Рішення № 92493462, 19.10.2020, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/1035/20

Провадження №2/148/574/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

( Заочне )

19 жовтня 2020 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Саламахи О.В.,

за участю: секретаря Немирівської Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПрАТ "СК Альфа Страхування", про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Позов мотивований тим, що 31.12.2019 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "ВАЗ 2104", державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням відповідача ОСОБА_2 та автомобіля марки "ВАЗ 210934", номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача. Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 25.03.2020 винуватцем ДТП визнано відповідача ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі механічно пошкодились. Про настання страхового випадку було повідомлено ПрАТ "СК Альфа Страхування".

Протоколами огляду пошкодженого транспортного засобу марки "ВАЗ 210934", номерний знак НОМЕР_2 , що належить позивачу, від 31.12.2019 та 25.03.2018 встановлено перелік пошкоджень та визначено суму страхового відшкодування у розмірі 12848,67 грн. Дана сума коштів була перерахована страховою компанією позивачу.

Однак, відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи, матеріальний збиток, завданий власнику легкового автомобіля марки "ВАЗ 210934", номерний знак НОМЕР_2 , склав 36733,25 грн.

Таким чином, позивач поніс значно більші витрати на ремонт пошкодженого автомобіля, ніж отримане страхове відшкодування. Не відшкодованими залишились 23884,58 грн. Різниця у вартості ремонту та страховим відшкодуванням виникла в зв`язку з тим, що при розрахунку страхової виплати враховується коефіцієнт фізичного зносу автомобіля, а при здійсненні фактичного ремонту, деталі міняються на нові.

На підставі ст. 22, ч. 1, 2 ст. 1187, 1166, 1192 ЦК України позивач вважає, що саме з відповідача, як винуватця ДТП, підлягає стягненню різниця між реальною вартістю ремонту пошкодженого транспортного засобу та страховим відшкодуванням.

Також, внаслідок неправомірних дій відповідача, що полягали у скоєнні ДТП, позивачу заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює у 10000 грн.

В обгрунтування розміру моральної шкоди позивач зазначає, що він зазнав душевних страждань та переживань в зв`язку з самим фактом ДТП та пошкодженням автомобіля, що є єдиним джерелом доходу. Так, внаслідок ДТП порушились нормальні життєві зв`язки позивача через неможливість продовження активного громадського життя, він не міг користуватися усіма благами та перевагами, які надає транспортний засіб, був позбавлений нормальної життєдіяльності та спокійного життя, так як не міг приїздити до своїх дітей та онуків, постійно почував себе самотнім та залишеним.

Окрім того, у нього після ДТП постійно виникає запаморочення, що впливає на моральний стан, викликає великі душевні страждання.

У момент ДТП позивач пережив значний емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє здоров`я та життя.

В подальшому позивач був вимушений проходити лікування з періодичним відвідуванням лікувальних закладів, що призвело до дискомфорту, негативних умов існування. Лікування позивач продовжує і в даний час.

Вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 23884,58 грн. у якості відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожно-транспортної пригоди та моральну шкоду у розмірі 10000 грн. Також, просить стягнути з відповідача витрати на проведення авто-товарознавчого експертного дослідження у розмірі 2582,02 грн. та судовий збір у розмірі 840,80 грн.

До початку розгляду справи позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожно-транспортної пригоди, а саме зменшив позовні вимоги у цій частині до 10435,13 грн., оскільки відповідач відшкодував йому 13449,45 грн. матеріальної шкоди. Решту позовних вимог залишив без змін.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі на задоволенні позовних вимог наполягає, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 59).

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення судової повістки (а.с. 58), також, повідомлявся через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (а.с. 52), про причини своєї неявки суд не повідомив, у встановлений судом строк відзив не подав.

Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення судової повістки (а.с. 54), в судове засідання не з`явився, про причини неяви суд не повідомив.

За таких обставин, суд ухвалив, розглянути справу заочно за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою усіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази у справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспорного засобу серії НОМЕР_3 (а.с. 9) позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля марки "ВАЗ 210934", номерний знак НОМЕР_2 .

Цивільно правова відповідальність позивача ОСОБА_1 на даний транспортний засіб марки "ВАЗ 210934", номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у АТ СК " КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП", що підтверджується копією полісу № АО/1074257 від 29.07.2019, термін дії якого до 29.07.2020. Розмір франшизи 2000 грн., страховий ліміт на майнову шкоду - 100 000 грн. (а.с. 10).

Відповідно до копії постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 25.03.2020, що набрала законної сили 07.04.2020 (а.с. 11-12), судом встановлено, що 31.12.2019 о 07:50 год. сталась дорожньо-транспортна пригода за участю належного позивачу транспортного засобу марки "ВАЗ 210934", номерний знак НОМЕР_2 . При розгляді справи про адміністративне правопорушення судом встановлено, що 31.12.2019 о 07:50 год. ОСОБА_2 на автомобільній дорозі Тульчин - Кирнасівка, неподалік с. Ганнопіль, Тульчинського району Вінницької області, керуючи автомобілем ВАЗ 2104, державний номерний знак НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 10.1-11.3, 13.3 Правил дорожнього руху України, та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 210934, державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до даної постанови, відповідача ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (10200 грн.) з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

На підставі копії заяви про видачу готівки (а.с. 13), повідомлення про отримання переказу фізичними особами (а.с. 14) позивач отримав страхове відшкодування з ПрАТ "СК Альфа Страхування" згідно акту № 0123.609.20.01 від 13.04.2020 у розмірі 12 848,67 грн.

Відповідно до висновку судового експерта Сидорюка А.В. від 18.03.2020 (а.с. 15-35), матеріальний збиток, завданий власнику легкового автомобіля марки "ВАЗ 210934", номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого при ДТП, згідно розрахунків на день виконання дослідження, складає 36 733,25 грн. Вартість проведення експертизи становить 2582,02 грн.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вирішуючи позов в частині стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожно-транспортної пригоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до статті 1192 ЦК України, має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

З урахуванням наведеного, правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці.

Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.02.2019 при розгляді справи № 645/3746/16-ц.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2019 у справі № 750/6218/16-ц.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача, як з винуватця ДТП, підлягає стягненню різниця між фактичною вартістю ремонту автомобіля та страховим відшкодуванням. Враховуючи, що відповідачем під час розгляду справи частково відшкодовано матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожно-транспортної пригоди, у розмірі 13449,45 грн. (а.с. 57), в зв`язку з чим позивач зменшив позовні вимоги до 10435,13 грн., з відповідача слід стягнути матеріальну шкоду, що залишилась невідшкодованою у розмірі 10435,13 грн. (23884,58 грн. - 13449,45 грн. = 10435,13 грн.)

Вирішуючи позов в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За п. 5, 9 Постанови Пленуму № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Вирішуючи позов в даній частині, суд вважає, що сам по собі факт дорожньо-транспортної пригоди, що сталася внаслідок протиправних дій відповідача, є причиною того, що позивач зазнав моральних страждань, пережив емоційний стрес, відчув негативні емоції пов`язані зі страхом за своє життя та здоров`я, а також через пошкодження його майна - автомобіля, необхідністю його ремонту тощо.

Суд вважає, також, слушними доводи позивача про те, що він не міг користуватися усіма благами та перевагами, які надавав йому транспортний засіб.

Разом з тим, суд відноситься критично щодо доводів позивача, вважає їх перебільшеними та не доведеними щодо того, що внаслідок ДТП, порушились його нормальні життєві зв`язки, що він не міг продовжувати активне громадське життя, був позбавлений нормальної життєдіяльності та спокійного життя, почував себе самотнім та залишеним, в зв`язку з тим, що не міг приїздити на автомобілі до онуків.

Також, позивач в обгрунтування моральної шкоди зазначає, що автомобіль був єдиним джерелом його доходу, в той час як жодного доказу на підтвердження цього не надає.

Залишились не доведеними належними доказами посилання позивача, що внаслідок ДТП у нього погіршився стан здоров`я, а саме виникло запаморочення, те, що він лікувався, відвідував лікувальні заклади та продовжує лікуватись по даний час, що в свою чергу, створює дискомфорт, зміну звичного ритму життя, негативні умови існування.

Зваживши доводи позивача, встановлені обставини справи, суд оцінює завдану позивачу моральну шкоду у розмірі 5000 грн. Саме такий розмір моральної шкоди суд вважає розумним, справедливим та співмірним з тими моральними стражданнями, які він переніс внаслідок ДПТ, що сталася з вини відповідача.

Підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у більшому розмірі, а саме 10000 грн. суд не знаходить.

З огляду на викладене, позов в частині стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с. 1).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на проведення авто-товарознавчого експертного дослідження у розмірі 2582,02 грн., суд вважає, що дані витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки у справі, що розглядається, судова експертиза не призначалася і не проводилась, тому, кошти сплачені судовому експерту не є судовими витратами, які підлягають відшкодуванню на підставі процесуального закону.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 07.02.2019 при розгляді справи № 645/3746/16-ц.

Керуючись ст. 15, 16, 22, 23, 1166, ч. 1 ст. 1167, ч. 1, 2 ст. 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ч. 6 ст. 82, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожно-транспортної пригоди у розмірі 10435 (десять тисяч чотириста тридцять п`ять) гривень 13 копійок та моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто Тульчинським районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: