Рішення № 92536254, 29.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6622/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військової частини 2144) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівського прикордонного загону (Військової частини 2144) (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку із позивачем на день виключення зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення 01.04.2018 року у зв`язку із звільненням з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період з 02.04.2018 року по день фактичного розрахунку 16.07.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року у справі № 380/4232/20 позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) про зобов`язання вчинити дії задоволено повністю – визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 - 2018 роки терміном 56 календарних днів; зобов`язано Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 - 2018 роки терміном 56 календарних днів, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого мав ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. На день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 01 квітня 2018 року, прапорщика ОСОБА_1 , спору між позивачем та Львівським прикордонним загоном щодо зазначених в адміністративному позові позовних вимог не було. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року у справі № 380/4232/20 позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) про зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 - 2018 роки терміном 56 календарних днів, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого мав ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби, відповідачем було виконано. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. На день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 01 квітня 2018 року, прапорщика ОСОБА_1 , спору між позивачем та відповідачем щодо зазначених в адміністративному позові позовних вимог не було.

Представник позивача на адресу суду надіслав відповідь на відзив, де зазначив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року у справі № 380/4232/20 встановлено факт протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Вказана грошова компенсація отримана позивачем не у день звільнення з військової служби, відтак відповідач має обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період з 02.04.2018 року по день фактичного розрахунку.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А2144 на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії – начальника групи молодших інспекторів прикордонної служби 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Амбуків» III категорії (тип Б).

Відповідно до витягу з наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 02.04.2018 № 77-ос (по особовому складу) прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника групи молодших інспекторів прикордонної служби 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Амбуків» III категорії (тип Б), звільненого в запас на підставі пункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закону) з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків визначених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону) пункту 1 частини 8 статті 26 Закону із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» від 06.12.2016 № 1769 - VIII та підпункту «б» частини 2 статті 26 Закону», з 01.04.2018 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Враховуючи, що під час проходження військової служби та звільнення із неї, Львівський прикордонний загін (військова частини 2144) не у повному обсязі виплатив позивачу грошове забезпечення в частині виплати грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2015 - 2018 роки, останній звернувся з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року у справі № 380/4232/20 позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) про зобов`язання вчинити дії задоволено повністю – визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 - 2018 роки терміном 56 календарних днів; зобов`язано Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 - 2018 роки терміном 56 календарних днів, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого мав ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби.

Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» на банківський рахунок позивача 17.07.2020 року надійшли кошти в розмірі 50 842,66 грн. із зазначенням цільового призначення - зарплата ВЧ 2144.

Позивач вважаючи, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 02.04.2018 року по день фактичного розрахунку 16.07.2020 року) звернувся з даним позовом до суду.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пункту 1 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 25.03.1992 №2232-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до вимог статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки № 448 від 21.09.2020 року середньоденний заробіток позивача становить 285,23 грн.

Позивач просить стягнути середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за затримку розрахунку при звільненні з 02 квітня 2018 року по 16 липня 2020 року, всього 837 днів.

Враховуючи, що недоплачена сума компенсації становить 50 842,66 грн, і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 238 737,51 грн. (837 х днів * 285,23 грн.) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 50842,66 грн. / 238737,51 грн. (сума компенсації за додаткову відпустку/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,213. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 285,23 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,213 х 837 (днів затримки розрахунку) = 50 851,09 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 50 851,09 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, вираховуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При вирішенні розміру середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні працівника суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України суду повноважень, суд у даній справі дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій) за період із 02.04.2018 року до 16.07.2020 року у сумі 50 851,09 грн.

З огляду на це, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) про зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення 01.04.2018 року у зв`язку із звільненням з військової служби.

Стягнути з Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74; код ЄДРПОУ 14321653) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за затримку повного розрахунку при звільненні за період із 02.04.2018 року до 16.07.2020 року у розмірі 50 851,09 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.10.2020 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна