Рішення № 92480656, 26.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2020 року м. Київ № 640/9160/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства внутрішніх справ України,про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10, ідентифікаційний код - 00032684) (надалі - відповідач або МВС України або Міністерство), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України від 27.02.2020 № Л-2535/15 у призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи з 05.08.2009, відповідно до Закону України "Про міліцію", "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850;

- зобов`язати Департамент фінансово облікової політики Міністерства внутрішніх справ України підготувати висновок про призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи з 05.08.2009, відповідно до Закону України "Про міліцію", "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850;

- на підставі висновку зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи з 05.08.2009, відповідно до Закону України "Про міліцію", "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що МВС України, в особі керівника Департаменту фінансово - облікової політики МВС надало ОСОБА_1 формальну відповідь, і не виконало свої обов`язки, як суб`єкт владних повноважень, покладених на нього "Порядком та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", а саме: не підготовлено висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, і не передано до відповідного підрозділу МВС України для прийняття рішення про призначення або про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2020 (суддя ОСОБА_2 ) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі № 640/9160/20 у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання; задоволено заяву позивача про звільнення від сплати судового збору; звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви б/н від 23.04.2020 до Міністерства внутрішніх справ України.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що трудові відносини з позивачем, як працівником органів внутрішніх справ з моменту прийому до моменту звільнення зі служби виключно, регулювались законодавством колишнього СРСР; оскільки ІІ групу інвалідності позивачу було встановлено 05.08.2009, розгляд питання призначення одноразової грошової допомоги повинно було би проводитися саме на підставі постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2007 № 707, а не № 850, як зазначає позивач; позивач пропустив строк звернення для виплати грошової допомоги; позивач має право на компенсацію за шкоду заподіяну здоров`ю відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача, з посиланням на судову практику Конституційного Суду України та Європейського суду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив службу в центральному апараті МВС УРСР з 01.10.1981 по 30.06.1989, що підтверджується витягом з трудової книжки.

Відповідно до наказу МВС УРСР від 05.09.1989 № 0168 у званні старшого лейтенанта міліції, позивач виконував службові обов`язки, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і знаходився в зоні відчуження в період 12.05.1986 по 23.05.1986 в м. Чорнобиль, що також підтверджується довідкою Департаменту громадської безпеки МВС України від 21.03.2009 № 10/2-Л-664, довідкою Департаменту кадрового забезпечення від 19.05.2009 № 109, випискою з послужного списку.

Через невеликий проміжок часу стан здоров`я позивача різко погіршився, тому наказом МВС УРСР від 19.06.1989 № 058 о/с ОСОБА_1 звільнено у запас.

04.07.2008 Центральна міжвідомча комісія по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановила позивачу, що його захворювання: гіпертонічна хвороба ІІ ст. ІХС. Стенокардія напруги, ФКП-ІІІ.СНІ-ІІА. Церебральний атеросклероз. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст., прогресуючий перебіг. (ПМК 1.03.2005р.) з цефалогічним синдромом, розсіяною мікровогнищевою симптоматикою, пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується експертним висновком № 11266-554.

05.08.2009 Спеціалізованою кардіологічною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу довічно встановлено 2-гу групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, яке пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Крім того, Спеціалізованою кардіологічною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлена 60-ти відсоткова ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку із захворюванням пов`язаним з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого МОЗ України Серія № КБ-2 № 000932.

За отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, пов`язаною з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, по місцю проходження служби до Міністерства внутрішніх справ України позивач не звертався.

Позивач вважає, що отримав право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію" та постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 "Про затвердження порядку та умов призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівникам міліції" (надалі - Постанова № 850), тому що його інвалідність наступила внаслідок виконання службових обов`язків - ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час проходження служби в органах внутрішніх справ УРСР.

28.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до центрального апарату відповідача, де він проходив службу, з заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 850 з усіма необхідними копіями документів, визначені казаною постановою.

Листом № Л-2535/15 від 27.02.2020 відповідач повернув позивачу надані ним копії документів, вказавши, що норми Закон України "Про міліцію" не можуть бути застосовані до факту встановлення інвалідності ОСОБА_1 , оскільки вказаний закон набрав чинності вже після звільнення позивача зі служби. Також у вказаному листі МВС України вказує, що позивач має право на пільги та компенсації, встановлені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За загальними правилами пенсійного та соціального законодавства у випадку, коли особа має право на різні види державного пенсійного забезпечення чи на інші соціальні виплати з різних підстав, то призначається/надається один з них за вибором особи. Зазначене правило визначено, зокрема, частиною п`ятою статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка передбачає, що у разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав, передбачених частиною 4 цієї статті, надається одна з них, за вибором особи.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі № 21-227а11.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України "Про міліцію" держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.

Згідно з ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Настання інвалідності позивача у зв`язку із захворюванням пов`язано із виконанням службових обов`язків під час проходження служби.

На момент виникнення спірних правовідносин порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги регулювалися відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №707 (надалі - Порядок № 707).

Відповідно до абз. 5 п. 6 Порядку № 707 працівник міліції, податкової міліції, у разі його загибелі (смерті) члени його сім`ї, а в разі їх відсутності - його батьки та утриманці можуть пред`явити МВС та ДПА вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.

Судом встановлено, що позивачу інвалідність встановлена з 05.08.2009, а з заявою про виплату грошової допомоги він звернувся до відповідача 28.01.2020, тобто з пропуском трирічного строку для такого звернення, а тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.

У відповідності до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позивач не набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, а тому позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко