Рішення № 92520915, 26.10.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/7096/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2020 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду м. Києва звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Безштанько С.М. з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Згідно заявлених вимог представник позивача просить суд стягнути із

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 418 980,76 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що між сторонами був укладений договір позики грошей від 04 липня 2018 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_2 , а останній зобов`язується повернути ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 400 000,00 грн у строк до 04 липня 2019 року. Однак

12 листопада 2018 року відповідачем вчинено протиправні дії - відкрите заволодіння оригіналом договору позики грошей від 04 липня 2018 року. У зв`язку з істотним порушенням позичальником умов договору позики, за закінченням граничного терміну повернення позики позивач звернувся до позичальника з вимогою від 13 квітня

2019 року про повернення грошових коштів у розмірі 400 000,00 грн. 13 лютого

2020 року позивач звернувся з повторною вимогою до відповідача. Проте грошові кошти відповідачем повернуті не були. Посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, представником позивача за період з 05 липня 2019 року по 20 травня 2020 року нараховано 3% річних в розмірі 10 540,76 грн та інфляційні втрати за період липень

2019 року - квітень 2020 року в розмірі 8 440,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2020 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та, за клопотанням представника позивача витребувано у ОСОБА_2 оригінал договору позики грошей

від 04 липня 2018 року з додатком № 1 до договору позики грошей від 04 липня

2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (а.с.44-46)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2020 року відмовлено у задоволені заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Безштанька С.М. про забезпечення позову. (а.с.47-48)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_2 про передання справи на розгляд іншому суду за підсудністю. (а.с.52)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року продовжено відповідачу ОСОБА_2 процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву на 15-денний термін з дня вручення/отримання копії цієї ухвали. (а.с.57-58)

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

12 серпня 2020 року відповідачем ОСОБА_2 направлено на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтовано тим, що сторони познайомились приблизно в лютому-березні 2018 року та домовилися створити спільний бізнес з виробництва солінь. Фактично відповідач був залучений як найманий працівник, спеціаліст. Починаючи з липня

2018 року, відповідач у приміщеннях, які були надані позивачем, у селах Красилівка та Квітневе Броварського району Київської області, здійснював діяльність із засолки помідорів та огірків. Позивач виділяв грошові кошти для закупівлі овочів тощо. Проте, коли у серпні - вересні 2018 року соління було готове для продажу, позивач та його представник не виконали своїх зобов`язань, не створили юридичну особу, від імені якої реалізувалась би продукція, та не підготували необхідну документацію для продажу продукції, що унеможливило її реалізацію. Виготовлена продукція почала псуватися. На початку 2019 року позивач почав вимагати у відповідача відшкодування витрат, не зважаючи на те, що відсутність можливості реалізації продукції виникла через бездіяльність позивача та його представника, та отримавши відмову, позивач та його представник почали звертатися з неправдивими заявами до органів поліції. Проте про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень відповідачеві не повідомлялось. Відповідач стверджує, що жодного договору позики між сторонами не укладалось, відповідач не отримував від позивача гроші в борг. Також зазначає, що на долучених до позовної заяви копіях договору позики та графіку підписи відповідача є підробленими. Кримінальне провадження №12018110130004604, на яке міститься посилання у позові, відкрито Броварським відділом поліції на підставі заяви представника позивача за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, щодо заволодіння невстановленою особою шляхом обману грошовими коштами заявника. Разом з тим, вина особи може бути встановлена лише вироком суду. Також відповідач зазначає, що не міг здійснити жодного грабежу чи шахрайства, оскільки договору позики не існує. Відповідач, посилаючись на те, що він не підписував договору позики з позивачем та не надавав жодних розписок, вважає позовні вимоги безпідставними. Також, відповідач повідомив у відзиві про неможливість виконання ухвали суду щодо витребування оригіналу договору позики та додатків до нього, у зв`язку з їх відсутністю у відповідача. (а.с.60-64)

Крім того, зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається клопотання про розгляд даної цивільної справи в порядку спрощеного провадження з викликом сторін. Клопотання обґрунтоване тим, що ціна позову перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тому, на думку відповідача, справа не є малозначною та останній бажає, щоб дослідження доказів у суді здійснювалося в присутності сторін та скористатись правом на професійну правничу допомогу в судовому засіданні.

За приписами ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

При цьому клопотання відповідача є немотивованим в частині того, які процесуальні дії у даній справі суд не зможе вчинити без проведення судового засідання із викликом учасників справи.

Крім того, слід зазначити, що спрощене провадження, як з повідомленням сторін так і без такого, спрямоване на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, розглядом всіх заявлених клопотань.

Отже, відповідач не позбавлений можливості скористатися своїм правом на отримання професійної правничої допомоги, викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, також не позбавлений можливості надавати суду свої докази на спростування вимог позивача, заявляти клопотання у строки визначені судом або законом, в тому числі про витребування доказів, призначення експертизи тощо, та в повній мірі користується правами, передбаченими ЦПК України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у даному випадку з урахуванням предмету спору, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, що є підставою для відмови в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

04 вересня 2020 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Безштаньком С.М. до суду направлено відповідь на відзив з додатками на її обґрунтування, в якій представник позивача, не погоджуючись з доводами відповідача зазначив, що під час допиту в якості свідка, в межах кримінального провадження №12019111013000357, відповідач визнав факт існування договору позики, обставину підписання ним цього договору, а також факт фінансування позивачем в розмірі

400000,00 грн та отримання цих коштів відповідачем. Також у відповіді зазначено, що

12 листопада 2018 року при передачі грошових коштів у розмірі 19 500,00 грн відповідачу, останній забрав оригінал договору позики з метою надання розписки, проте договір не повернув та в подальшому повідомив, що знищив даний договір. В той же день представник позивача звернувся із заявою про злочин та 13 листопада 2018 року було внесено запис до ЄРСР за №12018110130004604. Досудове розслідування закрите на час карантину, проте буде відновлене. (а.с.73-75)

10 вересня 2020 року від відповідача ОСОБА_3 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено про презумпцію невинуватості та про неповідомлення відповідачу про підозру в жодному провадженні, тому, на думку відповідача, посилання на матеріали таких проваджень є недопустимими. Також вказує, що договір позики та додаток до нього є підробленими, відповідачем не підписувались, не викрадались та не знищувались. (а.с.93-95)

28 вересня 2020 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Безштаньком С.М. направлено до суду клопотання про долучення доказів - внесення до ЄРДС відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.384 КК України. (а.с.97-99)

Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, вивчивши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, дослідивши подані, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані докази та повідомлені сторонами обставини, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як убачається зі змісту наявної в матеріалах справи копії договору позики грошей від 04 липня 2018 року (а.с.12), вказаний договір укладено між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник). Згідно умов даного договору, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі та згідно графіку видачі позики, що зазначений в додатку №1 до договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в строк не пізніше 04 липня 2019 року. Сторони домовилися, що за користування коштами, отриманими позичальником у позику за цим договором, проценти позикодавцю не сплачуються. Позичальник у термін до 04 липня 2019 року повинен повернути отриману суму позики повністю.

Відповідно до п.9 вказаного договору, при поверненні позичальником позикодавцеві суми боргу за цим договором повністю на примірник договору, який був призначений для позикодавця, він робить відповідну заяву про одержання усієї суми боргу і про відсутність претензій фінансового характеру до позичальника та повертає йому цей примірник договору із зазначеною заявою.

В п.10 договору сторони свідчать, серед іншого, про те, що: вони не приховують обставин, які мають істотне значення для цього договору; договір не укладається під впливом тяжкої для них обставини; умови договору їм зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальні наслідки, які обумовлені в ньому.

Також сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються позики грошей за цим договором (п.11 договору).

В п.15 договору зазначено, що цей договір складено і підписано у двох примірниках, з яких один залишається у позикодавця, а інший у позичальника.

При цьому в самому тексті договору не відображені ані сума позики, ані факт отримання відповідачем позичених коштів.

Також представником позивача долучено до позовної заяви копію додатку №1 до договору позики грошей від 04 липня 2018 року - графік видачі грошових коштів згідно договору позики, який містить таблицю із зазначенням сум грошових коштів в гривні: 153000,00, 64000,00, 85000,00, 98000,00, а також підписів позикодавця та позичальника навпроти кожної суми. Крім того, в даному додатку зазначено, що ставлячи свій підпис в графіку, засвідчується факт передачі грошових коштів позикодавцем, а позичальником про отримання від нього позики. Далі слідують підписи сторін договору. (а.с.13)

Копії договору та додатку до нього посвідчені представником позивача - адвокатом Безштаньком С.М.

Згідно витягу з ЄРДР, 12 листопада 2018 року до реєстру внесено відомості про заяву ОСОБА_4 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч.1 ст.190 КК України та викладом обставин: 12 листопада 2018 року, приблизно о 12 годині, за адресою: м.Бровари, вул.Короленка, 60, невстановлена особа шляхом обману заволоділа грошовими коштами належними заявникові. Номер кримінального провадження: 12018110130004604 (а.с.25).

Також згідно витягу з ЄРДР, 05 лютого 2019 року до реєстру внесено відомості про заяву ОСОБА_4 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч.1 ст.190 КК України та викладом обставин: досудовим розслідуванням встановлено, що

02 лютого 2019 року, приблизно о 14 годині 00 хвилин, ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом зловживання довірою ввівши в оману лхоронця ТОВ «Екотехнологія», що розташований за адресою: Броварський район, с.Красилівка, вул.Київська, 3-А, звідки завантажив 116 пластикових бочок з харчовими продуктами (соління, огірків та помідорів), після чого поїхав у невідомому напрямку. Номер кримінального провадження: 12019110130000357 (а.с.24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено правову позицію, згідно якої: досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

В межах кримінального провадження №12019110130000357, 06 лютого 2019 року було проведено допит свідка ОСОБА_2 , який, серед іншого показав, що в цілях нового бізнеса за напрямком «соління» ОСОБА_1 обіцяв виділити 1600000,00 грн на цей бізнес. Фінансування зменшилось до 400000,00 грн. Разом з ОСОБА_4 вони склали договір позики (робочий договір), ОСОБА_2 його підписав лише з однією ціллю - хотів працювати. Фінансування почалось з липня

2018 року (а.с.19-23).

З огляду на викладене, суд вважає встановленою обставину підписання сторонами договору позики грошей від 04 липня 2018 року.

При цьому, суд враховує, що відповідачем не подано до суду жодного доказу в розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України на підтвердження викладених у відзиві на позовну заяву доводів щодо існування між сторонами домовленості щодо створення спільного бізнесу з виробництва солінь та/або залучення відповідача як найманого працівника.

Разом з тим, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої має бути надано документ, що посвідчує факт передання грошової суми позичальнику, адже договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.2 ст.1046 ЦК України).

Отже, лише отримавши у власність передані позикодавцем гроші, позичальник стає зобов`язаним повернути їх позикодавцю.

Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що не отримував від позивача гроші в борг. При допиті ОСОБА_2 в якості свідка в кримінальному провадженні №12019110130000357, останній не надавав показань про підписання ним додатку №1 до договору позики грошей від 04 липня 2018 року - графіку видачі грошових коштів.

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Як вже зазначалось вище, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2020 року відкрито провадження в даній цивільній справі та, за клопотанням представника позивача, витребувано у ОСОБА_2 оригінал договору позики грошей від 04 липня 2018 року з додатком № 1 до договору позики грошей

від 04 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (а.с.44-46)

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 повідомив про неможливість виконання вимог ухвали суду, оскільки договір та додаток у відповідача відсутні, так як такий договір між сторонами не укладався (а.с.63).

Отже, на момент розгляду справи учасниками справи не надано суду оригіналу договору позики грошей від 04 липня 2018 року з додатком № 1 до договору позики грошей від 04 липня 2018 року.

При цьому, не зважаючи на те, що представником позивача стверджується, що договір та додаток до нього підписані відповідачем, а останнім стверджується протилежне, ані стороною позивача ані стороною відповідача не було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення обставини, відповідачем чи іншою особою вчинялись відповідні підписи на договорі та/або додатку до нього.

При цьому слід зазначити, що за змістом ч.ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Як правило, борговим документом, що видається боржником кредиторові, посвідчується існування зобов`язання між цими суб`єктами. Якщо на посвідчення конкретного зобов`язання боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор відповідно до ч.2 ст.545 ЦК України, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. Якщо ж повернення боргового документа неможливе, кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає.

Отже, наявність оригіналу боргового документу як то договору з графіком видачі грошових коштів або розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

При цьому в розрізі даного спору наявність у позивача оригіналу додатку №1 до договору позики грошей від 04 липня 2018 року - графіку видачі грошових коштів свідчила б не лише про наявність непогашеної заборгованості а й про передання грошей - тобто про укладання договору позики.

Щодо наявних у матеріалах справи витягів з ЄРДР, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 КК України визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Чинними кримінальним та кримінальним процесуальним законами передбачено право осіб, які вважають, що щодо них вчинене кримінальне правопорушення, ініціювати проведення досудового розслідування, а також визначено порядок його здійснення та процедуру притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Представник позивача стверджує в заявах по суті справи, що відповідач неправомірно заволодів оригіналами договору позики та додатку до нього.

Проте підтвердження того, що сторони у справі є учасниками розпочатого кримінального провадження саме щодо заволодіння документами - в матеріалах справи відсутні.

Вказані вище кримінальні провадження №12018110130004604 та №12019110130000357 розпочаті щодо заволодіння шляхом обману грошовими коштами та бочками з харчовими продуктами, а не борговими документами.

Та в будь-якому випадку обвинувальні вироки в цих кримінальних провадженнях відсутні.

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п.23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Пронін проти України" зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у зв`язку з відсутністю у позивача оригіналу додатку №1 до договору позики грошей від 04 липня 2018 року - графіку видачі грошових коштів, який був би належним допустимим та достатнім доказом як укладення договору позики так і розміру невиконаного зобов`язання, відсутні визначені законом підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, враховуючи також, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення суми позики.

Тому суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача. Наведене стосується й витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 207, 526, 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення грошових коштів за договором позики - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Суддя: