Рішення № 92480243, 26.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2020 року м. Київ № 640/16670/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві в особі правонаступника Головного управління ДЖФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві в особі правонаступника Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2017 №0000681306 та №0000691306

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при прийнятті спірних рішень відповідачем не враховано, що у 2014 році позивач набув частку у статутному капіталі ТОВ «Квадро Центр» в розмірі 19% за 95 000,00 грн. та продав вказану частку 19% у 2015 році за 95000,00 грн., тому прибуток від зазначених операцій не виникає, адже фінансовий результат відсутній.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність винесених рішень. При цьому, відповідач стверджує, що позивачем не було надано, у розумінні 170.2.2. пункту 170.2 статті 170 ПКУ України доказів щодо підтвердження витрат на придбання інвестиційного активу, зокрема, жодних фінансових документів, які підтверджують понесені фізичною особою ОСОБА_1 витрат на суму 95 000,00 грн при придбані частки у розмірі 19% статутного капіталу ТОВ «Квадро Центр» також не були надані копії: договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, протокол учасників зборів, статут підприємства тощо.

Позивачем надана відповідь на відзив, у якій він зазначив, що обставини на які посилається відповідач спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які були подані позивачем з позовною заявою.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу на перевірку від 20.12.2016 року №892, відповідно до п.п.78.1.4, п.78.1, ст..78, п.79.1 ст.79 розділу ІІ Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка. Фізичної особи - ОСОБА_1 .

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 28.12.2016 року №490/26-50-13-06/ НОМЕР_1 «Про результати документальної невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щодо отриманого інвестиційного доходу у період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за висновками якого, перевіркою встановлено порушення :

- пп.170.2.2 п.170.2 ст. 170 п.п. «а», «б» п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України, ст. 1087 Цивільного кодексу України та п.1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 із змінами та доповненнями, фізичною особою ОСОБА_1 не підтверджено внесення ним до статутного капіталу ТОВ «Квадро Центр» коштів у сумі 95 000,00 грн., що призвело до завищення суми витрат ,та до відсутності фінансового результату. Перевіркою було встановлено суму фінансового результату у розмірі 95 000,00 грн та визначено суму податку на доходи фізичних осіб, яка підлягає внесенню в бюджет в розмірі 18391,00 грн.

- в порушення вимог п.162.1 ст. 162, ст.. 168 пп.1.1 п.16 прим.1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу, фізична особа ОСОБА_1 не нарахував та не сплатив з отриманої у 2015 році суми інвестиційного доходу при відчудженні 19% частки корпоративних прав у розмірі 95 000,00 грн. військовий збір 1425,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 07.02.2017 року:

- №0000681306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 22988,75 грн. (у т.ч. за податковими зобов`язаннями - 18391,00 грн., за штрафними санкціями - 4597,75 грн.);

- №0000691306 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір на суму 1781,25 грн. (у т.ч. за податковими зобов`язаннями - 1425,00 грн., за штрафними санкціями - 356,25 грн.).

Також, підставою для висновків про порушення податкового законодавства слугувало судження контролюючого органу про те, що ОСОБА_1 не надано жодних фінансових документів, які підтверджують понесення фізичною особою витрат на суму 95 000,00 грн при придбанні частки у розмірі 19% статутного капіталу ТОВ «Квадро Центр», також не були надані копії: договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, протокол учасників зборів, статут підприємства тощо.

Незгода позивача з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями відповідача обумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що з посиланням на норми частини 1 статті 1087 Цивільного кодексу України, пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320, пункту 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 p. №22 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/8976, пункту 1.35 статті 1 Закону України від 05.04.2001 p. N 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» сформульовано висновок про те, що, документами, що підтверджують фактично понесені інвестиційні витрати, на попереднє придбання інвестиційних активів фізичною особою -платником податку є належним чином складені договори купівлі-продажу інвестиційних активів; акти прийому-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

З огляду на відсутність вищезазначених документів відповідач дійшов висновків про відсутність доказів понесення інвестиційних витрат позивачем.

Суд щодо цього висловлює наступну правову позицію.

Приписами частини 1 статті 1087 Цивільного кодексу України встановлено, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

Пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320 (яке було чинне в 2016р. та 2017р.), визначено, що готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 p. N 22 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/8976, безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

При цьому, згідно з пунктом 1.35 статті 1 Закону України від 05.04.2001 p. N 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (платіжне доручення, розрахунковий чек тощо).

Суд доходить висновків, що вищевикладеними нормами, на підставі яких відповідач дійшов висновку про законодавчо встановлену необхідність для позивача отримувати певний документ у випадку готівкових розрахунків, такого обов`язку для позивача не встановлено, а дія Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 щодо оформлення касових або розрахункових документів, на позивача не розповсюджується, оскільки позивач не є фізичною особою-підприємцем.

При цьому, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №804/13463/14.

Суд вказує, що оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV ПКУ.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПКУ базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПКУ встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Особливості оподаткування інвестиційного прибутку визначені у п. 170.2 ст. 170 ПКУ.

За правилами, визначеними п.п. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права, згідно з абз. 5 п. п. 170.2.2 п. 170.2 ст.170 ПКУ.

Відповідно до п. "а" п. п. 170.2.7 п. 170.2 ст.170 ПКУ термін "інвестиційний актив" означає корпоративні права, виражені в інших ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом.

Підпункт 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПКУ встановлює, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від`ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення, крім фінансових результатів, зазначених в абзаці першому пункту 29 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що до складу інвестиційного прибутку включається позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу, а до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

З аналізу наведених положень вбачається, що при вирішенні питання щодо оподаткування інвестиційного прибутку, перевірці підлягають обставини наявності у позивача позитивного фінансового результату від операцій з інвестиційними активами.

Як встановлено судом, відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадро центр» від 24.09.2014 року громадянин України ОСОБА_2 (продавець) з однієї сторони та громадянин України ОСОБА_1 (покупець) ,з другої сторони, передає частину своєї частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадро центр» у розмірі 19%, що еквівалентно 95 000,00 грн.

Оплата частки у статутному капіталі здійснювалась в готівковій формі між фізичними особами, про сторони Договору від 24.09.2014 року склали акт приймання -передачі готівкових коштів від 24.09.2014 року, яким підтвердили передачу готівкових коштів у сумі 95 000,00 грн в межах правовідносин вищезазначеного договору.

В подальшому, згідно з договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадро центр» від 23.10.2015 року, громадянин ОСОБА_1 (продавець) з однієї сторони, та громадянин України ОСОБА_2 (Покупець) з другої сторони передає свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадро центр» у розмірі 19%, що еквівалентно 95 000,00 грн.

Оплата частки у статутному капіталі здійснювалась в готівковій формі між фізичними особами, про сторони Договору від 23.10.2015 року склали акт приймання -передачі готівкових коштів від 23.10.2015 року, яким підтвердили передачу готівкових коштів у сумі 95 000,00 грн в межах правовідносин вищезазначеного договору.

Як вбачається з висновків податкового органу, з огляду на те, що позивачем не було підтверджено внесення ним до статутного капіталу коштів у сумі 95 000,00 грн то сума фінансового результату буде дорівнювати сумі оподатковуваного доходу, тобто 95000 грн.

Проте, судом встановлено, що оскільки позивач поніс витрати на придбання інвестиційного активу в розмірі 95000,00 грн та отримав дохід від продажу інвестиційного активу в розмірі 95000,00 грн, відповідно до положень ст. 170 ПКУ ним не отримано інвестиційного прибутку (загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами становить 0,00 грн.).

Відтак, на думку суду, у ОСОБА_1 відсутній обов`язок сплачувати податок з доходів фізичних осіб та військовий збір.

Крім того, як вже зазначалось вище, відповідно до пп. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 ПКУ об`єктом оподаткування ПДФО є дохід у вигляді інвестиційного прибутку, який згідно з п.п. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу.

Щодо заниження військового збору.

Суд вказує, що пунктом 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень ПКУ визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ, тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту (п.п. 1.1, п.п.1.2, п.п. 1.3, п.п. 1.4 п. 16-1 під.10 Розділу XX ПКУ).

Таким чином, оскільки, військовий збір нараховується і сплачується із об`єкта оподаткування ПДФО, враховуючи помилковість висновків акту перевірки про заниження ПДФО, Відповідач, на думку суду, безпідставно нарахував позивачу військовий збір.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтер есів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києв від 07.02.2017 року №0000681306 та №0000691306.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа