Рішення № 92474030, 28.10.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 жовтня 2020 року № 520/12651/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту – відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 - протиправною,

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 викладене в листах Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.04.2020 року

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 27.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- стягнути з Відповідача коштів в сумі 100,000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Відповідач відмовив у призначенні пенсії Позивачці.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вважає рішення та дії відповідача щодо незаконної відмови у призначенні пенсії є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству. Просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви та відкриття спрощеного провадження у справі від 28.09.2020 року була надіслана позивачу та отримана ним 05.10.2020 року.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви та відкриття спрощеного провадження у справі від 28.09.2020 року була надіслана відповідачу та отримана ним 01.10.2020 року.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись обставини, викладені у відзиві на позов.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Так, з огляду на те, що згідно положень ст. 258 КАС України передбачено, що даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 КАСУ справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи позову, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивачка неодноразово зверталась до суду за захистом своїх прав на пенсійне забезпечення, а саме справи: № 2040/5525/18, № 520/8783/19 та № 520/14512/19.

Судом встановлено, що позивачка є громадянином України та 11.11.1998 виїхала за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання. Представником позивача зазначено, що на час виїзду за кордон позивачка мала трудовий стаж 19 років та на даний час не працює. У зв`язку з досягненням пенсійного віку позивач 27.12.2017 року через свого представника звернулася до відповідача з заявою разом з відповідними документами для призначення позивачу пенсії. Проте, відповідачем, як вважає позивач, 05.01.2018 року та 05.03.2018 року прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком з посиланням на вимоги постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 в частині того, що ОСОБА_1 не зареєстрована на території Ізюмського району.

Зазначену відмову було оскаржено до суду, та відповідно до Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року, по справі №2040/5525/18, відповідача було зобов`язано повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії.

19.03.2019 року було отримано листа за №92/М-14 від 15.03.2019 року, з відповідним рішенням №5 від 16.02.2019 року, відповідно до якого УПФ відмовив у призначенні пенсії позивачці на підставах відсутності реєстрації на території України та ненаданням належним чином завірених копій документів.

Відповідно до Постанови КМУ від 22 серпня 2018 р. №628 “Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України” Ізюмське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області було реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке є правонаступником.

Зазначена відмова також була оскаржена позивачкою в судовому порядку.

07.10.2019 року Харківським окружним адміністративним судом було прийнято рішення від 07.10.2019 року у адміністративній справі №520/8783/19, яким було визнано протиправним та скасовано рішення Ізюмського об`єднання управління Пенсійного фонду України Харківської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №5 від 26.09.2019 та було вирішено зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі. Рішення вступило в законну силу.

04.12.2019 було отримано рішення відповідача №43 від 11.11.2019, направлене листом від 29.11.2019 №343/М-14, у відповідності до якого, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії на підставі того, що документ, який посвідчує особу позивачки не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону про пенсії, затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005р. та що позивачкою не надано належним чином завірені копії документів – документу про присвоєння РНОКПП.

Зазначена відмова також була оскаржена позивачкою в судовому порядку.

26.02.2020 року Харківським окружним адміністративним судом було прийнято рішення у адміністративній справі №520/14512/19, яким було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі. Рішення вступило в законну силу.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 р. по справі № 520/14512/19 позивачці, листом від 19.05.2020 №200-0210-8/24466, направлено Рішення №1412 від 17.04.2020, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії на підставі того, що позивачкою не надано документу про присвоєння РНОКПП (а.с.156-157).

З урахуванням викладених обставин справи суд зазначає наступне.

Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 року по справі №2040/5525/18 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300) про зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 по справі № 2040/5525/18 – скасовано; прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково; зобов`язано Ізюмське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2018 р. про призначення пенсії; в іншій частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Отже, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення у справі №2040/5525/18 набрало законної сили 14.02.2019 року.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що листи відповідача № 308/14-07 від 05.01.2018 р., № 134/М-14 від 05.03.2018 р. у відповідь за заявою представника ОСОБА_1 про призначення їй пенсії, за змістом та формою не можуть вважатися “відмовою” у розумінні ч. 5 ст. 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у визначений законом строк.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягала у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 5 статті 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у визначений законом строк, то належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області прийняти відповідне рішення, тобто, рішення про призначення або рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що відповідач правомірно не прийняв рішення за заявою позивачки про призначення їй пенсії, оскільки Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” зобов`язав орган Пенсійного фонду прийняти рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на виконання судового рішення у справі №2040/5525/18 Ізюмським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області було розглянуто заяву позивача, за результатами чого прийнято рішення від 26.02.2019 року №5, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Позивачка не погодившись із рішенням звернулася до суду за захистом свої прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року по справі №520/8783/19 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №5 від 26.02.2019 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі.

Отже, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення у справі №520/8783/19 набрало законної сили 06.11.2019 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року під час розгляду справи №520/8783/19 встановлено наступне.

Відповідно до п. 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 27.12.2017 року до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області разом з особистою заявою позивачки про призначення пенсії бути подані всі необхідні оригінали документів, що були надані відповідачу для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом відповідача на відповідній заяві.

