Рішення № 92508696, 22.10.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/22097/18

Провадження №2/522/1814/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Граніт» про визнання недійсним договору про порядок викупу паю, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності та витребування квартири шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся 18.12.2018 року до суду із позовом, в якому просив суд визнати недійсним договір про порядок викупу паю №579 від 24.06.2016 р, укладений між ОК «Граніт» та ОСОБА_2 , скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , визнати за ним, ОСОБА_3 , право власності на вищевказану квартиру та витребувати у ОСОБА_2 квартиру шляхом його виселення.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_3 посилається на те, що згідно норм ст. ст. 1, 2 4-5, 9, 18-20 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст. ст. 190, 331 ЦК України він набув майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , сплативши її повну вартість згідно договору №605 Про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року, укладеного з ТОВ «Берег-Будгруп» (далі - Договір №605).

У порушення вимог п.п.6.2., 6.3. Договору №605, ТОВ «Берег-Будгруп» передано вказану квартиру ОСОБА_3 не було, більш того, введення в експлуатацію будинку АДРЕСА_2 здійснювалося іншою особою – ОК «Граніт», а про факт введення в експлуатацію будинку ОСОБА_3 повідомлено не було. Крім того, ОСОБА_3 вказує, що йому стало відомо про укладення аналогічного договору №579 Про порядок викупу паю від 24.06.2016 р. щодо тієї ж квартири АДРЕСА_3 між ОК «Граніт» та ОСОБА_2 , на виконання якого, останньому, 02.07.2016 року за Актом приймання-передачі передано спірну квартиру, а 07.09.2016 року – зареєстровано право власності за ОСОБА_2 (далі - Договір №579).

Унаслідок чого, ОСОБА_3 вважає, що Договір №579 укладений без належного об`єму правоздатності з боку ОК «Граніт» та, посилаючись на ч. 1-3, 5-6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, просить суд визнати недійсним Договір №579 від 24.06.2016 р, укладений між ОК «Граніт» та ОСОБА_2 , скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вищевказану квартиру,визнати за ним право власності на квартиру та витребувати у ОСОБА_2 квартиру шляхом його виселення.

Згідно з автоматизованою системою документообігу суду при розподілі справ між суддями для розподілу вказана справа була розподілена на суддю ОСОБА_4 ..

Ухвалою суду від 20.12.2018 року провадження у справі було відкрито.

У зв`язку із закінченням відрядження судді Голованівського районного суду Кіровоградської області Шкамерди К.С. на роботі на посаді судді Приморського районного суду м.Одеси та на підставі Розпорядження №24 від 18 вересня 2019 року керівника апарату Приморського районного суду м.Одеси Німас І.Я. про передачу справ, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів сторін по справі, а також дотримання розумних строків розгляду справи, було здійснено повторний авторозподіл справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04.10.2019 року справа розподілена на суддю Домусчі Л.В..

Ухвалою суду від 22.10.2019 року справу прийнято до провадження та справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні з призначенням підготовчого засідання.

Представником відповідача 29.10.2019 року надано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

В обґрунтування своєї позиції, Відповідач зазначав, що у ОК «Граніт» на момент укладення Договору №579 з ОСОБА_2 , був повний обсяг право- та дієздатності для укладення зазначеного правочину, оскільки ОК «Граніт» діяв на підставі Договору про будівництво від 20.02.2012 р. та додаткових угод до цього Договору, відповідно до якого мав право передавати майнові права на спірну квартиру ОСОБА_2 .. Також Відповідач зазначає, що Позивач безпідставно посилається на норми ст. 388 ЦК України щодо витребування спірної квартири, оскільки не довів, що майно існувало, було у його володінні та вибуло не з його волі. Крім того, Відповідач вказував, що Позивачем був обраний неналежний спосіб захисту, оскільки Позивач має вимагати від ТОВ «Берег-Будгруп» належного виконання договору №605 Про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року або стягнення збитків, які викликані неналежним виконанням.

Більш того, 21.07.2016 р. ухвалою Господарського суду Одеської області по справі №916/1582/16 було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Берег-Будгруп», в межах якої Позивач як кредитор повинен був звернутись із письмовою заявою з вимогами до ТОВ «Берег-Будгруп» як до боржника. Однак, Позивач у встановлений законодавством строк, не заявив про свої вимоги до боржника (ТОВ «Берег-Будгруп»), внаслідок чого його вимоги вважаються погашеними, а зобов`язання припиненими.

Розгляд справи 25.11.2019 року був відкладений за клопотанням сторін на 20.01.2020 року.

До суду 02.12.2019 року було надано відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 20.01.20 року замінено первісного Позивача на правонаступника ОСОБА_1 .. Розгляд справи відкладено на 24.02.2020 року.

Ухвалою суду від 24.02.2020 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 06.05.2020 року.

Через неявку сторін 06.05.2020р. розгляд справи був відкладений на 30.06.2020р.. У зв`язку з перебуванням судді у відпустці розгляд справи 30.06.2020р. був відкладений на 22.10.2020р.

У судове засідання 22.10.2020 року з`явився представник Позивача – адвокат Попружко В.В., який підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх.

У судове засідання з`явився представник Відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бойко А.В., яка позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОК «Граніт» в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

Суд, із урахуванням вимог ч.1, 3 ст. 223 ЦПК України, за згодою представників сторін, ухвалив розглядати справу за відсутності представника ОК «Граніт».

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2006 р. між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берег-Будгруп» був укладений договір № 605 Про дольову участь будівництва житла (надалі – Договір №605), відповідно до якого ТОВ «Берег-Будгруп» здійснює згідно проекту будівництв житлового будинку по АДРЕСА_4 , а ОСОБА_3 зобов`язується прийняти пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 73,42 кв.м., що розташована на 3 поверсі секції Г вказаного житлового будинку.

Згідно п. 4.1. Договору №605 загальна вартість 73,42 кв.м. загальної площі придбаної квартири становить 296 616,80 гривень (двісті дев`яносто шість тисяч шістсот шістнадцять грн. 80 коп.) (за курсом НБУ за 1 долар США – 5,05 грн. на момент укладання справжнього Договору від 09 січня 2006 р), що еквівалентно 58 736 дол. США (п`ятдесят вісім тисяч сімсот тридцять шість доларів США 00 центів США).

Відповідно до п. 4.3. та п.п.4.3.1. Договору №605 усі грошові кошти перераховуються у касу ТОВ «Берег-Будгруп» або за реквізитами, зазначеними у договорі, до здачі будинку в експлуатацію.

У відповідності до п. 6.1. Договору №605 запланований строк здачі будинку в експлуатацію – кінець 3-го кварталу 2014 р.

Згідно п. 6.2. Договору №605 ТОВ «Берег-Будгруп» зобов`язується протягом двох календарних місяців з моменту введення житлового будинку в експлуатацію передати пайовику з а умови виконання пайовиком своїх зобов`язань щодо внесення грошових коштів в повному обсязі.

Пунктом 6.3. Договору №605 встановлено, що передача квартири ОСОБА_3 оформлюється шляхом підписання сторонами акту приймання – передачі.

Оформлення права власності на квартиру здійснюється ОСОБА_3 самостійно шляхом отримання свідоцтва про право власності на підставі договору , акту приймання – передачі та відповідального рішення (розпорядження) місцевих органів влади про затвердження акту про готовність закінченого будівництвом об`єкту до експлуатації ( п. 6.4. Договору№605).

Позивач вказує, що на виконання умов вказаного Договору №605, ОСОБА_3 сплатив в повному обсязі свою пайову участь в розмірі 296 616,80 грн. (двісті дев`яносто шість тисяч шістсот шістнадцять грн. 80 коп.), що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 73 від 08.05.2008 р., а також довідкою ТОВ «Берег-Будгруп». Відтак Позивач зазначає про те, що набув майнові права на спірну квартиру.

В свою чергу, Позивач посилається на те, що закінчення будівництва вказаного житлового будинку та введення його в експлуатацію здійснювалося вже іншою особою - Обслуговуючим кооперативом «Граніт».

Так, будинок був введений в експлуатацію ще у березні 2016 року на підставі Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованої Департаментом ДАБІ в Одеській області 03.03.2016р. за № ОД 143160631723, замовник — Обслуговуючий кооператив «Граніт». Факт введення будинку в експлуатацію підтверджується інформацією з офіційного сайту Державної архітектурно-будівельної інспекції України (http://www.dabi.gov.ua/), яка є відкритою, скріншот та копі декларації наявні в матеріалах справи.

Натомість, Позивача про факт введення будинку в експлуатацію, в порушення п. 6.2. Договору №605, ніхто не повідомив.

