Рішення № 92499835, 29.10.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.10.2020 Справа № 920/968/20м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/968/20

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ДОТТ (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 30/3, код ЄДРПОУ 37970183)

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Берегиня-Агро (42437, Сумська область, Краснопільський район, село Покровка, вул. Жовтнева, буд. 57, код ЄДРПОУ 37601215)

про стягнення 146769 грн 24 коп.,

УСТАНОВИВ:

17.09.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 146769 грн 24 коп. (з яких: 133383 грн 44 коп основна заборгованість за поставлену продукцію, 8454 грн 91 коп. пеня, 4001 грн 50 коп. штраф за порушення строків оплати товару (3%), 929 грн 39 коп. інфляційні втрати) за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів від 02.01.2020 № 12; а також просить стягнути з відповідача судовий збір.

Ухвалою суду від 21.09.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив.

16.10.2020 відповідачем надано до суду Зустрічну позовну заяву від 12.10.2020 (вх. № 3159з/п від 16.10.2020) про визнання недійсним договору поставки нафтопродуктів № 40 від 16.07.2019.

Ухвалою суду від 29.10.2020 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Берегиня Агро» повернено заявнику на підставі ч. 6 ст. 180 ГПК України.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав, про розгляд справи судом повідомлений, про що свідчить подана ним до матеріалів справи зустрічна позовна заява.

Відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Сумської області встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОТТ» (Продавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Берегиня-Агро» (Покупець, Відповідач) було укладено Договір поставки нафтопродуктів №12.

Пунктом 1.1. Договору обумовлено, що Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю нафтопродукти (надалі - Товар) в строк та на умовах, встановлених в даному Договорі, а Покупець зобов`язується прийняти даний Товар та оплатити вартість Товару.

Відповідно до п. 4.3. Договору, ціна Товару зазначається Сторонами у рахунках-фактурах. Розрахунок здійснюється не пізніше п`яти банківських днів з моменту поставки Товару Покупцю.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов Договору, Позивачем було здійснено передачу Відповідачу нафтопродукції на суму 361520,27 грн.

Факт поставки підтверджується товарно-транспортними накладними: №0000001142 від 03.03.2020р, №0000001202 від 12.03.2020р., №0000001260 від 23.03.2020р. та видатковими накладними №РН-0000062 від 03.03.2020р., №РН-0000093 від 12.03.2020р., №РН-0000127 від 23.03.2020р. (а.с. 26-28).

Відповідач отримав поставлений Позивачем товар без будь-яких заперечень, про що свідчать підпис та печатка Позивача на ТТН та видаткових накладних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення договірних зобов`язань відповідач в обумовлені в договорі строки не провів розрахунок з позивачем за отриманий товар, здійснивши лише часткову її оплату у розмірі 228136 грн 38 коп., в зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 133383 грн 44 .

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення. у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну- дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 7 ст. 193 ГК передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положення статті 692 Цивільного кодексу України, покупець (Відповідач) зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 530 ЦКУ передбачено якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Судом встановлено, факт поставки відповідачу товару на суму 133383 грн 44 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Проте, доказів погашення заборгованості відповідач не подав так само як аргументованих заперечень проти позовних вимог.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 133383 грн 44 коп.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 5.2. договору сторонами погоджено, що в разі прострочки покупцем строків розрахунків, зазначених у цьму Договорі, останній сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з п. 5.3. Договору, в разі прострочення строків платежу Покупцем протягом двадцяти банківських днів Покупець повинен сплатити Постачальнику штраф в розрахунку 3% від повної суми неоплаченого або частково неоплаченого рахунку чи поставленого Товару.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 8454 грн. 91 коп., розмір штрафу 4001 грн. 50 коп.

Відповідач контр розрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання за отриманий товар, а стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 8454 грн. 91 коп. пені, 4001 грн. 50 коп. штрафу.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданного розрахунку просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 929 грн 39 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення інфляційних втрат та 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасної оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційні втртати в сумі 929 грн 39 коп є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Берегиня-Агро» (42437, Сумська область, Краснопільський район, село Покровка, вул. Жовтнева, буд. 57, код ЄДРПОУ 37601215) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОТТ» (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 30/3, код ЄДРПОУ 37970183) 133383 грн 44 коп. заборгованість за поставлену продукцію, 8454 грн 91 коп. пеня, 4001 грн 50 коп. штраф, 929 грн 39 коп. інфляційні втрати, 2201 грн 54 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 29.10.2020.

СуддяС.В. Заєць