При цьому, суд вважає обґрунтованими доводи представника позивача про те, що всупереч п. 4.1 Порядку №22-1, яким передбачено, що особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви, Ізюмським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області при прийнятті заяві для призначення пенсії позивачу, не було складено та надано розписку.

Зазначені доводи під час розгляду справи відповідачем не спростовано та судом в рамках офіційного з`ясування обставин у справі не встановлено доказів протилежного.

З огляду на вищевикладене суд зазначив, що вказані доводи Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області не можуть вважатися судом належним обґрунтуванням відмови позивачу у призначенні пенсії.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на виконання судового рішення у справі №520/8783/19 відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було розглянуто заяву позивача, за результатами чого прийнято рішення від 11.11.2019 року №43, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Позивачка не погодившись із рішенням звернулася до суду за захистом свої прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року по справі №520/14512/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Отже, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення у справі №520/14512/19 набрало законної сили 30.03.2020 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року під час розгляду справи №520/14512/19 встановлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що засвідчує особу, виключно протягом дії такого паспорта та втрачає чинність після закінчення строку його дії.

Суд зазначає, що на момент подання заяви про призначення пенсії строк дії паспорту позивача для виїзду за кордон не сплинув, отже це є належним доказом та дійсним документом, що засвідчує особу та громадянство України.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність доводів Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, викладених у рішенні №43 від 11.11.2019 року, щодо не надання оригіналу паспорта громадянина України, а надання паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Також суд зазначив, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

З урахуванням вищевикладеного суд прийшов до висновку про те, що відповідач неправомірно відмовив у призначенні позивачу пенсії, так як письмово не повідомляв заявника про те, які документи необхідно подати додатково.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи обставини викладені у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 по справі № 520/14512/19 та повторне посилання відповідача на ненадання документу про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків у рішенні № 1412 від 17.04.2020 року, суд зазначає про необхідність визнання вказаного рішення протиправним та його скасування.

Також суд зазначає, що відповідна довідка про присвоєння ОСОБА_1 реєстраційного номера облікової картки платника податків міститься в матеріалах справи та була додатково надана судом відповідачу разом з копією позовної заяви (а.с. 61).

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльність щодо непризначення пенсії позивачці протиправною, суд зазначає, що дії суб`єкта владних повноважень – активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність – пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи. В даному випадку щодо відмови у призначенні пенсії суб`єктом владних повноважень були вчинені активні дії, а саме прийнято рішення № 1412 від 17.04.2020 року, через що у позовній вимозі про визнання протиправною бездіяльності слід відмовити.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 27.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

З огляду на вищевикладені норми, позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Згідно із п. 1 ч.1 ст. 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року у справі № 520/8783/19 встановлено, що 27.12.2017 року до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області разом з особистою заявою позивачки про призначення пенсії бути подані всі необхідні оригінали документів, що були надані відповідачу для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом відповідача на відповідній заяві.

Також суд дослідивши надані документи до позовної заяви зазначає, що ОСОБА_1 має стаж більш ніж 19 років, що підтверджено матеріалами справи, а саме копією трудової книжки (а.с.62-77) та відповідними довідками про підтвердження стажу роботи (78, 81, 85, 88, 93). Тобто позивачем виконані усі необхідні вимоги відповідно ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та ч.1 ст.44 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Також суд зазначає, що відповідні документи були додатково надані судом відповідачу разом з копією позовної заяви.

У постанові Верховного суду від 06.03.2019 року по справі № 1640/2594/18 судом зазначено, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З документів, наявних у матеріалах справи судом встановлено, що у суб`єкта владних повноважень була можливість тричі прийняти обґрунтоване та законне рішення про призначенні пенсії за віком, у зв`язку із тим, що позивачкою виконані всі умови, визначенні законом.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем у відзиві на адміністративний позов зазначено про призначення пенсії позивачу з 21.05.2020 року, втім до матеріалів справи відповідного рішення пенсійного органу не надано. Також суд з зазначає що позивач має право на призначення пенсії саме з 27.12.2017 року - з дати першого звернення за призначенням пенсії.

Враховуючи викладене задоволенню підлягає вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 27.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок.

Щодо вимоги позивача про виплату пенсії з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно положень ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (ч.2 ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати").

Статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно положень ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Враховуючи те, що компенсація виплачується на нараховані суми доходу, а пенсія позивачу відповідачем не нараховувалася, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів, задоволенню не підлягають як передчасні.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Стаття 3 даного Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачає, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно ч. 1 статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як передбачено ч.4 ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно п. 5. Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Відповідно до пункту 5 Порядку індексації сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 100,000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачці, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.

Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду в сумі 100,00 грн., позивач посилався на бездіяльність відповідача та його протиправними рішеннями.

На противагу вказаному суд зауважує, що позивач не довів наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із бездіяльністю відповідача та протиправними рішеннями щодо непризначення пенсії. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди суду не надано.

Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача і отриманням моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, 61000 код ЄДРПОУ 14099344) про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 № 1412 від 17.04.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, 61000 код ЄДРПОУ 14099344) призначити та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком з 27.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, 61000 код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 28 жовтня 2020 року.

Суддя Бадюков Ю.В.