Рішення № 92480429, 26.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2020 року м. Київ № 640/22426/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві прозобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати у подальшому ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.04.2019 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, оскільки, як наголошено у позовній заяві, при віці 82 роки і страховому стажі понад 36 роки, останній набув усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього відповідні матеріали та докази.

Відповідач не скористався наданим йому правом на подання до суду відзиву, а також не повідомив суд про причини неможливості його подання, з огляду на що, суд звертає увагу на положення ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Крім того, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом з тим, 13.12.2019 від представника відповідача через канцелярію суду надійшла копія матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, представник ОСОБА_1 за дорученням звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення останньому пенсії за віком від 04.04.2019, до якої долучено особисту заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії (оригінал), довіреність представників (оригінал), посвідчення особи № НОМЕР_1 (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірена копія), ІПН (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірена копія), диплом (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірена копія), трудові книжки (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірені копії).

Листом від 22.04.2019 №84783/03 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено представника ОСОБА_1 про те, що у силу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії з необхідними документами, подається пенсіонером особисто або його законним представником за довіреністю до органу, що призначає пенсію за місцем реєстрації або фактичного проживання. При цьому, у даному листі зауважено, що представництво за довіреністю, яке ґрунтується на договорі, не є представництвом за законом. Крім того, за висновком Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, за результатами аналізу документів, які були надані для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , встановлено, що у даному пакеті документів відсутні оригінали та копії паспорту громадянки України та військового квитка ОСОБА_1 ; у копії диплому НОМЕР_2 від 05.07.1963, виданого Київським будівельним технікумом, зазначено ім`я по батькові гр. ОСОБА_1 « ОСОБА_1 », що суперечить вказаному ім`я по батькові гр. ОСОБА_1 « ОСОБА_1 » в інших копія документів та наданої ним довіреності на представлення його інтересів, а тому дає підстави не враховувати період навчання гр. ОСОБА_1 з 01.09.1960 по 05.07.1963 до загального стажу роботи; у копії трудової книжки, виданої 07.08.1956, вбачається виправлення у записі на титульній сторінці ім`я по батькові гр. ОСОБА_1 « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що надає підстави не вважати дану трудову книжку як документ, який підтверджує роботи гр. ОСОБА_1 з 20.07.1956 по 01.06.1967; в копії дублікату трудової книжки, виданої 20.03.1973 вбачається виправлення у записі п. 9 у даті звільнення з роботи та даті наказу про звільнення, що надає підстави не враховувати періоди роботи гр. ОСОБА_1 з 10.02.1975 по 31.10.1977 до загального стажу роботи. Як наслідок, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві зроблено висновок про відсутність підстав для призначення гр. ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на наведене, вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності, зокрема, наступного страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Так, за твердженням представника позивача, ОСОБА_1 при віці 82 роки і страховому стажі понад 36 роки, останній набув усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком.

У свою чергу, порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії врегульовано положеннями ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у силу ч. 1 якої, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що заява про призначення пенсії разом з усіма необхідними документами подається до відповідного органу Пенсійного фонду України особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

З приводу викладеного, слід одразу зазначити про необґрунтованість тверджень представника відповідача про те, що представництво за довіреністю, яке ґрунтується на договорі, не є представництвом за законом, оскільки положення ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» чітко передбачають можливість подання заяви про призначення пенсії або особисто особою або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. У той же час, посилання представника відповідача на приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі - Порядок №22-1), суд визнає необґрунтованими, оскільки, виходячи зі змісту наведених положень Порядку №22-1, Правління Пенсійного фонду України під час визначення особи, уповноваженої на подачу відповідних заяв, оперує різними поняттями представництва «представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально», «представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника», «законним представником». Разом з тим, приписи Цивільного кодексу України, як акту вищої юридичної сили, що містить у собі спеціальні правові норми, які регулюють питання представництва, визначають як рівнозначні за своєю правовою природою такі види представництва, які виникають на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, відмінність між якими полягає лише у порядку оформлення такого представництва. Крім того, ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які наведено вище, також передбачають подання відповідних заяв особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

У силу ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При цьому, приписами ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

З огляду на викладене, суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Натомість, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, слід зазначити, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17 та від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

Відтак, висновки відповідача щодо не врахування періоду навчання гр. ОСОБА_1 з 01.09.1960 по 05.07.1963 до загального стажу роботи та невизнання трудової книжки, виданої 07.08.1956, як документу, який підтверджує роботи гр. ОСОБА_1 з 20.07.1956 по 01.06.1967 (з огляду на різне написання по батькового « ОСОБА_1 » замість « ОСОБА_1 »), а також не врахування періоду роботи гр. ОСОБА_1 з 10.02.1975 по 31.10.1977 до загального стажу роботи (з огляду на виправлення у записі п. 9 у даті звільнення з роботи та даті наказу про звільнення) є передчасними, оскільки, у силу наведеного, не перевірені органом Пенсійного фонду України самостійно.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відтак, особа, яка звертається за призначенням пенсії, не зобов`язана пред`являти паспорт за умови пред`явлення іншого документа, що засвідчує таку особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, чого також не враховано відповідачем під час надання ОСОБА_1 відповіді про відмову у призначенні останньому пенсії за віком. У той же час, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду доказів та нормативно-правових обґрунтувань щодо необхідності пред`явлення позивачем військового квитка для призначення останньому пенсії.

Як наслідок, суд вказує, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є необґрунтованою та передчасною, з огляду на відсутність перевірки з боку відповідача факту заявленого страхового стажу ОСОБА_1 , виходячи з даних, вказаних у наданих останнім копій трудових книжок та диплому, а також інших доданих до заяви про призначення пенсії за віком документів.

З огляду на викладене, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві слід зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, подану представником останнього за дорученням від 04.04.2019, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду, як належний спосіб захисту, який забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів позивача у межах спірних правовідносин.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції про сплату від 12.11.2019 №93955, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, присудженню на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 384,20 грн.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, подану представником останнього за дорученням від 04.04.2019, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 384,20 грн. (трьохсот вісімдесяти чотирьох грн. 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок