Рішення № 92536246, 29.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6667/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (Військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого, 113) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення на день звільнення повного розрахунку, що виразилось у невиплаті ОСОБА_1 на день виключення зі списків частини (29.11.2019 року) індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.11.2019 року по 05.08.2020 року з розрахунку середньоденного заробітку 482,79 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 року у справі № 380/2349/20 позов ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено частково - визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення, 29.11.2019 року, індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року; зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військову частину 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року в розмірі 84 082,13 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 17 вересня 2020 року у задоволенні клопотання відповідача про заміну відповідача у справі, залучення співвідповідача відмовлено.

14 вересня 2020 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. На день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 29 листопада 2019 року, ОСОБА_1 , спору між позивачем та Мостиським прикордонним загоном щодо зазначених в адміністративному позові позовних вимог не було. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 року у справі № 380/2349/20 відповідачем було виконано. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. На день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, спору між позивачем та відповідачем щодо зазначених в адміністративному позові позовних вимог не було.

Позивач на адресу суду надіслав відповідь на відзив, у якому вказав, що ВП ВС у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц прийшла до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може, а не зобов`язаний зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України. Також вказує на судову практику у аналогічних спорах.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А1494 на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії групи інспекторів прикордонної служби відділення прикордонної служби «Смільниця» (тип Б) відділу прикордонної служби «Смільниця» 1 категорії (тип Б).

Відповідно до витягу з наказу начальника 93 прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27.11.2019 № 335-ОС з старшим прапорщиком ОСОБА_1 припинено (розірвано) контракт та звільнено його з військової служби за за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я).

Відповідно до наказу начальника 93 прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29.11.2019 № 335-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 29.11.2019 року.

Враховуючи, що під час проходження військової служби та звільнення із неї, Мостиський прикордонний загін не у повному обсязі виплатив позивачу грошове забезпечення в частині виплати індексації грошового забезпечення, останній звернувся з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 року у справі № 380/2349/20 позов ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено частково - визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення, 29.11.2019 року, індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року; зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військову частину 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року в розмірі 84 082,13 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» на банківський рахунок позивача 05.08.2020 року надійшли кошти в розмірі 82 820,90 грн. із зазначенням цільового призначення - зарплата ВЧ 1494.

Позивач вважаючи, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.11.2019 року по 05.08.2020 року) звернувся з даним позовом до суду.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Із системного аналізу наведених положень законодавства вбачається, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці та її проведення є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем долучено архівну відомість № 1 про нараховане грошове забезпечення за січня по грудень 2019 року. Середньоденне грошове забезпечення становить 482,79 грн. (грошове забезпечення за останні повні два календарні місяці перед звільненням, а саме вересень - жовтень 2019 року (14 725,28 грн. + 14 725,28 грн. (30+31).

Позивач просить стягнути середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за затримку розрахунку при звільненні з 30 листопада 2019 року по 04 серпня 2020 року.

Враховуючи, що недоплачена сума індексації становить 82 820,90 грн, і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 120 214,71 грн. (249 днів * 482,79 грн.) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку складає 82 820,90 грн. / 120214,71 грн. (сума компенсації за індексацію/середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,688. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 482,79 грн. (середнє грошове забезпечення позивача за один робочий день) х 0,688 х 249 (днів затримки розрахунку) = 82707,72 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку має бути перераховане та виплачене позивачу у розмірі 82707,72 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім грошовим забезпеченням працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, вираховуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При вирішенні розміру середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні працівника суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України суду повноважень, суд у даній справі дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період із 30.11.2019 року до 04.08.2020 року у сумі в сумі 82707,72 грн.

Окрім того, суд зазначає, що згідно п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби гарантується право на виплату грошового забезпечення у розмірі та порядку, визначеному чинним законодавством, при цьому утримані з грошового забезпечення суми податку на доходи фізичних осіб мають компенсаторний характер та підлягають поверненню у розмірі, рівноцінному втратам доходів цієї категорії громадян, одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити дії - задоволити частково.

Стягнути з Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого, 113; код ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період із 30.11.2019 року до 04.08.2020 року у розмірі 82707,72 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.10.2020 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна