Рішення № 92499332, 22.10.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2272/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" (03179, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 148/1)

до Фізичної особи-підприємця Осіпчук Наталії Федорівни ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 16305,51 грн. заборгованості за договором поставки № 487 від 11.04.2014 р., у тому числі - 14281,56 грн. основного боргу та 2023,95 грн. пені,

секретар судового засідання: Павлюк В.Г.

представники сторін:

від позивача: Хіральдо Рамірес Михайло Максимо Вальтерович (довіреність № 1-А від 01.10.2020 р.);

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" (далі - ТОВ "Торгова фірма "Рудь", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Осіпчук Наталії Федорівни (далі - ФОП Осіпчук Н.Ф., відповідач) про стягнення 16305,51 грн. заборгованості за договором поставки № 487 від 11.04.2014 р., у тому числі - 14281,56 грн. основного боргу та 2023,95 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань за договором поставки № 487 від 11.04.2014 р., у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 14281,56 грн. основного боргу та 2023,95 грн. пені, а також судовий збір.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2020 р. було відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін, яке було призначено на 14.09.2020 р.

08.09.2020 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання № 132 від 04.09.2020 р. (вх. № 19056/20 від 08.09.2020 р.) про відкладення судового засідання у даній справі з огляду на те, що представник ТОВ "Торгова фірма "Рудь" 14.09.2020 р. братиме участь у справі № 902/761/20, яка розглядається господарським судом Вінницької області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.09.2020 р. було відкладено судове засідання та повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду справи № 911/2272/20 відбудеться 22.10.2020 р.

У судовому засіданні 22.10.2020 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі та зазначав про надання всіх належних доказів на підтвердження позовних вимог; представник відповідача у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання сторони були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У судовому засіданні 22.10.2020 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

11.04.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Осіпчук Наталією Федорівною (покупець) було укладено договір поставки № 487, згідно умов п. 1.1 якого постачальник зобов`язується за окремими замовленнями покупця поставляти останньому продукцію харчування (товар), а покупець зобов`язується приймати цей товар і оплачувати його вартість постачальнику на умовах, визначених в цьому договорі.

Згідно з п. 2.3 договору постачальник здійснює доставку товару власним транспортом та за свій рахунок на адресу, вказану у замовленні, що надійшло від покупця.

У відповідності з п. 2.4 договору відповідальна особа по довіреності покупця приймає товар, поставлений від постачальника, у кількості й асортименті, зазначеному в накладній постачальника на відпуск товару.

Відповідно до п. 2.5 договору покупець до початку поставки товару по цьому договору зобов`язаний письмово повідомити постачальнику фактичну адресу та конкретні місця розташування торгових; точок, куди потрібно поставляти товар, розпорядок їхньої роботи, перелік відповідальних осіб, належним чином уповноважених покупцем на прийом товару від постачальника зі зразками їхніх підписів.

Фактичною датою поставки товару є дата приймання товару і підписання товарної накладної (п. 2.6 договору).

Пунктом 2.7 договору передбачено, що представник постачальника має право звірити підпис відповідальної особи на накладній зі зразками підписів, наданих покупцем у відповідності з п. 2.5. У випадку істотної розбіжності підпису відповідальної особи на накладній зі зразком підпису, постачальник має право не передавати товар такій особі.

Умовами п. 3.3 договору передбачено, що оплата покупцем вартості поставленого за цим договором товару проводиться шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок або внесенням коштів готівкою в касу постачальника відповідно до чинного законодавства України протягом 14 календарних днів з дати поставки партії товару.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2013 року. Якщо жодна зі сторін за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомить письмово іншу сторону про своє бажання припинити його дію, договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п. 8.1 договору).

Як зазначає позивач, на виконання своїх зобов`язань за договором ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 14281,56 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № 55053 від 30.04.2019 р. на суму 6054,66 грн. та № 72335 від 28.05.2019 р. на суму 8226,90 грн.

Однак, відповідач, в порушення умов договору, свої зобов`язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вказує позивач, відповідач своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем за договором товару не виконав.

Слід зазначити, що заперечень проти заявлених позивачем вимог чи доказів на спростування доводів позивача відповідачем суду не надано.

Водночас, оцінивши на предмет належності, допустимості та достовірності подані позивачем докази на підтвердження тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи із наступного.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав до справи копії договору поставки № 487 від 11.04.2014 р., а також товарно-транспортних накладних № 55053 від 30.04.2019 р. та № 72335 від 28.05.2019 р. (оригінали оглянуті судом).

Суд відзначає, що за приписами ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації, власника, на їх проведення.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

З огляду на викладене, всі господарські операції повинні підтверджуватися первинними документами. До таких документів, зокрема, належать: видаткова та податкова накладні, рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна, акт виконаних робіт або акт приймання виконаних робіт, банківські виписки, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості, касові ордери (прибутковий та видатковий), бухгалтерська довідка.

Отже, документальним підтвердженням виконання сторонами умов договору є належним чином оформлені первинні документи.

За своєю правовою природою товарно-транспортна накладна є первинним документом, оскільки підтверджує факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Відповідно, до оформлення товарно-транспортних накладних застосовуються вимоги, встановлені діючим законодавством.

Як слідує з матеріалів справи, товарно-транспортні накладні № 55053 від 30.04.2019 р. та № 72335 від 28.05.2019 р. зі сторони відповідача підписані невідомою особою, посада та прізвище з ініціалами якої не вказано, що не дає змоги ідентифікувати вказану особу, з`ясувати наявність у неї повноважень на підписання накладних від імені відповідача.

Водночас, як зазначалося вище, укладеним між сторонами договором поставки № 487 від 11.04.2014 р., а саме - п. 2.5 договору, було передбачено, що покупець до початку поставки товару зобов`язаний письмово повідомити постачальнику перелік відповідальних осіб, належним чином уповноважених покупцем на прийом товару від постачальника зі зразками їхніх підписів.

Доказів на підтвердження того, що товарно-транспортні накладні № 55053 від 30.04.2019 р. та № 72335 від 28.05.2019 р. були підписані уповноваженим представником відповідача, і, відповідно, що товар був поставлений ФОП Осіпчук Н.Ф. матеріали справи не містять.

При цьому, до матеріалів справи також не надано ані передбачених п.п. 1.1, 2.3 договору замовлень покупця, ані зазначених у п. 2.4 договору довіреностей на отримання товару, виданих покупцем.

Отже, при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що позивачем в обґрунтування позовних вимог не подано до суду жодного належним чином оформленого первинного документу, який підтверджує поставку позивачем товару на користь відповідача та його отримання останнім за укладеним між сторонами спору договором.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення свідчать, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що товар на суму 14281,56 грн. було поставлено позивачем саме відповідачу і що у відповідача існує перед ним заборгованість у розмірі 14281,56 грн. за договором поставки № 487 від 11.04.2014 р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Осіпчук Наталії Федорівни заборгованості за поставлений товар у сумі 14281,56 грн. є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2023,95 грн. пені.

Згідно з п. 5.2 договору, у випадку недотримання строків оплати, винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки вимога про стягнення пені є похідною від вимоги про стягнення основного боргу, в задоволенні якої судом відмовлено, суд дійшов висновку, що похідна вимога про стягнення з відповідача 2023,95 грн. пені також задоволенню не підлягає.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" (03179, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 148/1) до Фізичної особи-підприємця Осіпчук Наталії Федорівни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 16305,51 грн. заборгованості за договором поставки № 487 від 11.04.2014 р., у тому числі - 14281,56 грн. основного боргу та 2023,95 грн. пені, відмовити повністю.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 29.10.2020 р.

Суддя В.М. Бабкіна