Рішення № 92526289, 28.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2020Справа № 910/2255/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тедіс Україна"

до Фізичної особи-підприємця Тулімової Олени Олександрівни

про стягнення 72 827,71 грн.,

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тедіс Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Тулімової Олени Олександрівни про стягнення 72 827,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №14521-КЕ/19 від 13.06.2019 р. в частині оплати поставленого позивачем товару у зв`язку з чим з посиланням на положення договору, керуючись нормами Цивільного кодексу, враховуючи допущене прострочення в оплаті, позивачем заявлені до стягнення в судовому порядку сума основного боргу, пеня, 3% річних та штраф.

25.08.2020 р. до суду від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування особи Шевченківської РДА надійшло підтвердження про реєстрацію відповідача за адресою: 01035, м. Київ, вул. Златоустівська, буд. 51, кв. 45.

Ухвалою від 25.08.2020 р. відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Від відповідача відзиву на позовну заяву, жодних заяв чи клопотань через відділ діловодства суду не надходило; про розгляд даної справи відповідач повідомлений належним чином.

Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

13.06.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тедіс Україна" (продавець) та Фізичною особою-підприємцем Тулімовою Оленою Олександрівною (покупець) укладено договір поставки №14521-КЕ/19 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого продавець зобов`язується передавати тютюнові вироби або інші групи товарів (далі - товар) у власність покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах, зазначених у цьому договорі.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 12.06.2020 р. включно, а по відношенню платежів - до повного виконання покупцем своїх зобов`язань по оплаті отриманого товару (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору асортимент, кількість, ціна товару визначається сторонами на кожну партію окремо.

Якість товару повинна відповідати стандартам згідно чинного законодавства України. Товар постачається в упаковці виробника. Якість товару гарантується сертифікатом відповідності (п. 2.2 Договору).

У відповідності до п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення (замовлень) покупця та виходячи з наявності відповідного асортименту товару на складі продавця. Замовлення на партію товару погоджується відповідальними особами сторін.

Поставка товару здійснюється або транспортом продавця, або транспортом покупця (EXW - продавця, або СРТ - склад покупця). Право вибору умов постачання товару залишається за продавцем. Умови поставки викладені у відповідності з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного Договору (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору покупець приймає товар у відповідності до вимог законодавства, згідно з супровідними документами продавця.

Після приймання товару покупцем претензії щодо кількості та якості товару продавцем не приймаються, за винятком прихованих виробничих дефектів. З моменту підписання видаткової накладної представниками обох сторін, поставка товару вважається такою, що відбулась належним чином, товар вважається таким, що прийнятий покупцем по кількості та якості (п. 3.7 Договору).

Згідно з п. 3.8 Договору право власності на товар, що постачається, а також ризик його випадкової загибелі та випадкового пошкодження, переходять до покупця з моменту отримання товару та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної. Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною, підписаною обома сторонами. Після переходу права власності до покупця товар поверненню не підлягає.

Покупець зобов`язаний надати продавцю документи пов`язані з отриманням товару (видаткові накладні; довіреності тощо), які належним чином оформлені (п. 3.9 Договору).

У відповідності до п. 3.10 Договору товар приймається по кількості та якості покупцем на складі продавця - якщо поставка здійснюється на умовах EXW, або на складі покупця - якщо поставка здійснюється на умовах СРТ.

Ціна товару визначається у відповідності з ціною вказаною у прайс-листах продавця, які діють на момент виконання продавцем замовлень покупця і вказується у видаткових накладних з урахуванням ПДВ. Загальна сума даного Договору не обмежується і визначається на підставі фактично поставленого товару згідно видаткових накладних (п. 4.1 Договору).

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України, за погодженням з продавцем (п. 4.3 Договору).

Згідно з п. 4.5 Договору за згодою продавця покупцеві товар може відпускатися на умовах повної передоплати або з відтермінуванням оплати за товар.

