Рішення № 92507768, 05.10.2020, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 05.10.2020 Справа № 554/7848/20

Провадження №2/554/2239/2020

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 жовтня 2020 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі

головуючої судді: Андрієнко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання: Карабаш О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить: стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь 9400000 майнової шкоди та 50000 грн. моральної шкоди, а всього 59400 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста гривень) моральної шкоди.

Позов обгрунтовує тим, що 30 вересня 2019 року о 10 год. 10 хв. поліцейським патрульним роти №4 батальйону УПП в Полтавській області ДПП молодшим лейтенантом поліції Сніцаренком Ярославом Олександровичем, на думку позивача, зловживаючи владою, було складено завідомо неправдивий протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №304219, про те що він вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.121 КУпАП.

На підставі вказаного протоколу постановою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.121 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк п`ять місяців.

Позивач зазначає, що протокол був підроблений, про що свідчить те, що він був складений лише 30 вересня 2019 року про правопорушення, яке мало місце нібито 28 серпня 2019 року о 21 год. 54 хв., тобто через 1 місяць та 2 дні, а також за відсутності позивача ОСОБА_1 , в ньому відсутній підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; підтвердження про направлення повідомлень на ім`я ОСОБА_1 про його явку до Департаменту для складання протоколу відсутні. В матеріалах також відсутні письмові пояснення свідків, а в самому протоколі відсутній підпис про те, що особі роз`яснювались процесуальні права. Тим самим, вказує, що поліцейський ОСОБА_2 грубо порушив вимоги чинного законодавства України.

Разом із тим, постанова суду від 20 листопада 2019 року скасована постановою судді Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року та ухвалена нова постанова, якою ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.121 КУпАП та провадження по справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 вказує, що незаконні дії поліцейського ОСОБА_2 викликали у позивача необхідність вживати додаткові зусилля, щоб довести свою невинуватість. Стверджує, що внаслідок неправомірних дій поліцейського, а в подальшому і судді першої інстанції, який відмовився вислухати пояснення в судовому засіданні особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, та за відсутності доказів наклав на нього адміністративне стягнення, йому завдано як майнову, так і моральну шкоду, яка полягає у збитках, сплачених за послуги адвоката, за витрати на переїзд до судів, а також завдано сильних душевних страждань від несправедливого поводження з ним.

З урахуванням викладеного, посилаючись на положення ст.ст.8, 56 Конституції України, ст.ст.23, 1166, 1167, ч.1 ст.1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ч.3 ст.19 Закону України «Про національну поліції України», позивач оцінює завдану йому майнову шкоду в розмірі 8400 грн., а також моральну шкоду в розмірі 50000 грн., яку просить стягнути з відповідачів, у зв`язку з чим звернувся за судовим захистом.

28 серпня 2020 року ухвалою судді Октябрського районного суду м.Полтави відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами (а.с.34-35).

Відповідач Головне управління Національної поліції в Полтавській області направив на адресу суду клопотання, у якому посилався на ті обставини, що позивачем визначено відповідачем по справі ГУНП в Полтавській області, помилково вважаючи, що поліцейський роти №4 батальйону УПП в Полтавській області ДПП Сніцаренко Я.О. проходить (проходив) службу в ГУНП в Полтавській області, що не відповідає дійсності. Звертає увагу, що відповідач є окремою юридичною особою, а батальйон УПП в Полтавській області Департаменту патрульної поліції не підпорядковується та не входить до складу ГУНП в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630). У свою чергу, Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) також є окремою юридичною особою. Виходячи з наведеного, ГУНП в Полтавській області не може надавати пояснення та нести відповідальність за працівника батальйону УПП в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, оскільки не є учасником спірних правовідносин, не приймало будь-яких рішень відносно позивача, не вступало у правовідносини з ним, а тому виникає необхідність заміни неналежного відповідача в порядку ст.51 ЦПК України (а.с.46-48).

Третьою особою по справі ОСОБА_2 надано до суду письмові пояснення на позовну заяву, в яких із позовними вимогами не погодився, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, заперечував проти задоволення позовних вимог з таких підстав. Зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №304219 за ч.4 ст.121 КУпАП в порядку ст.257 КУпАП був направлений до суду для подальшого розгляду в межах визначеної компетенції. При цьому у відзиві викладені обставини щодо факту складання та змісту даного протоколу про адміністративне правопорушення. Посилання в позові на фіктивність протоколу, а також фіктивність відомостей, зазначених в протоколі, вважає безпідставними з огляду на загальні засади відшкодування моральної шкоди, недоведеність факту завдання моральної шкоди позивачеві, відсутність протиправних дій інспектора поліції щодо складання протоколу. Так, у позовній заяві при визначенні суми моральної шкоди позивач вказує на те, що оцінив її у 50000 грн., проте не зазначає з яких міркувань він виходив при визначенні саме такого розміру відшкодування та не наводить підтверджуючих фактів заподіяння йому моральної шкоди. До позову не додано жодних доказів, які б підтверджували спричинення моральної шкоди позивачу, в чому вона проявляється, причинного зв`язку між шкодою, на наявність якої посилається позивач, та діями інспектора патрульної поліції, а також його вини. Натомість, дії інспектора патрульної поліції щодо складення протоколу у справі про адміністративне правопорушення не могли призвести до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, душевних переживань та страждань. При спробі обґрунтувати завдану моральну шкоду ОСОБА_3 посилається на рішення та дії суду, при цьому не зрозуміло, якими саме рішеннями та діями відповідачів та третьої особи йому завдано моральної шкоди та в чому вона проявляється. Вказує, що складання протоколу – це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень ст.251 КУпАП є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Однак у рішеннях судів, на які посилається позивач, жодної оцінки діям інспектора патрульної поліції щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення не надавалось. Більше того, такі дії не були визнані як протиправні чи такі, які не відповідають вимогам чинного законодавства. Щодо стягнення майнової шкоди та витрат на правничу допомогу вважає, що позивачем не обґрунтовано заявлену вартість послуг адвоката з посиланням на первинні документи належними та допустимими доказами, а заявлений розмір витрат є неспіврозмірним із предметом позову. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.51-58).

Від сторін клопотань про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, а тому суд проводить розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Беручи до уваги, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб даних органів.

Статтею 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Судом установлено, що 30 вересня 2019 року о 10 год. 10 хв. поліцейським патрульним роти №4 батальйону УПП в Полтавській області ДПП молодшим лейтенантом поліції Сніцаренком Я.О. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №304219 відносно гр. ОСОБА_1 (позивача по справі), в якому зазначено, що 28 серпня 2019 року о 21 год. 54 хв. на 208-му км. автодороги М03 Київ-Харків-Довжанський водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом DAF TF 95 XF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом EXO 99985 д.н.з. НОМЕР_2 , який підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, чим вчинив правопорушення повторно протягом року (17.09.2018 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП), чим порушив вимоги п.31.3.б Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч.4 ст.121 КУпАП (а.с.14, 59).

20 листопада 2019 року постановою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 173/2521/19 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.121 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) місяців.; стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 384 грн. 20 коп. (а.с.15-16).

17 березня 2020 року постановою судді Дніпровського апеляційного суду вищевказану постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2019 року скасовано; винесено нову постанову, якою ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.121 КУпАП, та провадження по справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення (а.с.17-18).

23 червня 2020 року суддею Дніпровського апеляційного суду винесено постанову про виправлення описки у згаданій вище постанові від 17 березня 2020 року (а.с.19).

З характеру спірних правовідносин вбачається, що позивач при зверненні до суду за захистом своїх прав, як на підставу задоволення позовних вимог посилається на положення ст.ст.8, 56 Конституції України, ст.ст.23, 1166, 1167, ч.1 ст.1176, а також ст.ст.1173, 1174 ЦК України, та положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ч.3 ст.19 Закону України «Про національну поліції України».

Так, загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Також згідно зі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до положень ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до положень ч.1 ст.1176 ЦК України, на яку, серед іншого, посилається позивач, шкода, завдана фізичній внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом стало те, що 30 вересня 2019 року поліцейським роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Сніцаренком Я.О. відносно нього було складено згаданий вище протокол про адміністративне правопорушення за ч.4 ст.121 КУпАП.

Суд звертає увагу, що даний протокол був складений саме посадовою особою Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, а не посадовою особою Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

Тобто, правовідносини, щодо яких виник спір в даному випадку відбувалися між позивачем ОСОБА_1 та службовими особами Управління патрульної поліції в Полтавській області, що у свою чергу, входить до складу Департаменту патрульної поліції.

Статтею 56 Конституції України та ст.1174 ЦК України закріплено принцип відповідальності держави або місцевого самоврядування за шкоду, завдану юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, яка відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Умовою застосуванням судом цивільно-правової відповідальності за вказаною правовою нормою, яка поширюється на не договірні зобов`язання, що виникають із правопорушень (деліктні) правовідносини, є встановлення факту неправомірності рішення, дії чи бездіяльності службової або посадової особи зазначених органів.

Сам факт закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди та не вказує жодним чином на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади.

Виходячи з положень ст.ст. 15, 16 ЦПК України та ст.17 КАС України, вирішення питання щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності службових або посадових осіб органів державної влади віднесено до компетенції адміністративних судів, а тому суд в порядку цивільного судочинства не може визнати правомірними чи неправомірними дії або бездіяльність службових або посадових осіб органів державної влади, як суб`єктів владних повноважень, так як визнання неправомірності дій не віднесено до компетенції загальних судів.

Оскільки рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб вважаються правомірними, поки не встановлено протилежного, а такий факт може бути встановлено лише в порядку адміністративного судочинства, суд загальної юрисдикції не може робити висновків щодо неправомірності чи протиправності дій або бездіяльності органів державної влади стосовно складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку із ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми та при настанні інших негативних наслідків.

Законом України «Про Національну поліцію», зокрема статтею 19, якою визначено види відповідальності поліцейських, передбачено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Також судом установлено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», Управління МВС України в Полтавській області - вирішено ліквідувати як юридичну особу публічного права, а Головне управління Національної поліції в Полтавській області вирішено створити як юридичну особу публічного права.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 розділу III Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 03 вересня 2019 року №887), Департамент патрульної поліції та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи Департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту. Підрозділи Департаменту очолюють керівники, які підпорядковуються начальнику Департаменту, його першому заступнику та заступникам.

Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законодавством України порядку. Департамент очолює начальник Департаменту, який підпорядковується Голові Національної поліції України та заступнику Голови національної поліції України, який відповідно до розподілу функціональних обов`язків здійснює координацію роботи патрульної поліції і контроль за її діяльністю..

Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки із своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивач - це особа, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, якщо вважає їх такими.

За теоретичним визначенням поняття «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Відповідно до норм ст.51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у страві співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг ти до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Аналізуючи зазначені норми, суд приходить до висновку, що в даному випадку процесуальний закон наділяє правом заміни відповідача або залучення співвідповідача виключно позивача.

За таких обставин, суд позбавлений права самостійно замінювати неналежного відповідача на належного або залучити його в якості співвідповідача.

Позивач ОСОБА_1 за захистом свого порушеного права звернувся до суду із позовом, у якому відповідачами вказав Головне управління Національної поліції в Полтавській області та Державну казначейську службу України.

Разом із тим, як на підставу задоволення своїх вимог щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 посилається на незаконні дії поліцейського Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, тоді як у позовній заяві вказує іншого учасника - ГУНП в Полтавській області, яке, на його думку, повинно відповідати за завдану йому шкоду та має бути відповідачем у даній справі.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Якщо ж судом встановлено, що відповідач не є зобов`язаним за вимогою позивача, такий відповідач визнається неналежним. Установлення цієї умови є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Проте, при зверненні з позовом до суду виключно позивач наділений правом визначати коло відповідачів, визначати предмет та підстави позову.

Розгляд справи з неналежним відповідачем або за відсутності всіх належних відповідачів позбавляє суд можливості зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не залучено належного відповідача до участі у цій справі, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, позивач не звертався до суду з клопотанням про залучення до участі у справі як співвідповідача чи заміну неналежного відповідача належним відповідачем.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ГУНП в Полтавській області не може відповідати за дії не підпорядкованих йому посадових осіб, а саме: поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області молодшого лейтенанта поліції Сніцаренка Ярослава Олександровича.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, так як позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за порушене право позивача.

Разом із тим, суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до суду із позовною заявою до належного відповідача (відповідачів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно до характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у законах державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, №63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

На підставі вимог ст.141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, при цьому позивач відповідно до закону звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір з відповідача не стягується та покладається за рахунок держави, а інші витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, на правову допомогу, відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 51, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, - відмовити.

Судовий збір у розмірі 840,80 грн. віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

відповідач: Головне управління Національної поліції в Полтавській області, код ЄДРПОУ 40108630, місцезнаходження: вул.Пушкіна, буд.83, м.Полтава.

відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження; вул.Бастіонна, буд.6, м.Київ.

третя особа: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомо.

Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2020 року.

Суддя: Г.В. Андрієнко