Рішення № 92480610, 26.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2020 року м. Київ № 640/23938/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києвіпро визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

03.12.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови врахувати до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , період його роботи з 22.03.1982 по 01.08.1996 в Антрацитівському АТП 10962 згідно з записами в трудовій книжці;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві врахувати до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , період його роботи з 22.03.1982 по 01.08.1996 року в Антрацитівському АТП 10962 згідно з записами в трудовій книжці.

В якості підстав позову позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмолено у зарахуванні періоду роботи до загального страхового стажу для призначення пенсії за віком. Зокрема позивач зазначає, що в листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про видачу йому довідки про наявний страховий стаж для призначення пенсії за віком; 22.11.2019 ОСОБА_1 було отримано відповідь на звернення, якою йому було повідомлено, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років; при умовному розрахунку пенсії з`ясовано, що загальний стаж ОСОБА_1 складає 11 років 3 місяці 15 днів; період роботи з 22.03.1982 по 01.08.1996 не було зараховано до загального стажу оскільки на печатці при звільненні відсутній ідентифікаційний код організації; натомість, пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України передбачено, що ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах; в той же час, нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, які саме документи відносяться до звітних та облікових документів підприємства; проте трудова книжка працівника підприємства не є і не може бути звітним та/або обліковим документом підприємства, а тому п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України не може застосовуватися до порядку оформлення та ведення трудових книжок; основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; недоліки щодо ведення трудової книжки та її заповнення не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії особі, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України трудова книжка ведеться та заповнюється виключно роботодавцем, а тому працівник не може нести відповідальності за правильність ведення та заповнення трудової книжки роботодавцем.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С .

10.12.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/23938/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

13.01.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України; відповідно до пп. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення від 29.071993 № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів; згідно з п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.1996 № 118, ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах; однак, за період роботи позивача з 22.03.1982 по 01.08.1996 на печатці підприємства відсутній код ЄДРПОУ, що є порушенням п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.1996 № 118.

20.01.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що недоліки щодо ведення та заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії особі, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України трудова книжка ведеться та заповнюється виключно роботодавцем, а тому працівник не може нести відповідальності за правильність ведення та заповнення трудової книжки роботодавцем.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою (вх. № 125687 від 07.11.2019) про видачу довідки про наявний страховий стаж.

15.11.2019 за вих. № 279497/02 ГУ ПФУ у м. Києві повідомило ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років; при умовному розрахунку пенсії з`ясовано, що загальний стаж ОСОБА_1 складає 11 років 3 місяці 15 днів; при розрахунку стажу не було враховано період роботи з 22.03.1982 по 01.08.1996, тому що на печатці при звільненні відсутній ідентифікаційний код організації.

Не погоджуючись із зазначеним підходом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до визначення загального стажу ОСОБА_1 , позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно приписів п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про видачу довідки про наявний страховий стаж.

За результатами розгляду його заяви ГУ ПФУ у м. Києві встановило недостатність страхового стажу для призначення пенсії за віком, оскільки період роботи з 22.03.1982 по 01.08.1996 не було зараховано до стажу, оскільки на печатці при звільненні відсутній ідентифікаційний код організації.

Так, Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказане положення кореспондується із ст. 48 Кодексу законів про працю України, відповідно до ч. 1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

За приписами п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

У листі ГУ ПФУ у м. Києві від 15.11.2019 № 279497/02 зазначено, що період роботи ОСОБА_1 з 22.03.1982 по 01.08.1996 не було зараховано до стажу, оскільки на печатці при звільненні відсутній ідентифікаційний код організації.

Водночас, з аналізу копії трудової книжки ОСОБА_1 , яка наявна в матеріалах справи, судом встановлено, що вказані записи скріплені печатками підприємств, дефектів не мають та з них можливо встановити стаж роботи позивача. Відсутність коду підприємства на печатці підприємства у трудовій книжці жодним чином не спростовує факту роботи позивача в Антрацитівському АТП 10962 та достовірності зазначеної у ній інформації, оскільки невідповідність печатки установленим законодавством вимогам може ставитись у провину лише підприємству та його посадовим особам.

Тобто, записи у трудовій книжці ОСОБА_1 чітко містять відомості щодо роботи позивача у спірний період, а уточнюючі довідки для підтвердження трудового стажу необхідно надавати лише у разі коли відсутні відомості у трудовій книжці.

Щодо доводів відповідача щодо відсутності ідентифікаційного коду на печатці підприємства, якою засвідчено запис про звільнення позивача з Антрацитівського АТП 10962 суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118, ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Проте, трудова книжка працівника не є видом звітного та/або облікового документа суб`єкта господарювання - юридичної особи, а тому дія пункту 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118, не може бути застосована у спірному випадку.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З логічного аналізу наведених норм вбачається, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, такі порушення не можуть впливати на його особисті права.

Аналогічний висновок викладено і Верховним Судом у його постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17).

Крім того, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд вважає необхідним зазначати, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Таким чином, не зарахування до стажу періоду роботи через неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки позивача, зокрема, через відсутність ідентифікаційного коду на печатці підприємства, суперечить нормам чинного законодавства України, у тому числі приписам ст. 19 Конституції України.

Отже, посилання відповідача як на підставу для відмови у зарахуванні страхового стажу оскаржуваного періоду на відсутність на печатці ідентифікаційного коду підприємства, якою скріплено запис про звільнення, слід оцінити критично, адже вказані обставини не можуть свідчити про не виконання позивачем роботи в Антрацитівському АТП 10962.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції № 0.0.1541720516.1 від 03.12.2019, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) щодо відмови врахувати до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), період його роботи з 22.03.1982 по 01.08.1996 в Антрацитівському АТП 10962 згідно з записами в трудовій книжці.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) врахувати до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), період його роботи з 22.03.1982 по 01.08.1996 року в Антрацитівському АТП 10962 згідно з записами в трудовій книжці.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко