Рішення № 92505684, 21.10.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/9436/20

Провадження№2/522/4984/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування в інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Служба у справах дітей Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування в інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Служба у справах дітей Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_1 , відомості про батька дитини були внесені у відповідності до ч.1 ст. 135 СК України, а матір`ю є відповідачка ОСОБА_2 . Згідно з наказом служби у справах дітей Одеської міської ради від 02.01.2020 року №1, малолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку дітей як така, що опинилась в складних життєвих обставинах у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Відповідно до акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку, складеного Портофранківського ВП Приморського ВП м. Одеси ГУНП в Одеській області від 05.11.2019 року, малолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була доставлена до КУ «Центр соціального-психологічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області», де перебуває на теперішній час.

05.03.2020 року до служби у справах дітей Одеської міської ради надійшло клопотання КУ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області» про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Відповідно до листа КУ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області» від 14.04.2020 року №257, за весь час перебування дитини у закладі мати дитини – ОСОБА_2 відвідувала дитину лише тричі (09.11.2019 року, 01.02.2020 року та 10.02.2020 року) та не цікавиться її подальшою долею. Службою у справах дітей Одеської міської ради 28.04.2020 року було підготовлено проект висновку №07/4392 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі викладеного, враховуючи клопотання та пакет документів служби у справах дітей Одеської міської ради, позитивне рішення членів ради опіки та піклування ПРА ОМР від 28.05.2020 року, звернулись до суду з дійсним позовом.

Ухвалою суду від 10.07.2020. провадження у справі було відкрито та призначено розгляд справи в загальному позовному порядку з призначенням підготовчого засіданні на 08.09.2020 року.

У підготовче засідання 08.09.2020 року сторони не з`явились, про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду, повний текст якої складено 09.09.2020 року, підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 21.10.2020 року.

У судовому засіданні 21.10.2020 року були присутні представник позивача – ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_2 та представники третьої особи – Вінник М.В. та ОСОБА_4 ..

Представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, посилаючись на те. що відповідачка як мати ОСОБА_1 її життям та вихованням не цікавиться, дитина перебуває в КУ «Центр соціального-психологічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області» та відповідачка відвідувала її лише три рази. Службою у справах дітей Одеської міської ради був підготовлений відповідний проект висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно доньки та на засіданні органу опіки він був затверджений.

Відповідачка пояснила, що дійсно умови її життя складні, вона проживає в державній квартирі разом з матір`ю, братом та сестрою. До цього разом із чоловіком перебувала в черзі на отримання квартири, проте розійшлась із чоловіком, коли дитині було 4 місяці. Після чого вона дійсно почала вживати алкогольні та наркотичні речовини (так було півтори роки), проте з початку даного року нічого не вживає, пройшла добровільну програму реабілітації в м.Києві та тільки недавно повернулась додому. Зазначає що вона навіть стала по іншому фізично виглядати, поліпшилось її самопочуття і самоповага, допомагає працювати разом з своє. Сестрою у школі як збиральниця. Посилалась на те, що вона втратила паспорт та просила службу у справах дітей дати притуло дитині, останнього разу відвідувала її на день народження доньки ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Пізніше почався карантин та її не пускали до центру, щоб навідувати доньку. Заперечувала проти задоволення позову та просила відмовити, посилаючись на те. що бажає забрати доньку, проте їй потрібен ще деякий час для відновлення, погашення всіх боргів та приведення житла до нормальних соціальних умов для дитини. Вона дуже любить доньку та просить її не відбирати у неї бо вона буде про неї піклуватися, але їй ще потрібен час щоб все нормально облаштувати в квартирі та поновити свої документи.

Представник третьої особи пояснив, що дійсно донька відповідачки з 05.11.2019 року перебуває в КУ «Центр соціального-психологічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області» і з 02.01.2020 року стоїть на обліку сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Вважають, що права доньки порушуються, після останнього відвідування відповідачкою доньки пройшло більше 6 місяців, у квартирі відповідачки відсутні належні умови проживання (відсутнє опалення, брудно та антисанітарія); пропозицію пройти курс реабілітації відповідачка проігнорувала. За викладених обставин вважають, що у відповідачки було достатньо часу забезпечити належні умови для проживання дитини, проте вона їх не організувала. Просили позов задовольнити. При цьому представник не заперечувала, що дійсно до центру не пускають відвідувачів через карантинні обмеження.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали позову, проходить до наступного.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Із матеріалів справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі реєстраційної служби ОМУЮ, а/з про народження від 05.03.2014 року №2177).

Відомості про батька дитини до актового запису про народження внесені відповідно до ч.1 ст. 135 СК України.

Матір`ю дитини є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно з наказом служби у справах дітей Одеської міської ради від 02.01.2020 року №1, малолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку дітей як така, що опинилась в складних життєвих обставинах у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Відповідно до акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку, складеного Портофранківського ВП Приморського ВП м. Одеси ГУНП в Одеській області від 05.11.2019 року, малолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була доставлена до КУ «Центр соціального-психологічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області», де перебуває на теперішній час.

Відповідно до листа КУ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області» від 14.04.2020 року №257, за весь час перебування дитини у закладі мати дитини – ОСОБА_2 відвідувала дитину лише тричі (09.11.2019 року, 01.02.2020 року та 10.02.2020 року) та не цікавиться її подальшою долею.

Службою у справах дітей Одеської міської ради 28.04.2020 року було підготовлено проект висновку №07/4392 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, зазначено, що на засіданні служби мати дитини не з`являлась, а тому вислухати її думку не виявилось можливим.

Даний проект висновку був погоджений членами ради опіки та піклування ПРА ОМР (протокол №9 від 28.05.2020 року) та 02.06.2020 року постановлено висновок №01-11/694/1вих, згідно якого вважають доцільним позбавити батьківських прав гр.. ОСОБА_2 у відношенні малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення зазначеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Предметом доказування у даному спорі є факт втрати позивачем інтересу до своєї дитини та як наслідок цього нехтування наданими йому батьківськими правами та обов`язками.

До аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 15 липня 2019 року у справі №336/9218/14, у постанові від 21 січня 2020 року по справі № 191/280/18, у постанові від 21.02.2020 року по справі № 485/1272/17.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того ч.2 ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування у даному спорі є факт втрати позивачем інтересу до своєї дитини та як наслідок цього нехтування наданими йому батьківськими правами та обов`язками.

Між тим, позивачем не надано суду достатньо доказів стосовно викладених у позовній заяві доводів стосовно повної втрати відповідачкою інтересу до своєї доньки та як наслідок наявності підстав для позбавлення останнього батьківських прав.

Суд наголошує на тому, що усі посилання у позовній заяві ПРА ОМР як Органу опіки та піклування не можуть слугувати підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав визначений ст.164 СК України та зазначені у цій статті чинники, повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, їх можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Між тим, суд погоджується із доводами відповідачки та враховує, що з березня 2020 року в державі діють карантинні обмеження та остання не мала можливості відвідати дитину в центрі. Щодо існування в центрі умов обмеженого доступу не заперечувалось і іншими сторонами.

Окрім того, суд вбачає, що відповідачка здійснює заходи із налагодження умов проживання в квартирі та забезпечення відповідного соціально-побутового рівня проживання для доньки; провела косметичний ремонт в квартирі, відповідачка любить свою доньку, до того як вона вимушено її віддала до державної установи. Дитина навчалась у дитячому садочку та має добру підготовку та освіту, розвинена, цікавиться її життям та бажає займатись у подальшому її вихованням, має намір забрати дитину до родини, коли облаштує квартиру.

За викладених обставин, зважаючи на недоведеність факту злісного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, а також врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених ст.164 СК для задоволення позову.

При цьому, суд наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків, так його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Керуючись п.1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст.. 51 Конституції України, ст.. 141, 150, 157, 164-166, 167, 243-244 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43-44, 49, 64, 76 - 81, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування в інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Служба у справах дітей Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту цього рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, мають право на поновлення строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення суду виготовлено 29.10.2020 року.

Суддя: Л.В.Домусчі