Рішення № 92480466, 26.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2020 року м. Київ № 826/18321/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києвіпроскасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- скасувати наказ Головного управління Міндоходів у м. Києві № 730-О від 24.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з посади начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом`янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві;

- поновити ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на посаді;

- виплатити ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позиція позивача.

В обґрунтування позову зазначається, що позивач з квітня 2014 року обіймав посаду начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом`янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Між тим, як зазначає позивач, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади».

На підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача, наказом ГУ Міндоходів у м. Києві № 737-О від 24.10.2014 р. позивача звільнено із займаної посади. Наказ виданий з посилання на положення п/п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

Позивач зазначає, що за формальними ознаками положень ч. 1 ст. 3 цього Закону позивач був визнаний таким, що потрапляє під дію Закону, оскільки у період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. обіймав посади: заступника начальника ГВПМ - начальника слідчого відділу податкової міліції СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжя; заступника начальника УПМ - начальника слідчого відділу податкової міліції ДПА у Херсонській області; заступника начальника управління ПМ - начальника слідчого відділу ДПС у Херсонській обл..; в.о. заступника начальника - начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Херсонській області; заступника начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Херсонській області; у розпорядженні ГУ Міндоходів у Херсонській області; начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом`янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

В контексті наведеного з довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, вбачається, що наказ про звільнення ґрунтується на тому, що позивач з 15.04.2011 р. по 08.02.2012 р. працював на посаді заступника начальника УПМ - начальника слідчого відділу податкової міліції ДПА у Херсонській області та в період з 08.02.2012 р. по 08.05.2013 р. працював на посаді заступника начальника УПМ - начальника слідчого відділу ДПС у Херсонській області.

Позивач звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 1 зазначеного Закону, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Водночас, як зазначає позивач, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

В контексті наведеного позивач звертає увагу на положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, яким встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Позивач зазначає про порушення його конституційних прав і свобод у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу.

Позивач вважає, що рішення відповідача, що ґрунтується на положеннях вищезгаданого Закону України «Про очищення влади», було обмежено численні права і свободи позивача, закріплені в Основному Законі України, тому вказане рішення прийнято всупереч Конституції України, а відповідач мав керуватись положеннями ст. 8 Конституції України та застосовувати до вказаних правовідносин певні її положення.

Позивач вважає, що його звільнення із займаної посади на підставі рішення відповідача, яке обґрунтовано застосуванням ч. 3 ст. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, на думку позивача безперечно порушує права на працю та на доступ до державної служби, оскільки позивача не лише позбавлено роботи на певній посаді, а також щодо нього діє заборона обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади, а це, фактично, свідчить про те, що позивач не зможе працювати посадовою та службовою особою будь-якого органу державної влади та місцевого самоврядування.

Оскільки оскаржуване рішення прийнято не в умовах воєнного або надзвичайного стану та у зв`язку з його прийняттям було, на думку позивача, протиправно допущено обмеження права позивача на працю та доступ до державної служби, тому рішення про звільнення є таким, що суперечить положенням Основного Закону України і є протиправним.

Позивач зазначає, що оскільки норми ч. 3 ст. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону не пом`якшують або скасовують відповідальність особи, а навпаки, запроваджують її, їх застосування до позивача, виходячи з наведених приписів Конституції України, є протиправним.

Також, як вказується у позові, коли позивач обіймав вказані вище посади, не було жодного нормативно-правового акту, який би визначав, що обіймання такої посади є правопорушенням.

Таким чином, як вказує позивач, він не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у ч. 3 ст. 1 Закону, лише на підставі самого факту зайняття ним у минулому вищезгаданих посад, що саме по собі не містить (і не може містити) складу жодного правопорушення.

Продовжуючи, позивач наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Однак, звільнивши позивача із займаної посади, відповідач, таким чином, всупереч вказаному припису Конституції України, застосував до нього міру колективної відповідальності, яка покладена в основу Закону.

Позивач зазначає, що виходячи із системного тлумачення норм Закону усі особи, які займали посади, визначені у ст. 3 Закону, автоматично визнаються винуватими у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини та підлягають обмеженням, що передбачені Законом.