У відповідності до п. 4.8 Договору максимальний строк відтермінування оплати за тютюнові вироби становить шість календарних днів і обраховується з дати виписки видаткової накладної. День, наступний за днем виписки видаткової накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем розрахунку є шостий календарний день. В разі розрахунку в інший спосіб, ніж перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, який не погоджений з продавцем, строк відтермінування оплати може бути змінено продавцем в односторонньому порядку, про що повідомляється покупця.

Згідно з п. 5.2.1 та п. 5.2.2 Договору продавець зобов`язаний передавати товар у власність покупця відповідно до погоджених сторонами замовлень та умов цього договору виходячи із наявного у нього асортименту; передавати покупцеві видаткову накладну на відповідну партію поставленого товару в момент поставки.

Пунктами 5.4.1 та 5.4.2 Договору передбачено, що покупець зобов`язаний оплачувати фактично поставлений товар в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі та приймати замовлений ним товар в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов п. 1.1. Договору здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 63 527,78 грн. у відповідності до видаткових накладних № КЕ19-000258511 від 11.09.2019 р. на суму 44 669,18 грн.; № КЕ19-000260981 від 12.09.2019 р. на суму 4 816,08 грн.; № КЕ19-000264088 від 14.09.2019 р. на суму 14 042,52 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані з боку позивача та відповідача без жодних зауважень та заперечень.

Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У відповідності до п. 4.8 Договору максимальний строк відтермінування оплати за тютюнові вироби становить шість календарних днів і обраховується з дати виписки видаткової накладної. День, наступний за днем виписки видаткової накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем розрахунку є шостий календарний день. В разі розрахунку в інший спосіб, ніж перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, який не погоджений з продавцем, строк відтермінування оплати може бути змінено продавцем в односторонньому порядку, про що повідомляється покупця.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних, позивачем поставлено відповідачу тютюнові вироби, а отже розрахунки за отриманий товар мали бути здійсненні відповідачем у строк 6 календарних днів з моменту отримання товару.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що кошти за поставлений товар зараховуються на закриття видаткових накладних за хронологією їх виписки починаючи з накладної з найбільш ранньою датою.

Однак, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідачем оплачено отриману продукцію частково, а саме сплачено 01.11.2019 - 6000,00 грн., 21.11.2019 - 5000,00 грн., які відповідно до п. 4.4 Договору були зараховані на часткове погашення видаткової накладної № КЕ19-000258511 від 11.09.2019 р. у розмірі 7 839,01 грн.

Таким чином, відповідач не виконав свої договірні зобов`язання в частині здійснення оплати за поставлений за договором товар у повному обсязі, в зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 55 688,77 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 55 688,77 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 6334,24 грн., 3% річних у розмірі 640,26 грн. та штраф у розмірі 10 164,44 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за товар передбачена у п. 6.2. Договору, відповідно до якого, у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, він зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Розрахунок пені у сумі 6 334,24 грн. є арифметично вірним, обґрунтованим та здійсненим у відповідності до приписів законодавства, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

В пункті 6.3. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежу понад три календарні дні, покупець сплачує на користь продавця одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк товару за користування коштами.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 16% від суми заборгованості та встановлено, що він також є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимога про стягнення 10 164,44 грн. штрафу підлягає задоволенню.

При цьому суд зауважує, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Таким чином, судом встановлено, що у даному спорі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору (порушення строків розрахунків) у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Судом також враховано, що визначені договором штрафи передбачені за різні порушення, а саме: пеня за порушення строків оплати за товар, а штраф - за прострочення платежу понад три календарні дні.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 640,26 грн.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України, стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 640,26 грн. підлягає задоволенню.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76 - 80, 129, 236 - 242, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тулімової Олени Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тедіс Україна" (65044, м. Одеса, просп. Шевченка, 4-А; код ЄДРПОУ 30622532) 72 827 (сімдесят дві тисячі вісімсот двадцять сім) грн. 71 коп. з яких: 55 688 (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн. 77 коп. - сума основного боргу; 6 334 (шість тисяч триста тридцять чотири) грн. 24 коп. - пені; 10 164 (десять тисяч сто шістдесят чотири) грн. 44 коп. - штрафу, 640 (шістсот сорок) грн. 26 коп. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду в строки, передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна