Рішення № 92478575, 28.10.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року м. Рівне Справа №569/14945/20

Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О. В.,

за участі секретаря судового засідання Крижова В. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Рівненської міської ради

про відшкодування моральної шкоди в сумі 18 892, 00 грн.

учасники справи у судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2020 року до Рівненського міського суду надійшла на розгляд позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Рівненської міської ради про відшкодування моральної шкоди в сумі 18 892, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до Виконавчого комітету Рівненської міської ради із запитом про надання публічної інформації, а саме щодо наявності на території м. Рівне вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Проте відповідачем не було надано відповіді на відповідний запит.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 у справі №460/3715/20 визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо ненадання ОСОБА_1 публічної інформації за запитом від 28.04.2020; визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 28.04.2020; зобов`язано виконавчий комітет Рівненської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 від 28.04.2020 про надання публічної інформації щодо наявності на території м.Рівне вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову житлового будинку, господарських будівель і споруд, з місцями (орієнтирами) розташування.

Позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди. Згідно ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата в 2020 році складає 4 723, 00 грн. Враховуючи те, що відповідач повинен був надати відповідь на запит у травні 2020 року та станом на серпень 2020 року такої інформації не надав, позивачем здійснено розрахунок моральної шкоди за період з травня 2020 року по серпень 2020 року в розмірі 18 892, 00 грн (4 723, 00 грн * 4).

Також вказує, що розмір моральної шкоди підтверджується, зокрема тим, що завдана шкода спричинила у позивача негативні переживання, стан постійної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи та побоювання про майбутній стан здоров`я.

Ухвалою суду від 17.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, перше судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 08.10.2020.

05 жовтня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно з яким останній вважає, що наявність рішення суду про визнання протиправною бездіяльності Виконавчого комітету Рівненської міської ради, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки даним рішенням не встановлюється безумовна доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності заподіяння моральної шкоди. У зв`язку з чим просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У судовому засіданні 08.10.2020 розгляд справи відкладався на 26.10.2020.

09 жовтня 2020 року від позивача надійшла заява, згідно якої останній підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд проводити розгляд справи без його участі.

Крім того, 26.10.2020 відповідачем подано клопотання згідно якого просить суд у задоволенні позову відмовити, з підстав викладених у відзиві та розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладенні у заявах по суті справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Рівненської міської ради із запитом про надання публічної інформації, а саме щодо наявності на території м. Рівне вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Проте відповідачем не було надано відповіді на відповідний запит.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 у справі №460/3715/20 визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо ненадання ОСОБА_1 публічної інформації за запитом від 28.04.2020; визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 28.04.2020; зобов`язано виконавчий комітет Рівненської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 від 28.04.2020 про надання публічної інформації щодо наявності на території м.Рівне вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову житлового будинку, господарських будівель і споруд, з місцями (орієнтирами) розташування.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, рішення рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 у справі №460/3715/20 у даному випадку має преюдиціальне значення, факт незаконної бездіяльності органу місцевого самоврядування підтверджений рішенням суду та не підлягає доведенню.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 48-50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг».

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (за змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Згідно із ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті

Стаття 1172 ЦК України вказує, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

З огляду на викладене, вирішуючи цей спір, суд виходить із необхідності встановлення наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Позивачем доведено факт порушення органом місцевого самоврядування-Виконавчим комітетом Рівненської міської ради, строків надання відповіді на його запит.

Відповідно до вимог ст. 31 Закону України «Про інформацію», ст .24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» при порушенні передбачених вказаними законами прав громадянина останній має право на відшкодування моральної шкоди (моральних збитків).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Як зазначив позивач у позовній заяві, йому була спричинена моральна шкода, зокрема у позивача були негативні переживання, стан постійної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасова відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи та побоювання про майбутній стан здоров`я.

Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Суд зазначає, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Завдану моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 18 892, 00 грн..

Разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який вказаний позивачем у розмірі 18 892, 00 грн, є завищеним.

Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Суд також наголошує, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

На підставі наведеного, вище враховуючи зокрема тривалість періоду незаконної бездіяльності, тобто ненадання відповіді на запит позивача відповідачем, при тому, що такі не спричинили негативних наслідків, а також виходячи із засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди та вважає, що грошова сума у розмірі 2 000, 00 грн є відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану відповідачем позивачу моральну шкоду.

Відповідно до пп.13 ч.2 ст.3 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору

При зверненні до суду з позовом про стягнення моральної шкоди відповідно до ст.4 ч.2 п.5 ЗУ "Про судовий збір" сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить на час звернення до суду з відповідним позовом 2 102, 00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі пропорційно розміру задоволених позовних вимог (2000, 00 грн * 2102, 00 грн/ 18892, 00 грн) у сумі 222, 53 грн.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Рівненської міської ради про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Виконавчого комітету Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 2 000, 00 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Виконавчого комітету Рівненської міської ради в дохід держави судовий збір в сумі 222, 53 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Виконавчий комітет Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12А, м. Рівне, 33028, ІК 04057758).

Повне судове рішення складене та підписане 28 жовтня 2020 року.

Суддя Левчук О.В.