Зазначене, на думку позивача, суперечить Конституції України щодо індивідуальної відповідальності особи.

За таких обставин, як зазначає позивач, його звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу. Його вина у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки та оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а отже застосування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе.

В контексті наведеного позивач зазначає, що відповідно до положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Позивач зазначає, що вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації). Тобто, на думку позивача, у даному випадку цей кримінально-правовий принцип тлумачиться ширше і розповсюджується не лише на осіб, які обвинувачуються чи підозрюються у вчиненні злочину, а також і на тих осіб, які формально підпадають під дію заборон, встановлених Законом.

У зв`язку з цим, як зазначає позивач, перш ніж застосовувати до позивача заходи відповідальності, передбачені Законом (звільнення, заборона обіймати посади), відповідач повинен був довести його вину у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Причому, вина позивача повинна бути доведена виключно у встановленому законом порядку і ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом, а не на припущеннях.

Однак, на думку позивача, приписи Закону України «Про очищення влади» щодо критеріїв віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, де-факто виходять з презумпції їх вини, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 62 Конституції України.

Тому, на думку позивача, звільняючи позивача з посади, ініціатор не дотримався будь-якого порядку доведення його винуватості, чим безперечно порушив приписи ст. 62 Конституції України.

Таким чином, як зазначається у позові, протиправність рішення обґрунтовується тим, що воно прийнято всупереч Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, а також вказаним рішенням було обмежено свободи позивача, визначені ст. 21, 24, 58, 61, 62 Основного Закону України.

В обґрунтування своєї позиції, позивач також посилається на положення ст.ст. 11, 12, 21, 23 та 30 Загальної декларації прав людини, ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, положення ст. 6, 8, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 1 Протоколу № 12 від 04.11.2000 року до цієї Конвенції, які на думку позивача були порушені у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення.

Позивач також звертає увагу на положення п. 12 та п. 13 резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1096 (1996), відповідно до яких люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Вказується, що повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості.

Однак, як вважає позивач, жодних положень про конкретний механізм гарантування права на захист та презумпцію невинуватості Закон не містить.

У пункті 13 цієї ж резолюції, рекомендовано проводити такі заходи відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення дотримання люстрацій ними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави.

Зокрема, як звертає увагу позивач, згідно з принципом 1 проведення люстрації має здійснюватися спеціально утвореною комісією у складі шановних суспільством осіб, які пропонуються Главою держави та затверджуються Парламентом.

Разом з цим, як зазначає позивач, Закон не передбачає єдиний орган, відповідальний за процес люстрації, а сама перевірка проводиться багатьма органами влади.

Надалі позивачем також звернута увага на положення п. 7 вищезгаданих принципів (щодо строків дискваліфікації не більше 5 років), п. 8 (щодо дискваліфікації лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні).

Позивачем також звертається увага на те, що аналогічні стандарти люстраційних заходів напрацьовані і Європейською комісією «За демократію через право» («Венеціанська комісія»), зокрема, що містяться у висновку CDL-AD (2012)028 на запит Конституційного суду Македонії та в яких зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку та акцентовано увагу на обов`язковості гарантування права на захист та презумпції невинуватості. У Висновках вказується також на те, що найменування особи повинне публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.

Крім іншого, в обґрунтування позову позивач посилається на практику Європейського суду з прав людини.

Позиція відповідача.

З урахуванням заміни відповідача на його правонаступника, ГУ ДФС у м. Києві у поясненнях від 12.10.2020 зазначило, що за висновками Венеціанської комісії закон одразу переслідує дві цілі - очищення влади від потенційно небезпечних для демократії осіб (власне люстрація), але також і чиновників, причетних до корупції. "Намагання розібратися з двома викликами в одному законодавчому акті та за допомогою ідентичних засобів не є оптимальним", - наголосили в комісії. Натомість саму мету закону - очистити владу від загрозливих примар режиму Януковича - правники Ради Європи назвали виправданою.

