Рішення № 92473857, 27.10.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/2268/20

27 жовтня 2020 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області щодо неприйняття передбаченого частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.01.2020 (вх.С-26-20) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області,

- зобов`язати Скалатську міську раду Підволочиського району Тернопільської області на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання рішенням суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області та прийняти рішення, передбачене статтею 118 Земельного кодексу України.

- стягнути з Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч) грн. завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 2019 році позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради поблизу села Магдалівка Підволочиського району Тернопільської області.

Рішенням відповідача від 17.12.2019 за №2501 позивачу було відмовлено у наданні вказаного вище дозволу із причин того, що місце проживання позивача не зареєстроване на території Скалатської міської ради, у зв`язку із чим позивачу рекомендовано звернутись із таким клопотанням по місцю реєстрації свого проживання.

Позивач зареєструвала місце свого проживання на території Скалатської міської ради ( АДРЕСА_1 ) та 21.01.2020 повторно звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради поблизу села Магдалівка Підволочиського району Тернопільської області.

Вказана заява позивача була розглянута 30.06.2020 року на сесії Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області, за результатом її розгляду жодного рішення відповідачем прийнято не було (проголосовано: за - 6, проти - 3, утрималось - 8, не голосували - 0).

На переконання позивача, заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства має розглядатись на черговій сесії у зв`язку із чим звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

15.09.2020 від відповідача Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, оскільки реєстрація місця проживання не на території Скалатської міської ради не була причиною відмови у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 . Сесією Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області було лише рекомендовано звернутися із заявою про надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за місцем її реєстрації.

Рішенням сесії Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області від 17.12.2019 №2501 ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної села Магдалівка.

Відповідач зазначає, що підставою відмови слугувало те, що не всі учасники АТО на території громади, в тому числі і с. Магдалівка, забезпечені земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства, адже Скалатською міською радою першочергово розглядається питання надання у власність земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації тільки учасникам АТО, враховано також те, що на території с. Магдалівка більше немає вільних земельних ділянок. При прийнятті даного рішення Скалатська міська рада керувалась пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідно до якого учасникам бойових дій надаються, серед інших, такі пільги: першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Зауважує, що в діях Скалатської міської ради не було ніякої дискримінації.

21.01.2020 ОСОБА_1 повторно звернулась до Скалатської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована за межами с. Магдалівка Підволочиського району Тернопільської області.

Дане питання було винесено на громадські слухання, які були призначені розпорядженням міського голови від 20 травня 2020 року №71 і були призначені на 29 травня 2020 року на території сільського стадіону с. Магдалівка з дотриманням протиепідемічних заходів у зв`язку із карантином.

Громадські слухання відбулись, про що свідчить протокол громадських слухань №1 від 29 травня 2020 року, який був розглянутий та взятий до відома на сесії Скалатської міської ради. Результатом громадських слухань стало те, що жителі с. Магдалівка не підтримали заяву ОСОБА_1 та більшість проголосували "Проти".

В подальшому повторна заява з питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки була розглянута на засіданні сесії Скалатської міської ради 30 червня 2020 року і в результаті голосування рішення було неприйняте (поіменне голосування та витяг з протоколу засідання сесії є у матеріалах справи), про що гр. ОСОБА_1 було повідомлено листом від 06 липня 2020 року №1966. Більше ОСОБА_1 не зверталась до Скалатської міської ради для повторного розгляду заяви та прийняття будь-якого рішення по даному питанню.

21.09.2020 представником позивача до суду подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та долучення доказів щодо витрат позивача на правничу допомогу.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 в задоволенні клопотання представника позивача адвоката Кукурудзи А.Є. про розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін адміністративної справи №500/2268/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області відмовлено.

Таким чином, з урахуванням норм статей 262, 263 КАС України розгляд даної справи здійснюється за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

У 2019 році позивач звернулась до Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради поблизу села Магдалівка Підволочиського району Тернопільської області.

Рішенням п`ятдесят третьої сесії сьомого скликання Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області від 17.12.2019 №2501 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га на території села Магдалівка та рекомендовано звернутися з відповідною заявою про надання земельної ділянки з даним цільовим призначенням по місцю реєстрації.

Згідно матеріалів справи позивач зареєструвала місце проживання на території Скалатської міської ради - АДРЕСА_1 .

21.01.2020 ОСОБА_1 повторно звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради поблизу села Магдалівка Підволочиського району Тернопільської області.

Листом від 06.07.2020 за №1966 за підписом міського голови позивача повідомлено, що розпорядженням міського голови №71 від 20.02.2020 в селі Магдалівці було приведено громадські слухання по питанню використання земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Магдалівської сільської ради. Результати проведених громадських слухань винесено на розгляд сесії міської ради.

В результаті голосування на сесії міської ради 30 червня 2020 року з питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки рішення не прийнято.

Не погоджуючись із такими діями та вважаючи, що заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства має розглядатись на черговій сесії відповідача, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до статті 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, в абзаці 3 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України зазначено, що у разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Системний аналіз норм чинного законодавства дає підстави вважати, що за результатами розгляду звернення особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання відповідного дозволу, або мотивовану відмову у наданні такого дозволу.

Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (частина третя статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Отже, приписами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено обов`язок вирішення питання регулювання земельних відносин виключно на пленарних засіданнях відповідної ради та прийнятті відповідного рішення.

Таким чином, питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні такого дозволу повинно оформлятися у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.

Разом з тим, відсутність належним чином оформленого рішення Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні такого дозволу свідчить про те, що органом місцевого самоврядування не прийнято жодного рішення з числа тих, які він повинен був прийняти за законом.

За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області щодо неприйняття рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.01.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області та зобов`язання Скалатську міську раду Підволочиського району Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч) грн. завданої моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, позивач повинен довести зазначені обставини належними, допустимими та достовірними доказами.

Аналогічна правова позиція вказана, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 по справі №554/9740/16-а, від 22.12.2018 по справі №826/23650/15.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).

Водночас, позивач не надала суду жодних доказів спричинення моральної шкоди, також нею не доведено завдання такої шкоди, наявності причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та душевними стражданнями, приниження честі та гідності, а тому підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. відсутні.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, не виконано та не доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

За нормами пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою та третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (840,80 грн. х 2), тому, суд дійшов висновку, що слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в у розмірі 840,80 грн.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частини друга статті 134 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено у частині п`ятій статті 134 України КАС, згідно якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений адвокатом, є завищеним.

У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі.

Вивчивши надані документи, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заявленого розміру витрат на правничу допомогу, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1500,00 грн. таких витрат.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Представником позивача адвокатом Кукурудзою А.Є. на підтвердження заявлених вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу на суму 10000,00 грн., подано копію банківської виписки, копію додаткової угоди №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №6-01/08/20 від 06.08.2020 та акт про прийняття-передачі наданих послуг згідно Договору про надання правової (правничої) допомоги №6-01/08/20 від 06.08.2020.

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі представником позивача оцінено у наступних розмірах: правовий аналіз документів, формування правової позиції по справі - 3000,00 грн., складання та подача до суду позовної заяви - 3000,00 грн., складання та направлення адвокатського запиту, аналіз відповіді на запит та відзиву на позовну заяву - 2000 грн., представництво інтересів позивача в судовому засіданні - 2000 грн., кожне судове засідання - 1000 грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених представником позивача до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, суд зазначає, що дана справа відноситься до справ незначної складності та розглядалась судом в спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовна заява позивача є незначною за об`ємом та викладена на 5 аркушах, кількість доказів, доданих до позовної заяви, є незначною, що не потребувало додаткового часу на їх збирання, підготовку тощо.

На думку суду, заявлені представником позивача до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони.

З огляду на надані суду документи, незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви, суд, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу до 1500,00 грн. за підготовку позову та його подання до суду.

Відтак, на користь позивача слід присудити витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Щодо зобов`язання відповідача надати суду звіт про виконання постанови суду протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд зазначає, що вказані положення Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Разом з тим, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18.

Разом з тим, за приписами частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у вигляді зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

З огляду на зазначене суд не вбачає підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області щодо неприйняття рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.01.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Зобов`язати Скалатську міську раду Підволочиського району Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6124684600:01:001:0772, яка розташована на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 (одну тисячу п`ятсот) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 жовтня 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1

відповідач:

- Скалатська міська рада Підволочиського району Тернопільської області місцезнаходження: вул. Грушевського, 2, м. Скалат, Тернопільська область, 47851 код ЄДРПОУ: 04058445.

Головуючий суддя Мартиць О.І.