Після того, як Позивачу стали відомі зазначені вище обставини, він 23.01.2017 року звернувся до ОК «Граніт» із листом, в якому просив підтвердити обізнаність ОК «Граніт» про належність ОСОБА_3 майнових (інвестиційних) прав, зокрема, на квартиру АДРЕСА_5 , та здійснити передачу наступних документів по вказаній квартирі: підписаний з боку ОК «Граніт» акт приймання-передачі, засвідчену копію розпорядження районної адміністрації про присвоєння об`єкту будівництва адреси, затверджений перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися для будівництва об`єкта будівництва, засвідчену копію документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - для можливості самостійного оформлення права власності на придбану квартиру згідно умов договору, докази надіслання та отримання ОК «Граніт» вказаного листа наявні в матеріалах справи.

Між тим, вказаний лист залишився з боку ОК «Граніт» без відповіді, що свідчить про невизнання останнім інвестиційних та майнових прав позивача на придбаний ним об`єкт нерухомості.

У відповідь на адвокатський запит адвоката Маркунтовича В.Ф., який був адресований голові Приморської районної адміністрації Одеської міської ради щодо того, чи присвоювалася на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради адреса об`єкту нерухомого майна - житловому будинку (комплексу) (II черга) за будівельною адресою: АДРЕСА_4 та про надання копії відповідного розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради у випадку її присвоєння, головою Приморської районної адміністрації Одеської міської ради було зазначено (лист № 01 -13/191/1 вих. від 29.03.2018р.), що 06.12.2017р. Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було видано розпорядження № 540 «Про присвоєння адреси: АДРЕСА_2 , житловому комплексу (II черга), який побудований за адресою: АДРЕСА_4 (будівельний номер) та додано вказане розпорядження. Копії вказаних документів наявні в матеріалах справи.

Із вказаного розпорядження вбачається, що житловий будинок за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , , введений в експлуатацію на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта ОК «Граніт», зареєстрованої Департаментом ДАБІ в Одеській області 03.03.2016р. за № ОД 14316063172, та йому присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

У подальшому Позивачу стало відомо, що 07.09.2016 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 було зареєстроване право власності за ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.12.2018 р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Згідно вказаної довідки право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_6 було зареєстроване 07.09.2016 р. на підставі наступних документів: Договору про порядок викупу паю №579 від 24.06.2016 р., укладеного з ОК «Граніт» та акту приймання-передачі нерухомого майна № 579 від 02.07.2016 р., виданого ОК «Граніт».

Однак Позивач вважає, що Договір №579 укладений без належного об`єму правоздатності з боку ОК «Граніт» та, посилаючись на ч. 1-3, 5-6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, внаслідок чого просить суд визнати недійсним Договір №579.

Суд не погоджується з вищевикладеними доводами Позивача та вважає хибною позицію Позивача, у зв`язку з наступним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч. ч. 1-3, 5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, згідно теорії цивільного права, нікчемний правочин - це правочин, недійсність якого прямо встановлена у законі, не вимагається визнання його недійсності судом (ст. ст. 218-221, 224, 226 та 228 ЦК України).

Разом з тим, оспорюваний правочин - це правочин, недійсність якого прямо не встановлена у законі, але він може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечують його дійсність на підставах, передбачених законом (ст. ст. 222-223, 225, 227, 229-233ЦК України).

Втім, заявляючи позовні вимоги про визнання Договору №579, укладеного ОСОБА_2 недійсним, Позивач не навів жодної конкретної норми цивільного законодавства, з якою закон пов`язує недійсність оспорюваного правочину.

Стосовно посилань Позивача на відсутність у ОК «Граніт» права на укладення з ОСОБА_2 . Договору №579 суд дійшов наступних висновків.

20.02.2012 р. між ТОВ «Берег-Будгруп» як Замовником та ОК «Граніт» як Забудовником-Генпідрядником був укладений Договір про будівництво жилого будинку по АДРЕСА_4 .

Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного Договору ОК «Граніт» зобов`язався виконати будівельно-монтажні роботи по завершенню будівництва 2-ї черги жилого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який включає в себе 5-ти секційний жилий будинок з підземним паркінгом по вул. Педагогічній 21 в м.Одесі.

Відповідно до 2.2. вищезазначеного Договору виконання робіт по завершенню будівництва здійснюються за винагороду у вигляді передачі Замовником (ТОВ «Берег-Будгруп») Забудовнику-Генпідряднику (ОК «Граніт»), майнових прав на жилі та нежилі приміщення, а також машино-місць в підземному паркінгу, у відповідності до розділу 16 Договору та додатку №3.

Згідно п.16.1.Договору від 20.02.2012 р. розподіл жилих та нежилих приміщень, а також машино-місць в підземному паркінгу між Сторонами здійснюється у відповідності до Протоколу розподілу, який є невід`ємною частиною Договору (Додаток №3).

Згідно п.16.4. Договору від 20.02.2012 р. з моменту підписання цього Договору Забудовник-Генпідрядник (ОК «Граніт») має право на власний розсуд розпоряджатись майновими правами на жилі та нежилі приміщення, а також машино-місця в підземному паркінгу, у відповідності до Додатку №3.

Відповідно до Додатку №3 до Договору від 20.02.2012 р., ОК «Граніт» були передані машино-місця та квартири, в тому числі, спірна квартира АДРЕСА_3 .

Таким чином, з моменту підписання Договору про будівництво жилого будинку по АДРЕСА_4 , а саме з 20.02.2012 р., ОК «Граніт» мав право будь-яким чином на власний розсуд розпоряджатись спірною квартирою АДРЕСА_3 .

Крім того, між ТОВ «Берег-Будгруп» як Замовником та ОК «Граніт» як Забудовником-Генпідрядником, була укладена Додаткова угода №2 до Договору про будівництво від 20.02.2012 р., якою Сторони погодили доповнити Договір від 20.02.2012 р. пунктами 4.1.10,4.1.11,4.1.12.

Так, відповідно до доповненого п.4.1.10. ТОВ «Берег-Будгруп» уповноважило ОК «Граніт» підписувати акти прийому-передачі об`єктів нерухомості згідно договорів інвестування (про порядок викупу паю, про дольову участь у будівництві).

Внаслідок чого, скориставшись своїми правами, передбаченими Договором про будівництво від 20.02.2012 р., Додатком №3 та Додатковою угодою №2, ОК «Граніт» 24.06.2016 р. уклав з ОСОБА_2 Договір №579 та в наступному - 02.07.2016 р. підписав акт прийому-передачі квартири.

Договір про будівництво від 20.02.2012 р., Додаток №3 до цього Договору та Додаткова угода №2 до цього Договору є виконаними та дійсними, доказів зворотнього до суду надано не було. Копії вищезазначених документів, наявні в матеріалах справи.

Таким чином, у ОК «Граніт» на момент укладення Договору №579 з ОСОБА_2 , був необхідний обсяг право- та дієздатності для укладення зазначеного правочину, відтак підстав для визнання його недійсним немає.

Щодо позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності за Відповідачем та витребування спірної квартири шляхом виселення Відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Положення пп. 3 п. 1 ст. 388 ЦК України передбачають, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частинами 2, 3 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

ОСОБА_2 на виконання вимог п. 2.1., 2.2., 2,3. Розділу 2 Договору №579 сплачено відповідну суму грошових коштів, між ОСОБА_2 та ОК «Граніт» як з особою, яка вводила будинок АДРЕСА_2 , підписано Акт приймання – передачі від 02.07.2016 року, а 07.09.2016 року ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості згідно вимог чинного законодавства.

Згідно абз. 2 п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», до вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Однак, жодного вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною не відбулось і в позовній заяві такі доводи також не наведені.

Також Позивач не довів та не надав жодних доказів того, що він взагалі володів спірним об`єктом, з якого часу та внаслідок чого перестав володіти спірною квартирою.

Судом встановлено, що позивач, стверджуючи про набуття права власності на спірну квартиру ще у 2008 році, не надав доказів вчинення ним станом на момент звернення з позовом передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного речового права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття повноважень власника нерухомого майна, тоді як відповідач оформив та здійснив державну реєстрацію права власності на спірну квартиру ще 07.09.2016 році.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.

За змістом п. п. 24, 25 Постанови Пленуму №5 від 07 лютого 2014 року, під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Таким чином, ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 у порядку, визначеному чинним законодавством, проживає у вказаній квартирі та зареєстрований у ній разом зі своєю дружиною та малолітньою дитиною.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1. ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд ; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Згідно положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003року, майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

За висновком Суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договорів щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулося порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна існувати розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «АГОСІ проти Об`єднаного Королівства»). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

В рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року напрацьовано три визначальні критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, Європейський суд встановив, що критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону – нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Європейський суд з прав людини у справі «Федоренко проти України» зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Крім того, у справі «Хрістов проти України» Європейський суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише тоді, якщо, зокрема, буде доведено, що воно здійснене «в інтересах суспільства» або «на умовах, передбачених законом». Більше того, втручання у право власності має також відповідати вимозі пропорційності.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

З огляду на вказані норми, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Зазначене свідчить про необґрунтованість позовних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 та безпідставність витребування майна шляхом виселення.

