Рішення № 92526118, 19.10.2020, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

19.10.2020 р. м. Ужгород Справа № 907/437/20

За позовом Фізичної особи - підприємця Лесько Сергія Олександровича, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіфлекс", с. Велика Добронь Ужгородського району

про зобов`язання повернути автомобіль,

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники:

Позивача - без виклику

Відповідача - без виклику

СУТЬ СПОРУ: Фізичною особою - підприємцем Лесько Сергієм Олександровичем, м. Ужгород заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіфлекс", с. Велика Добронь Ужгородського району про зобов`язання повернути автомобіль.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.07.2020 року відкрито провадження у справі № 907/437/20 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами спору був укладений Договір оренди автомобіля № 02/2017 від 11.10.2017 року, відповідно до якого відповідач отримав в оренду автомобіль марки КАМАЗ 4310, 1987 року випуску, зеленого кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , тип Т3 Спеціалізований вантажний платформа, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Позивач, посилаючись на ст. 764 Цивільного кодексу України вважає, що термін дії договору оренди був продовжений до 21.03.2020 року. Після закінчення строку дії договору оренди, відповідачем не було повернуто майно, що перебувало в оренді. Наголошує на тому, що заявою від 22.06.2020 року позивач звертався до відповідача із заявою про повернення автомобіля, який був переданий відповідачу відповідно до договору оренди, відповідач на вказану заяву не відреагував та залишив без відповіді, майно позивачу у добровільному порядку не повернув. У зв`язку з такими обставинами, позивач просить зобов`язати відповідача повернути автомобіль, який був переданий відповідачу згідно договору оренди автомобіля № 02/2017 від 11.10.2017 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву у порядку ст. ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.

Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана на його офіційну юридичну адресу, повідомлення про вручення ухвали долучено до матеріалів справи), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд встановив:

11.10.2017 року між Фізичною особою - підприємцем Лесько Сергієм Олександровичем (орендодавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максіфлекс" (орендарем, відповідачем у справі) укладено Договір оренди автомобіля № 02/2017, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування вантажний автомобіль: марка (модель) КАМА3 4310, 1987 року випуску, зеленого кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , тип Т3 Спеціалізований вантажний платформа, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також зобов`язується сплачувати орендодавцю плату за його використання. Орендодавець підтверджує, що на момент підписання даного договору автомобіль, що передається в користування, належить йому на за законних правах користувача з правом передачі в оренду, закріпленим довіреністю. Автомобіль не проданий, не подарований, іншим чином не відчужений, права третіх осіб на нього відсутні. Автомобіль надається орендарю для його використання у власній господарській діяльності за прямим призначенням. Автомобіль передається в користування на строк дії даного договору за актом приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється печатками сторін одночасно з підписанням даного договору. Передання автомобіля в оренду не передбачає переходу права власності на нього до орендаря (розділ 1 Договору).

Згідно розділу 2 Договору, сторони визначили, що розмір щомісячної плати за користування автомобілем становить 7 000 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1 166 грн. 67 коп., та сплачується орендарем шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця не пізніше 30 числа кожного місяця користування автомобілем за цим Договором. Сторони погодили можливість авансування платежів за користування автомобілем. Орендна плата за даним Договором не включає витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, шин, проведення поточного та капітального ремонту, які орендар здійснює за власний рахунок. Питання обов`язкового та добровільного страхування вирішується орендодавцем самостійно або за погодженням сторін. Розмір, склад і порядок плати за користування автомобілем може змінюватися за взаємною згодою сторін, про що сторони укладають відповідну письмову угоду. Амортизаційні відрахування на автомобіль, переданий в користування, нараховуються орендодавцем та використовуються ним на власний розсуд.

Відповідно до п.п. 4.1. та 4.2. Договору, орендар зобов`язаний на протязі 3 (трьох) календарних днів в разі закінчення строку дії договору, а в разі його дострокового розірвання - в день підписання угоди про розірвання, повернути автомобіль орендодавцю в технічно справному стані по акту приймання-передачі, який підписується представниками сторін. Орендар має право в разі належного виконання своїх зобов`язань по договору, після спливу строку дії Договору продовжити його дію або укласти новий договір на тих же умовах на новий строк.

Положеннями п.п. 5.1. та 5.4. Договору визначено, що автомобіль вважається фактично поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі та його скріплення печатками сторін. У момент підписання цього акту орендар передає орендодавцю ключі від автомобіля. Автомобіль повинен бути повернутий орендодавцю у стані не гіршому, ніж той, що був на момент передання його в користування, з урахуванням фізичного зносу.

За умовами п. 8.2. Договору строк договору починає свій перебіг з моменту фактичної передачі автомобіля в користування за актом приймання-передачі та закінчується 31.12.2018 року.

Факт передачі автомобіля в оренду за Договором підтверджується підписаним сторонами спору Актом приймання-передавачі від 11.10.2017 року. Вказаним актом сторони підтвердили, що транспортний засіб на момент передачі в оренду знаходиться в належному для експлуатації стані (потребують заміни дві автошини на передніх колесах).

Оскільки після закінчення строку дії Договору 31.12.2018 року орендар не повернув автомобіль та продовжував ним користуватися, а орендодавець не заперечував таке користування та не надсилав вимогу щодо повернення транспортного засобу до закінчення строку дії Договору та протягом одного місяця після його закінчення, то виходячи з положень ст. 764 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що договір був поновлений на строк, який був раніше встановлений Договором (а саме - із 11.10.2017 року до 31.12.2018 року, тобто 1 рік 2 місяці та 21 день), а додаткові договірні відносини щодо користування транспортним засобом тривали із 01.01.2019 року протягом зазначено періоду - до 21 березня 2020 року.

Після закінчення строку дії додаткових договірних відносин у відповідності до ст. 764 Цивільного кодексу України, тобто, після 21.03.2020 року, орендар також не повернув автомобіль, а орендодавець, вже заперечував факт продовження користування автомобілем, та 07.04.2020 року направив відповідачу заяву щодо повернення автомобіля, який переданий відповідачу в оренду згідно договору оренди, яка залишена відповідачем без розгляду, а автомобіль повернутий не був.

Подальше невиконання відповідачем умов Договору оренди щодо повернення автомобіля, стало підставою звернення позивача до суду з позовом про зобов`язання відповідача повернути автомобіль в примусовому порядку.

В ході судового розгляду спору відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим положеннями статті 46 ГПК України, а також статті 165 ГПК України щодо подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Поряд з цим, частиною 2 статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець (позивач у справі) передає або зобов`язується передати наймачеві (відповідач у справі) майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи встановлено, що укладений між сторонами Договір оренди автомобіля № 02/2017 від 11.10.2017 року припинив свою дію, оскільки не був продовжений з 22.03.2020 року за бажанням орендодавця.

Положеннями ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Сторонами у Договорі оренди було обумовлено, що автомобіль вважається фактично поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі та скріплення його печатками сторін. У момент підписання цього акту орендар передає орендодавцю ключі від автомобіля. Автомобіль повинен бути повернутий орендодавцю у стані не гіршому, ніж той, що був на момент передання його в користування, з урахуванням фізичного зносу. При цьому, матеріалами справи не містять акту приймання-передачі орендарем орендодавцеві автомобіля, переданого відповідачу в оренду згідно договору оренди.

Як встановлено судом, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання в частині повернення автомобіля після закінчення строку дії договору. Вказане не було спростовано відповідачем, зокрема, матеріали справи не містять та відповідачем не подано доказів повернення цього майна, отриманого за актом приймання-передачі майна в оренду за відповідним договором оренди автомобіля № 02/2017 від 11.10.2017 року та складення обома сторонами акту про повернення такого автомобіля позивачу.

Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність вищевикладеного, хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині зобов`язання повернути автомобіль підлягає задоволенню повністю. Таким чином, суд вважає вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача повернути автомобіль, документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 2 102 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Максіфлекс", 89463, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Велика Добронь, вул. Малодобронська, буд. 15/2 (код ЄДРПОУ 34778580) повернути Фізичній особі - підприємцю Лесько Сергію Олександровичу, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) вантажний автомобіль: марка (модель) КАМА3 4310, 1987 року випуску, зеленого кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , тип Т3 Спеціалізований вантажний платформа, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіфлекс", 89463, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Велика Добронь, вул. Малодобронська, буд. 15/2 (код ЄДРПОУ 34778580) на користь Фізичної особи - підприємця Лесько Сергія Олександровича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) суму 2 102 (дві тисячі сто дві гривні) грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 30.10.2020 року.

Суддя Пригара Л.І.