Рішення № 92526274, 29.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2020Справа № 910/8519/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 40538421)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" (03039, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 17, офіс 3/1; ідентифікаційний код 32920218)

про стягнення 12 345, 58 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 9015094 від 01.11.2019 за період з листопада 2019 по квітень 2020 за спожиту теплову енергію в розмірі 11 653, 07 грн.

Крім того, позивачем на існуючу суму заборгованості, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо внесення плати за спожиту теплову енергію, здійснено нарахування пені - 485, 29 грн, інфляційних втрат - 138, 11 грн, 3 % річних - 69,11 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи поштового повідомлення № 0105474350831 ухвала суду від 19.06.2020 була отримана представником відповідача 03.07.2020, однак станом на дату ухвалення рішення суду відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано, враховуючи те, що строки розгляду справи продовжувалися у відповідності до вимог п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 03.07.2020 та у зв`язку із запровадженням на території України карантину Кабінетом Міністрів України з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.

Крім того, суд зазначає, що станом на дату ухвалення рішення відповідачем не подано до суду заяви про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії (подання відзиву на позовну заяву), встановленого судом як це передбачено п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 17.07.2020.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлявся про відкриття провадження у справі, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго". За розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарського діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відтак, позивач вказує, що з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП "Київтеплоенерго".

01.11.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" (сторона-2) укладено договір № 9015094 забезпечення постачання теплової енергії, предметом якого є забезпечення постачання теплової енергії в гарячій воді тепловими мережами, зовнішньобудинковими системами, включаючи обладнання індивідуальних теплових пунктів, вузлів обліку та вузлів приєднання, що знаходяться у власності, або на балансі, або в експлуатації, або на технічному обслуговуванні, чи в будь-якому користуванні Сторони-2 (далі-типове обладнання Сторони-2) відповідно до Додатку № 5 до цього Договору на потреби об`єкту по просп. Перемоги. 109А опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року, шляхом грошової компенсації теплових втрат; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору відповідач зобов`язується дотримуватись умов та порядку оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатках № 1 та № 4 Договору.

Відповідно до п. 2 Додатку № 4 до договору відповідач до 15 числа місяця наступного за розрахунковим сплачує позивачу вартість фактичних обсягів теплової енергії у розрахунковому періоді.

Пунктом 3 Додатку № 4 до договору закріплено, що відповідач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК (центр обслуговування клієнтів) за адресою: просп. Повітрофлотський, 58: облікову картку фактичних обсягів теплової енергії за звітній період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки Відповідач повертає в ЦОК); акт виконаних робіт (акти приймання-передавання товарної продукції).

Крім того, сторонами Додатком № 3 до договору погоджено, що розрахунки за теплову енергію проводяться згідно тарифами затвердженими Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2340, за кожну відпущену Гігакалорію без урахування ПДВ на рівні: 1 511, 40 грн/Гкал.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до дати передання теплових мереж до комунальної власності м. Києва або іншій стороні (п. 8.1. договору).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що за період постачання ним теплової енергії (листопад 2019 року - квітень 2020 року включно) при оформленні щомісячно рахунку-фактури останнім застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом до договору.

Облік теплової енергії на теплових мережах проводиться розрахунковим способом відповідно до Норми та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні КТМ 204 Україна 244-94, затверджених Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству 14.12.1993 з наступними змінами та доповненнями.

Проте, порушуючи умови договору, відповідач своєчасно не вносив плату за спожиту теплову енергію, в результаті чого за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року включно утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позовної заяви становить 11 653,07 грн.

Крім того, позивач зазначає, що з метою врегулювання спору в досудовому порядку 29.05.2020 ним на адресу відповідача було направлено листа щодо сплати заборгованості у сумі 11 653,07 грн., який останнім отримано 05.06.2020, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103271204047.

Проте, відповідач станом на дату звернення до суду з позовом заборгованість не погасив, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору від № 9015094 від 01.11.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов договору.

За умовами пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила) споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 3 Додатку № 4 до договору закріплено, що відповідач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК (центр обслуговування клієнтів) за адресою: просп. Повітрофлотський, 58: облікову картку фактичних обсягів теплової енергії за звітній період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки Відповідач повертає в ЦОК); акт виконаних робіт (акти приймання-передавання товарної продукції).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем належним чином здійснювалося постачання теплової енергії відповідачу за період з листопада 2019 по квітень 2020 на загальну суму 11 653, 07 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передавання товарної продукції, а саме теплової енергії за тарифами.

Водночас, суд вказує, що відповідачем в порушення умов договору вказані акти за період з листопада 2019 по квітень 2020 не отримувалися та відповідно плата за отриману теплову енергії не здійснювалася, що також вбачається із наданої позивачем довідки про стан розрахунків за спожиту відповідачем теплову енергію.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь які звернення відповідача - претензії щодо постання позивачем теплової енергії неналежним чином( чи то щодо об`ємів чи то щодо застосованих тарифів), у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що позивачем вчинено всі дії спрямовані на виконання умов договору та забезпечення відповідача тепловою енергією.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, з огляду на викладене вище, враховуючи, що позивачем поставлено відповідачу за період з листопада 2019 по квітень 2020 теплову енергію, що в свою чергу не заперечується відповідачем, у останнього виник обов`язок здійснити відповідну оплату в розмірі отриманої енергії - 11 653, 07 грн.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на встановлені судом обставини, та те, що відповідачем не спростовано заявлених позовних вимог та відповідно не надано до суду доказів належного виконання умов договору, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині здійснення оплати, а відтак позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 11 653, 07 грн підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору позивачем також заявлено до стягнення пеню - 485, 29 грн, інфляційні втрати - 138,11 грн, 3 % річних - 69, 11 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 додатку № 4 до договору закріплено, що позивач нараховує на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) пеню в розмірі 0, 5 % за кожний день прострочення, до моменту погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Також суд звертає увагу позивача, що останній у своїй позовній заяві зазначає, що початком нарахування пені починається з 16 числа наступного за розрахунком , однак у своїх розрахунках таке нарахування здійснює з 01 числа наступного за розрахунковим місяцем, що відповідно є невірним та суперечить умовах договору, а саме п. 2 додатку № 4 до договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Таким чином, з огляду на викладене вище, враховуючи те, що позивачем невірно зазначено період прострочення та відповідно проведено розрахунки, суд вважає правомірним здійснювати нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат наступним чином:

- за актом за листопад 2019 на суму 738, 77 грн за період з 16.12.2019 по 30.04.2020 стягненню підлягає пеня - 62, 92 грн, 3 % річних - 8, 30 грн, інфляційні втрати ( за січень 2020-квітень 2020) - 11, 11 грн.

- за актом за грудень 2019 на суму 1 911, 24 грн за період з 16.01.2020 по 30.04.2020 стягненню підлягає пеня - 119, 11 грн, 3 % річних - 16, 69 грн, інфляційні втрати ( за лютий 2020 - квітень 2020) - 25, 01 грн.

- за актом за січень 2020 на суму 2 915, 25 грн за період з 16.02.2020 по 30.04.2020 стягненню підлягає пеня - 121, 39 грн, 3 % річних - 17,92 грн, інфляційні втрати (за березень 2020-квітень 2020) - 46, 83 грн.

- за актом за лютий 2020 на суму 2 647, 46 грн за період з 16.03.2020 по 30.04.2020 стягненню підлягає пеня - 64, 52 грн, 3 % річних - 9,98 грн, інфляційні втрати (за квітень 2020-квітень 2020) - 21,18 грн.

- за актом за березень 2020 на суму 2 447, 26 грн за період з 16.04.2020 по 30.04.2020 стягненню підлягає пеня - 18, 19 грн, 3 % річних - 3, 01 грн, інфляційні втрати - 0 грн.

- за актом за квітень 2020 на суму 993, 09 грн стягненню підлягає пеня - 0 грн, 3 % річних - 0 грн, інфляційні втрати - 0 грн.

Відтак, за розрахунком суду стягненню з відповідача за період з листопада 2019 по квітень 2020 підлягає пеня в сумі 386, 13 грн, 3 % річних в сумі 55, 90, інфляційні втрати в сумі 104, 13 грн, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" (03039, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 17, офіс 3/1; ідентифікаційний код 32920218) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 40538421) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 11 653 (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят три) грн 07 коп, пеню в розмірі 386 (триста вісімдесят шість) грн. 13 коп., 3 % річних в розмірі 55 (п`ятдесят п`ять) грн 90 коп. та інфляційні втрати в розмірі 104 (сто чотири) грн 13 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 077 (дві тисячі сімдесят сім) грн. 08 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 29.10.2020

Суддя Д.О. Баранов