Більш того, 21.07.2016 р. ухвалою Господарського суду Одеської області по справі №916/1582/16 було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Берег- Будгруп», а 24.07.2016 р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України було розміщено оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ «Берег-Будгруп» (на підтвердження чого надаємо копії ухвал Господарського суду Одеської області від 21.06.2016 р. та 21.07.2016 р. по справі №916/1582/16).

Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» (в редакції станом на 16.01.2016 р.), банкрутство це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

Відповідно до абз.7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», кредитор це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

З наданих Позивачем документів, які були додані до позовної заяви, вбачається, що вимоги Позивача виникли ще у 2006 р., тобто до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Берег-Будгруп».

Отже, Позивач є конкурсним кредитором та виявивши факт порушення ТОВ «Берег-Будгруп» зобов`язань за Договором №605 та того, що відносно нього порушено справу про банкрутство, з метою захисту своїх прав, мав звернутись до Господарського суду Одеської області із письмовою заявою з вимогами до ТОВ «Берег -Будгруп» як до боржника.

Зазначена заява повинна була бути подана до суду протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто до 25.07.2016 р.

Однак, Позивач у встановлений законодавством строк, не заявив про свої вимоги до боржника - ТОВ «Берег-Будгруп», внаслідок чого, вимоги Позивача вважаються погашеними, а зобов`язання припиненими.

Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Господарського суду Одеської області від 26.10.2018 р. по справі № 916/1582/16 про банкрутство ТОВ «Берег-Будгруп».

Так, в п.5 резолютивній частині ухвали зазначено, що: «Відповідно до п.4 ст. 83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» у випадках, передбачених пунктами 4-7 частини першої цієї статті, господарський суд в ухвалі про припинення провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню»(копія ухвали Господарського суду Одеської області від 26.10.2018 р. по справі № 916/1582/16 надається).

Також суд дійшов висновків, що Позивачем був обраний неналежний спосіб захисту, виходячи з наступного.

Предметом Договору №605 є участь Позивача у будівництві жилого будинку (п.2.1.Договору № 605).

Так, відповідно до п.2.2. Договору №605 Про дольову участь будівництва житла ТОВ «Берег-Будгруп» зобов`язалось здійснити будівництво житлового будинку та після введення його в експлуатацію, на підставі акту прийому-передачі надати Позивачу 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_3 в зазначеному будинку.

Таким чином, у Позивача виникли права сторони за договором про дольову участь будівництва житла та відповідні права вимагати належного виконання договору від контрагента.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто у випадку порушення умов вищезазначеного договору, сторона за цим договором, має вимагати належного його виконання або стягнення збитків, які викликані неналежним виконанням.

Відповідно до п.6.1. Договору №605 Про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року, запланований строк здачі будинку в експлуатацію – кінець 3-го кварталу 2014 р. Однак, у 3-му кварталі 2014 року будинок не був введений в експлуатацію.

Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, будинок, в якому знаходиться спірна квартира, був введений в експлуатацію 03.03.2016 р., зазначена декларація була зареєстрована в Департаменті ДАБІ в Одеській області.

Тобто, вже у 4-му кварталі 2014 році, Позивач знав про те, що будинок, в якому знаходиться спірна квартира, не введений в експлуатацію, а умови договору № 605 є порушеними.

Також, Відповідно до п.6.2. договору №605 Про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року, ТОВ «Берег-Будгруп» повинно було протягом двох календарних місяців з моменту введення будинку в експлуатацію передати Позивачу спірну квартиру,тобто до 03.05.2016 р.

Інформація щодо введення будинку в експлуатацію є у вільному доступі на офіційному сайті Департаменту ДАБІ в Одеській області (з якого ОСОБА_3 й був наданий до матеріалів справи скріншот)

Однак Позивачу ані 03.05.2016 р., ані пізніше, не була передана спірна квартира, втім, жодних дій, направлених на усунення свого порушеного права ним вжито не було.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що відсутні будь-які правові підстави для визнання за Позивачем права власності на спірну квартиру.

Відповідно до ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати Позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.11, 15, 16, 190, 203-207, 215-216, 316-319, 321, 328, 331, 388, 392, 626, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 43-44, 49, 76 - 81, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 158, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Граніт» про визнання недійсним договору про порядок викупу паю, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності та витребування квартири шляхом виселення – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 29.10.2020 року.

Суддя Л.В. Домусчі