Рішення № 92536244, 29.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6613/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військової частини 2144) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівського прикордонного загону (Військової частини 2144) (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74; код ЄДРПОУ 14321653) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку із позивачем на день виключення зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення 23.02.2020 року у зв`язку із звільненням з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період з 24.02.2020 року по день фактичного розрахунку 16.07.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивача з військової служби 23.02.2020 року з ним не було проведено остаточного розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримане речове майно.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. На день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 23 лютого 2020 року, прапорщика ОСОБА_1 , спору між позивачем та Львівським прикордонним загоном щодо зазначених в адміністративному позові позовних вимог не було. Щодо грошової компенсації за неотримане речове майно, то така виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира військової частини. Вказаний рапорт подано позивачем лише 21.02.2020 року в день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення. Відповідно після звернення позивача про проведення виплати грошової компенсації з надходженням коштів від головного розпорядника така виплата була здійснена Львівським прикордонним загоном 08 травня 2020 року. Відповідач вважає, що оскільки розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні не оскаржувалась, то відповідно спору щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення після звільнення позивача не було.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А2144 на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби «Грушів» (тип Б) відділу прикордонної служби «Рава-Руська» I категорії (тип Б).

Відповідно до витягу з наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 21.02.2020 № 57-ос (по особовому складу) прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби «Грушів» (тип Б) відділу прикордонної служби «Рава-Руська» I категорії (тип Б) звільненого в запас на підставі підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 23.02.2020 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Під час проходження військової служби та звільнення із неї, Львівський прикордонний загін (військова частини 2144) не у повному обсязі виплатив позивачу грошове забезпечення в частині виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримане речове майно.

Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» на банківський рахунок позивача 08.05.2020 року надійшли кошти в розмірі 28 874 грн. із зазначенням цільового призначення - зарплата ВЧ 2144. Як вказав відповідач у відповідь на адвокатський запит, вказана сума була грошовою компенсацією за неотримане речове майно.

Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» на банківський рахунок позивача 17.07.2020 року надійшли кошти в розмірі 18 958,58 грн. із зазначенням цільового призначення - зарплата ВЧ 2144. Як вказав відповідач у відповідь на адвокатський запит, вказана сума була індексацією грошового забезпечення позивача за період з 2015 року по день звільнення зі служби.

Позивач вважаючи, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та компенсацію за неотримане речове майно за період з 23.02.2020 року по день фактичного розрахунку 16.07.2020 року) звернувся з даним позовом до суду.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Із системного аналізу наведених положень законодавства вбачається, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці та її проведення є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідачем долучено довідку № 515 від 15.09.2020 року відповідно до якої середньоденний заробіток позивача становив 374,36 грн.

Позивач просить стягнути середньомісячний заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 24 лютого 2020 року по день фактичного розрахунку 16 липня 2020 року, всього 144 дні.

Враховуючи, що недоплачена сума компенсації та індексації становить 47 832,58 грн, і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53 907,84 грн. (144 робочих днів * 374,36 грн.) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 47832,58грн. / 53907,84 грн. (сума компенсації за додаткову відпустку/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,887. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 374,36 грн. (середнє грошове забезпечення позивача за один робочий день) х 0,887 х 144 (днів затримки розрахунку) = 47816,25 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 47816,25 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, вираховуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При вирішенні розміру середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні працівника суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України суду повноважень, суд у даній справі дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період із 24.02.2020 року до 16.07.2020 року у сумі 47816,25 грн.

З огляду на це, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) про зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення 23.02.2020 року у зв`язку із звільненням з військової служби.

Стягнути з Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74; код ЄДРПОУ 14321653) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період із 24.02.2020 року до 16.07.2020 року у розмірі 47816,25 грн.

У задоволенні іншої частини позивних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.10.2020 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна