від 09.12.2015 року.

На думку позивача, відповідач мав здійснити нарахування йому індексації грошового забезпечення з визначенням базового місяця виключно січень 2008 року, та сплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 83 625,23 грн.

Щодо не проведення з позивачем розрахунків по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач зазначив, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011 -XII, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Ухвалою від 11.08.2020 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Зазначено, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та буде розглянуто у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

23.09.2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 року №77 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 і від 9 грудня 2015 р. №1013.

Зокрема, в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, цифри "101" замінено цифрами "103".

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ №77, вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 грудня 2015 р., крім пункту 1 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 р. № 1013 і від 17 липня 2003 р. №1078, який застосовується з 1 січня 2016 року.

У грудні 2015 року Кабінет Міністрів України, з метою припинення в подальшому виплат сум індексації заробітної плати в розмірах, що склалися станом на грудень 2015 року, і відновлення індексації доходів з 1 січня 2016 року, але за умови - після перевищення індексу споживчих цін над порогом індексації у розмірі 103 %, видав Постанову № 1013, зобов`язавши всіх роботодавців здійснити в грудні місяці упорядкування структури заробітної плати своїх працівників шляхом підвищення всіх складових заробітної плати для того, щоб сума цього підвищення перевищила суму індексації, яка склалась у цьому місяці.

Таким чином, з 1 січня 2016 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати працівників було запроваджене знову, але за дещо зміненими правилами.

До грудня 2015 року при обчисленні індексу споживчих цін для індексації заробітної плати працівників відповідно до пункту 5 Порядку використовувався такий термін як "базовий місяць". Базовий місяць визначався для кожного працівника окремо.

Після внесення останніх змін в Порядок, в тому числі і в його пункт 5, офіційне використання цього терміну було відмінено, а за новим змістом пункту 5 Порядку під цим терміном став використовуватись термін - "місяць підвищення тарифних ставок (окладів)".

Підвищення тарифних ставок (окладів) - не в сенсі підвищення тарифної ставки (окладу) працівнику індивідуально у зв`язку з: призначенням його на більш високу за оплатою посаду; підвищенням його кваліфікаційної категорії, педагогічного звання, педагогічного навантаження тощо, а в сенсі підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства.

Тепер за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремо взятого працівника не визначається індивідуально і, зокрема, для новоприйнятого працівника не залежить від дати прийняття його на роботу (пункт 10-1 Порядку), а встановлюється єдиним для всієї категорії працівників, об`єднаних єдиним спільним законодавчим актом останнього підвищення їх тарифних ставок (окладів).

Надалі, відповідно до абзацу другого пункту 5 та пункту 10-1 Порядку, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації заробітної плати передбачено здійснювати з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів) за посадами, які займають працівники.

Обчислення індексу споживчих цін для визначення порогу індексації і величини приросту індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати працівників провадиться щомісяця наростаючим підсумком шляхом множення місячних індексів споживчих цін.

Обчислення індексу споживчих цін таким чином проводиться до тих пір, поки він не перевищить поріг індексації, який встановлено в розмірі 103 відсотка.

Поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, перевищення якої надає підстави для індексації заробітної плати працівника.

Після перевищення такого порогу індексації, з метою проведення подальшої індексації заробітної плати працівників, обчислення індексу споживчих цін починається знову, з місяця наступного за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив цей поріг індексації.

При цьому величина приросту індексу споживчих цін для проведення кінцевої індексації, розрахована між цими проміжками, обчислюється як добуток сум проміжних індексів споживчих цін перевищення порогу індексації помножений на коефіцієнт 100.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації заробітної плати здійснюється таким чином до місяця підвищення тарифних ставок (окладів) працівників.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до положень Порядку, індексації підлягає заробітна плата у межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на рік.

При цьому, частина заробітної плати, яка перевищує прожитковий мінімум, індексації не підлягає.

Сума індексації заробітної плати працівника визначається як результат множення суми оплати праці, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Так, враховуючи вищезазначене, законодавцем не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення, починаючи з 01.12.2015, але й визначено так званий «базовий місяць» - січень 2016 року.

Тому, на думку відповідача, аргументи позивача щодо визначення базового місяця «січень 2008 року» є безпідставними.

Стосовно позовних вимог позивача по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відповідач зазначив, що відповідно до п.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Відповідно до п.18 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Окрім того, відповідно до вимог пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указу Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідач вказав, що позовна заява не містять доказів оскарження звільнення позивача та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а відтак станом на момент видання наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 09.10.2018 року №212, позивачем погоджено проведення усіх необхідних розрахунків.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.04.2015 року (а.с. 10).

Відповідно до витягу з наказу т.в.о. начальника Військової академії (по стройовій частині) від 09.10.2018 року №212, підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника факультету з морально-психологічного забезпечення факультету підготовки спеціалістів високомобільних десантних військ Військоовї академії, наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.09.2018 року №428 звільнено з військової служби у запас за п. «к» п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (а.с. 6).

22 червня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року, та грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (а.с. 11-12).

Листами від 13.07.2020 року за вих. №6/21/481 та за вих. №6/21/481 позивачу було відмовлено в задоволенні його заяви, оскільки ним не здійснювалося оскарження звільнення позивача та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а відтак станом на момент видання наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 09.10.2018 року №212 позивачем погоджено проведення усіх необхідних розрахунків (а.с. 13-14).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Згідно з положеннями ст.8 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Згідно ст.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно ч.2 ст.6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).

Згідно з п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з п.4 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно п.5 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 15.12.2015 року), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Приклади проведення індексації грошових доходів громадян у разі їх підвищення наведено у додатку 4.

У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв`язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.

Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.

Приклад обчислення суми індексації у разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції наведено у додатку 5.

У разі коли індекс споживчих цін для проведення індексації, розрахований наростаючим підсумком, перевищив 10 відсотків, Кабінет Міністрів України приймає рішення про підвищення тарифних ставок (окладів) працівникам бюджетної сфери, органам державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів з урахуванням суми індексації, яка складається на момент підвищення.

Працівникам підприємств i організацій, які перебувають на госпрозрахунку, підвищення заробітної плати у зв`язку із зростанням рівня інфляції провадиться у порядку, визначеному у колективних договорах, але не нижче норм, визначених Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” та положень цього Порядку.

Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.

Відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому нормами Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Згідно п.14 Порядку №1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Суд зазначає, що в роз`ясненнях Мінсоцполітики №252/10/136-16 від 09.06.2016 року, №78/0/66-17 від 08.08.2017 року зазначено, що проведення індексації грошових доходів, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на ці цілі.

Разом з цим, у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України “Про оплату праці” такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).

Тому наведені вище роз`яснення Мінсоцполітики суд до уваги не бере з урахуванням висновків Конституційного Суду України у зверненні №9рп-2013.

На момент початку невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, пункт 5 Порядку №1078 передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Враховуючи вищенаведене вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

На момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07.11.2007 року за №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців (далі – постанова №1294).

Пунктом 13 постанови №1294 визначено, що остання набирає чинність з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою апелянт пов`язує встановлення базового місяця індексації.

Як встановлено судом, вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 р. за №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року (далі – постанова № 704).

Проаналізувавши постанову №1294 в період її дії з 01 січня 2008 року по 01 березня 2018 року, тобто в період, який охоплює період оскаржуваних правовідносин, суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.

Отже, незмінність посадового окладу позивача станом на дату виникнення оскаржуваних правовідносин, що з урахуванням стабільності відносин щодо встановлених державою розмірів посадових окладів військовослужбовців свідчить про можливість встановлення січня 2008 року базовим місяцем для перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

За таких обставин, вищевикладене дає суду підстави дійти до висновку про протиправність відмови відповідача у проведенні індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січень 2008 року.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом: визнання протиправними дій Військової академії (м.Одеса), які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року.

При цьому не підлягає задоволенню вимога позивача про те, щоб базовим місяцем при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року вважати січень 2008 року, оскільки така вимога не носить зобов`язального характеру відносно відповідача та не сприятиме відновленню порушених прав позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 суми завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року шкоди в розмірі 83 625,23 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, індексація грошових доходів позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалася та не виплачувалася.

Разом з цим, у даному випадку, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені. Тому в задоволенні вимоги позивача про стягнення з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 суми завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року шкоди в розмірі 83 625,23 грн. - належить відмовити.

При цьому, з метою повного захисту порушених прав позивача, на підставі ч.2 ст.9 КАС України вважає можливим вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січень 2008 року.

Щодо позовних вимог, пов`язаних з нарахуванням та виплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Вищезазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні по зразковій справі № 620/4218/18 від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Дана адміністративна справа №420/7489/20 в частині вимог щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з оголошення мобілізації, є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, а саме:

- відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (військові частини);

- спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата військовослужбовцям грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, передбачену Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в період з оголошення мобілізації);

- позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобовязати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на зазначене, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, суд дійшов висновку про протиправність відмови Військової академії (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Тому вимога позивача про визнання протиправними дій Військової академії (м. Одеса), які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік - є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Також слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, оскільки лише в такий спосіб може бути відновлено порушені права позивача.

Також у прохальній частині позову позивач просить суд зобов`язати Військову академію (м. Одеса) подати до Одеського окружного адміністративного суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд зазначає, що позивач не навів жодного обґрунтування про необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, і жодних підстав вважати, що відповідач не виконуватиме рішення суду, суд не вбачає, у зв`язку з чим у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі слід відмовити.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України, зокрема, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , враховуючи викладені вище доводи, підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивачем понесені не були, а тому розподілу між сторонами не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, ч.3 ст.291, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) до Військової академії (м. Одеса) (адреса: вул. Фонтанська дорога, 10, м. Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 24983020) – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової академії (м. Одеса), які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року.

Зобов`язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січень 2008 року.

Визнати протиправними дії Військової академії (м. Одеса), які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

У встановленні судового контролю за виконанням судового рішення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк тридцять днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Андрухів