ГУ ДФС також зазначає, що професор університету Гонконгу, спеціаліст з люстрації Р. Девід зазначає, що люстрація та боротьба з корупцією покликані повернути довіру суспільства до влади та запобігти зловживанню нею. Утім, міжнародний експерт підкреслює, що хоча ці дві проблеми мають різне походження і вимагають різних підходів у розв`язанні, однак права людини залишаються самоціллю і формують підґрунтя для демократі.

ГУ ДФС додає, що процес люстрації має і буде відбуватися, адже ніхто, навіть ті, хто виступили з поданням до КСУ, не заперечують необхідності проведення процесу очищення влади в Україні. Просто всім треба зрозуміти, що процес очищення влади - то складний, суперечливий, доволі тривалий і клопіткий процес. Утім, Україна має його пройти, бо іншого виходу подолати перешкоди на шляху до створення справді демократичної та правової держави немає. На очищення влади в Україні існує запит суспільства, є зацікавленість громадськості, є намагання влади, є підтримка та допомога міжнародних партнерів, і, нарешті, є потреба розвитку самої держави.

Люди оскаржують не конституційність чи законність норм люстрації, а доводять банальне, а можливо й умисне, нехтування процедурою люстраційної перевірки, яку цей Закон водночас і гарантує.

У поясненнях зазначено, що ЄСПЛ при цьому написав цікаву річ: мовляв, під час люстрації не розглядалося питання про те, наскільки конкретно дія людини, яка підпадає під люстрацію, сприяла корупції та захопленню влади Януковичем. Розумію цю правову позицію. А з іншого боку, люстрація на те і є люстрація, що це обмеження доступу без скрупульозного розслідування чи винна особа, чи ця посада сама по собі могла сприяти корупції і нема необхідності проводити кримінальне провадження та встановлювати винуватість чи не винуватість особи.

Слід зазначити, що така позиція є по суті передруківкою окремих тез з окремих публікацій у мережі Інтернет, при цьому - вирваних з контексту, наприклад:

http://www.nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1730: lyustratsiya-v-ukrajini-skladnij-i-superechlivij-ale-vkraj-neobkhidnij-hlyakh&catid=8&Itemid=350,

https://jurliga.ligazakon.net/analitycs/129000_yuristy-obzhaluyut-lyustratsiyu-v-evropeyskom -sude,

https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2804438-lustracia-so-maut-skazati-advokati-derzavi.html.

Надалі у поясненнях зазначається, що з огляду на те, що Закон України «Про очищення влади» є спеціальним, його дія розповсюджується без обмежень на всіх осіб, які обіймають посади в органах влади, на підставі критеріїв, визначених у ст. 3 Закону.

А відтак, відповідач (правонаступник) вважає, що звільнення позивача в силу займаної посади відбулось із дотриманням вимог Закону.

З урахуванням наведеної у поясненнях позиції, ГУ ДФС просить відмовити у задоволенні позову.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 01.12.2014 відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 19.12.2014 суддя звернувся до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції України, а саме:

- пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв`язку.

Ухвалою суду від 19.12.2014 зупинено провадження у справі № 826/18321/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2014 р. у справі № 826/18321/14.

Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з поданням щодо перевірки на предмет відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про очищення влади». Ухвалою КСУ від 06.07.2017 об`єднано конституційні провадження у справах щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» в одне провадження.

Рішення Конституційного суду України у вказаній справі не прийнято.

26.02.2020 від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.03.2020 поновлення провадження у даній справі та призначено до судового розгляду.

Суд не вбачає підстав для подальшого зупинення провадження у справі у зв`язку з розглядом Конституційним Судом України конституційного провадження відносно конституційності Закону України "Про очищення влади", оскільки розгляд цього конституційного провадження триває кілька років та рішення з цього приводу Конституційним Судом України до цього часу не прийнято.

У той же час, подальше зупинення провадження у даній справі після його поновлення, могло б поставити під сумнів дотримання в Україні принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, могло б вказувати на порушення розумних строків розгляду справи та могло б ставити під сумнів наявність в Україні ефективних засобів правового захисту.

Суд вважав за можливе розглянути справу по суті за наявності існуючого правового регулювання, керуючись принципом верховенства права.

Ухвалою ОАС м. Києва від 22.04.2020 здійснено заміну відповідача - Головного управління Міндоходів у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 код ЄДР: 43141267).

Відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2020 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року змінено в мотивувальній частині. Змінено абзац перший резолютивної частини ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року, з викладенням його в наступній редакції: «Здійснити заміну відповідача - Головне управління Міндоходів у м. Києві (04655, місто Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код 38726007) на його правонаступника - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, місто Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код 39439980)».

У судовому засіданні 08.10.2020 на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Станом на час розгляду справи не встановлено актуальних та не розглянутих клопотань сторін.

Встановлені судом обставини.

З матеріалів справи та довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі (т.1, а.с. 28), вбачається, що позивач з 15.04.2011 р. по 08.02.2012 р. працював на посаді заступника начальника УПМ - начальника слідчого відділу податкової міліції ДПА у Херсонській області та в період з 08.02.2012 р. по 08.05.2013 р. працював на посаді заступника начальника УПМ - начальника слідчого відділу ДПС у Херсонській області.

Відповідно до п/п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» наказом ГУ Міндоходів у м. Києві № 737-О від 24.10.2014 р. ОСОБА_1 (С-463459), підполковника податкової міліції, начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом`янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, 24.10.2014 звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 62

Із матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з посади та податковій міліції лише в силу займаної посади.

При цьому, з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», вбачається внесення відомостей про позивача на підставі оскаржуваного наказу щодо наявності заборон займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) протягом 10 років.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції до 15.12.2017) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» (далі - Закон №1682).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Як вже зазначалося, позивача звільнено в силу лише факту зайняття посади.

У взаємозв`язку з наведеним, слід зазначити наступне.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу, яку проходив позивач.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.

Під визначенням «принцип» (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.

Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).

У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Полях та інші проти України" (Заяви N 58812/15 та 4 інші; надалі - Рішення) Закон "Про очищення влади" не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в "очищенні" державної служби від осіб, які асоціювалися із "узурпацією влади", підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини (п. 210).

У п. 156 Рішення ЄСПЛ зазначив також, що «У цій справі поведінка заявників, за яку до них були застосовані заходи, передбачені Законом "Про очищення влади", не кваліфікувалася як "кримінальна" відповідно до національного законодавства (див., зокрема, рішення Верховного Суду у пункті 92) та не була аналогічна будь-якій формі кримінальної поведінки: вона полягала у тому, що вони обіймали свої посади, коли при владі був Президент Янукович».

Передбачені Законом "Про очищення влади" заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм (п. 274).

Усталений принцип практики Суду (див. рішення у справі "Адамсон проти Латвії", пункт 116) та інших документів Ради Європи щодо люстрації (див., наприклад, пункти 4 і 12 Резолюції ПАРЄ та пункт «с» Керівних принципів ПАРЄ у пунктах 104 і 105) полягає у тому, що люстрація не може застосовуватись для покарання, відплати або помсти.

Це також стосується оскаржуваних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади" (п. 276 Рішення).

ЄСПЛ також зазначив, що …. застосування до заявників передбачених Законом "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України (п. 294 Рішення).

Як зазначив Суд (п. 296), застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Суд також зазначив, що (п. 300) «….причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана Януковича (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави».

«Переконливого пояснення часових рамок, встановлених Законом "Про очищення влади" як головного критерію для застосування передбачених Законом обмежувальних заходів немає» (п. 301).

Як і за обставин розгляду справи "Полях та інші проти України", так і під час розгляду даної справи в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, з боку відповідача (правонаступника) так і не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, як і не надано доказів того, що позивач був причетний до серйозних порушень прав людини.

Не надано і будь-яких відомостей навіть щодо реєстрації кримінальних проваджень відносно позивача.

При цьому, на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи, з посади, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак та силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.

При цьому, аналіз змісту та сутності Закону України «Про очищення влади» вказує, що він може бути кваліфікований як акт помсти чинного на той час політикума всьому діючому до цього державному устрою та системі управлінню, що були представлені відповідними чиновниками, державними службовцями, які зазнавали звільнення лише в силу зайняття певної посади, що відповідно не може вважатися актом застосування верховенства права до зазначених осіб.

Відтак, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання принципів верховенства права, основоположних принципів очищення влади, визначених самим Законом та у вищезгаданому Рішенні ЄСПЛ "Полях та інші проти України", а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд звертає увагу, що у світлі ст. 13 Конвенції засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору.

У даному випадку, позивач перебував на службі в податковій міліції, перебував на посадах в органах податкової міліції.

Верховний Суд у справі №826/16191/17 виклав правову позицію, відповідно до якої при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов`язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов`язаних з незаконним звільненням працівника, й невиконання цього обов`язку є порушенням його трудових гарантій.

З 11 листопада 2014 року ДПІ у Солом`янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві розпочала реорганізацію шляхом приєднання до ДПІ у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Реорганізація відбувалася на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 13.08.2014р. № 41 «Про організацію утворення територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказом Міндоходів України від 07.11.2014 №28 «Про реорганізацію територіальних органів Міндоходів у м. Києві».

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління Міндоходів у м. Києві (код 38726007) - припинено.

Головне управління ДФС у м. Києві не ліквідоване, перебуває у стані припинення, про що свідчить відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як встановлено, у т.ч. судом апеляційної інстанції, правонаступником Головного управління Міндоходів у м. Києві (код 38726007) у сфері діяльності податкової міліції є Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, місто Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код 39439980).

Податкова міліція входить до штатного розпису Головного управляння ДФС у м. Києві, який затверджений наказом Головного управління ДФС у м. Києві №8 від 27.02.2020 "Про введення в дію Організаційної структури Штатного розпису на 2020 рік Головного управління ДФС у м. Києві" (т. 2, а.с. 11).

З довідки ГУ ДФС у м. Києві від 26.12.2019 № 05-929 вбачається, що постановою КМУ від 28.03.2018 № 296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києва реорганізовано (шляхом приєднання до ГУ ДФС у м. Києві), відповідно на даний час відсутня аналогічна посада у структурі, в якій працював позивач.

Враховуючи наведене у сукупності, зокрема, відсутність посади начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом`янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, як і власне ДПІ у Солом`янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, правонаступництво ГУ ДФС у м. Києві, суд приходить до висновку про необхідність поновлення позивача на рівнозначній посаді у складі ГУ ДФС у м. Києві з наступного робочого дня після звільнення - з 27.10.2014, з чим (датою) погоджується і позивач (т.1., а.с. 214).

Щодо вимог позивача стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до довідки про обчислення середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 (т.1, а.с. 122), складеної за правилами Порядку № 100, середньоденне грошове забезпечення складає 165,3429 грн., а середньомісячне - 3472,20 грн.

Враховано грошове забезпечення за серпень 2014 та вересень 2014 відповідно у розмірі 3597,70 грн. та 3346,70 грн., а всього 6944,40 грн. та 42 робочих дні за цей період.

Відповідно до довідки від 26.12.2019 (т. 1, а.с. 187) посадовий оклад позивача у серпні та вересні 2014 становив 1356 грн.

Станом на 01.03.2018 відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 відбулось підвищення посадових окладів особам начальницького складу податкової міліції та посадовий оклад по посаді начальника відділу в складі управління становить 7190 грн.

За змістом пункту 10 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Положення пункту 10 вказують на те, що коригування на коефіцієнт підвищення заробітної плати відбувається у двох випадках: коли підвищення заробітної плати мало місце у розрахунковому періоді, а також у періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток. Норми Порядку № 100 у комплексі свідчать про те, що час вимушеного прогулу відноситься до таких періодів.

Відтак, до підвищення з 01.03.2018 посадового окладу на користь позивача підлягає відшкодуванню середній заробіток за час вимушеного прогулу за таким розрахунком.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 (Урядовий кур`єр, 2013, 09, № 171 (20.09.2013)) кількість робочих днів у 2014, з жовтня 2014 по грудень 2014 включно, складала: 23, 20, 23 дня відповідно.

Враховуючи те, що позивача звільнено наказом від 24.10.2014, кількість робочих днів вимушеного прогулу розраховується за наступного робочого дня, з 27.10.2014, та за жовтень 2014 складає 5 робочих днів. Всього за період 2014 кількість днів вимушеного прогулу, відповідно, складає 5 + 20 + 23 = 48 днів.

Крім того, відповідно до аналогічних листів Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 р. N 10196/0/14-14/13, від 20.07.2015 р. N 10846/0/14-15/13, від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13, а також розрахунку на 2018 згідно роз`яснення міністерства від 19.10.2017 р. N 224/0/103-17/214, кількість робочих днів у 2015 році склала 250 днів, у 2016 - 251 день, у 2017 - 248 днів, у 2018 - 250 днів.

При цьому, у період до підвищення 01.03.2018 кількість робочих днів у 2018 склала 41 день.

Таким чином, загальна кількість днів до підвищення посадового окладу склала 838 днів (48+250+251+248+41).

Відповідно, відшкодуванню за цей період підлягає 838 (днів) * 165,3429 грн. (середньоденне грошове забезпечення, визначене від нарахованого грошового забезпечення, що береться для розрахунку середнього грошового забезпечення - т. 1., а.с. 122) = 138 557,35 грн. (без вирахування податків і зборів).

Розраховане позивачем середньоденне грошове забезпечення у розмірі 190,14 грн. (т.1., а.с. 214) із включенням до розрахунку компенсації сум прибуткового податку (т. 1. , а.с. 187) не враховує правил, передбачених п. 3 розділу ІІІ Порядку № 100 та обмежень, визначених п. 4 цього Порядку.

З 1 березня 2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розмір посадового окладу позивача склав 7190 грн. Коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати, складатиме 5,3 (7190 / 1356 - ділення нового окладу на оклад до підвищення).

Відтак, середньоденний розмір відшкодування складатиме 876,3174 грн. (165,3429 грн. х 5,3).

За період з 1 березня 2018 по 31 грудня 2018 року кількість робочих днів, за які підлягає виплаті компенсація, складає 209 робочих днів.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 08.08.2018 № 78/0/206-18 кількість робочих у 2019 складала 250 днів.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 29.07.2019 р. N 1133/0/206-19 кількість робочих днів у період січня - жовтня 2020 складає відповідно 21, 20, 21, 21, 19, 20, 23, 20, 22, 21 днів. Зокрема, за період січня - вересня 2020 - 187 днів. Кількість робочих днів за жовтень 2020 включно по дату прийняття рішення у справі (26.10.2020) - 17 днів. Таким чином, за період 2020 кількість робочих днів, за які підлягає виплаті компенсація, складає 204 дні.

Загалом від підвищення окладів, з 01.03.2020 по день прийняття рішення у справі, кількість робочих днів складає (209+250+204) = 663 робочих дні.

Відтак, сума компенсації за цей період складає (663 днів * 876,3174 грн.) = 580 998,44 грн. (без вирахування податків і зборів).

Відтак, загальна сума відшкодування станом на день прийняття рішення суду складає: = 719 555,79 (138 557,35 + 580 998,44) грн. (без вирахування податків і зборів).

Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню частково - відповідно до наведених розрахунків. Вимоги позивача в частині застосуванні іншої суми середньоденної компенсації є помилковими.

Згідно з п/п. 2 та 3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині зобов`язання відповідача поновити позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Підсумовуючи суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що у вимоги позивача є законними та обґрунтованими в частині оскарження наказу та поновлення на роботі, та частково - у частині розрахунку компенсації, і таким чином, підлягають задоволенню частково - так, як зазначено вище. У задоволенні решти позовних вимог, як вже зазначено, слід відмовити.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 255, 371 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п.. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ Головного управління Міндоходів у м. Києві № 730-О від 24.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ), підполковника податкової міліції, з посади начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом`янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

3. Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, місто Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код 39439980) поновити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п.. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з 27 жовтня 2014 року на посаді, рівнозначній посаді начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом`янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (начальника відділу в складі управління).

4. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, місто Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код 39439980) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п.. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 719 555,79 (сімсот дев`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять грн. 79 коп.) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині зобов`язання Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, місто Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код 39439980) поновити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п.. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з 27 жовтня 2014 року на посаді, рівнозначній посаді начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом`янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (начальника відділу в складі управління) та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 292, 293, 295, 296 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України.

Суддя О.А. Кармазін