Рішення № 92473473, 28.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10506/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 21.09.2020 року, визнання неправомірним висновку від 22.09.2020 року, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просила: визнати противоправною та скасувати постанову головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 21.09.2020 року ВП № 34793627; визнати неправомірним висновок про вартість майна від 22.09.2020 року виконаний суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ПРИВАТНА ЕКСПЕРТНА СЛУЖБА» в виконавчому провадженні ВП № 34793627.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. 02.10.2020 року на пошту прийшло повідомлення з Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про те, що державним виконавцем було винесено постанову від 21.09.2020 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому проваджені. Позивач вважає, що постанова була винесена з порушенням Закону України «Про виконавче провадження», а саме вимог до виконавчого документа ст.4, так як містить іншого стягувача; при винесенні постанови державний виконавець порушив ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, але такої заяви від стягувача, а саме «ЕРСТЕ БАНКУ» не надходило; державним виконавцем було порушено ст.57 ЗУ «Про виконавче провадження», так як не з`ясував чи досягнута взаємна згода між сторонами виконавчого провадження щодо визначення вартості майна боржника. 03.10.2020 року позивач отримала від державного виконавця висновок про вартість майна. Позивач вважає, що у зв`язку з тим, що постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності була винесена незаконно, то і вихідний висновок про вартість майна є неправомірним; ціна по висновку занижена і не відповідає дійсності, а сам висновок виконаний з порушенням ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 21.09.2020 року, визнання неправомірним висновку від 22.09.2020 року було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Згідно з ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням зазначеного, суд вирішив розглянути вказану справу в письмовому провадженні.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

15.10.2012 року старшим державним виконавцем першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Зозулянським І.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 34793627, якою відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого 13.09.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» грошової суми 487596,73 грн.

Постановою головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шенгелая М.А. про заміну сторони виконавчого провадженні ВП № 34793627 від 04.09.2020 року було замінено сторону стягувача з публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс».

Постановою державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кубрак Д.А. про опис та арешт майна боржника ВП № 34793627 від 16.09.2020 року було описано та накладено арешт на майно: транспортний засіб Lexus RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 не погодилася з постановою головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про заміну сторони виконавчого провадженні ВП № 34793627 від 04.09.2020 року та з постановою державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про опис та арешт майна боржника ВП № 34793627 від 16.09.2020 року та звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом з метою їх оскарження.

Постановою головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шенгелая М.А. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП № 34793627 від 21.09.2020 року було призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ЕКСПЕРТНА СЛУЖБА» для надання письмового висновку, звіту про оцінку майна (акт оцінки майна) з питань визначення вартості арештованого майна в умовах примусової реалізації.

Відповідно до висновку про вартість майна від 22.09.2020 року, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ЕКСПЕРТНА СЛУЖБА» на підставі постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП № 34793627 від 21.09.2020 року, ринкова вартість майна (транспортний засіб - легковий універсал Lexus RX 350, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ), отримана в результаті оцінки, становить 300160,00 грн. без ПДВ.

Згідно з повідомлення про результати визначення вартості оцінки майна від 30.09.2020 року № 32124 головний державний виконавець Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шенгелай М.А. повідомив ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» та ОСОБА_1 , що згідно звіту від 22.09.2020 року про незалежну оцінку вартості арештованого майна, а саме колісного транспортного засобу - легковий універсал LEXUS RX 350, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває на відповідальному зберіганні Одеська філія ДП «СЕТАМ», оціночна вартість становить - 300160,00 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року у справі № 420/9484/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», про визнання протиправними та скасування постанов про заміну сторони виконавчого провадження ВП № 34793627 від 04.09.2020 р., про опис та арешт майна боржника ВП № 34793627 від 16.09.2020 р., було задоволено, визнано противоправною та скасовано постанову головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про заміну сторони виконавчого провадженні ВП № 34793627 від 04.09.2020 р., визнано противоправною та скасовано постанову державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про опис та арешт майна боржника ВП № 34793627 від 16.09.2020 р.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Посилання позивача в обґрунтування позову, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови, що вона була винесена з порушенням Закону України «Про виконавче провадження», а саме вимог до виконавчого документа, так як містить іншого стягувача, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Станом на час розгляду справи № 420/10506/20 у суду відсутні відомості, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року у справі № 420/9484/20 набрало законної сили.

Згідно з ч.1 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

Відповідно до ч.2 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

Згідно з ч.3 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Відповідно до ч.4 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Згідно з ч.5 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

З урахуванням зазначеного, державний виконавець має право самостійно визначити вартість майна боржника або у разі необхідності залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки такого майна лише після спливу 10-денного строку з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника, наданого сторонам виконавчого провадження на визначення вартості майна боржника та повідомлення її виконавцю.

Як вже було зазначено судом, постанова про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 34793627 була винесена державним виконавцем 16.09.2020 року, а постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП № 34793627 була винесена державним виконавцем 21.09.2020 року, тобто до закінчення 10-денного строку на самостійне визначення вартості майна боржника та повідомлення її виконавцю сторонами виконавчого провадження.

Тобто, головний державний виконавець Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шенгелай М.А. безпідставно прийняв постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП № 34793627 від 21.09.2020 року до закінчення 10-денного строку на самостійне визначення вартості майна боржника та повідомлення її виконавцю сторонами виконавчого провадження.

Під час розгляду справи відповідач не надав до суду доказів в спростування вказаних обставин.

Таким чином, постанова головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шенгелая М.А. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП № 34793627 від 21.09.2020 року є протиправною та належить до скасування.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно з ч.2 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Посилання позивача в обґрунтування позову, що висновок виконаний з порушеннями ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Позивач в позові фактично ототожнює вимоги до звіту про оцінку майна та вимоги до висновку про вартість майна, які відрізняються.

Згідно з п.56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Відповідно до п.57 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, звіт про оцінку майна дозволяється складати у стислій формі у разі доопрацювання (актуалізації) оцінки об`єкта оцінки на нову дату оцінки, а також в інших випадках, визначених відповідними національними стандартами. У звіті про оцінку майна, складеному у стислій формі, повинні зазначатися етапи проведення незалежної оцінки майна, здійснені оціночні процедури, міститися висновок про вартість, а також зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація. У звіті про оцінку майна, складеному у стислій формі з метою доопрацювання (актуалізації) оцінки на нову дату, повинні зазначатися: дата оцінки та дата завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мета проведення оцінки та перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; додаткові відомості про зібрані і використані під час доопрацювання (актуалізації) оцінки вихідні дані та інша інформація про об`єкт оцінки, які можуть вплинути на достовірність та об`єктивність оцінки майна, проведеної на нову дату; висновки про існуюче та найбільш ефективне використання об`єкта оцінки, їх зміну порівняно з попередньою датою оцінки; зміст використаних методичних підходів, методів та оціночних процедур, у разі потреби - з наведенням необхідних розрахунків, а також змісту відповідних застережень і припущень; висновок про вартість майна; додатки з вихідними даними та іншою інформацією, що були використані в процесі проведення оцінки. Відповідними національними стандартами можуть передбачатися додаткові вимоги до змісту звіту про оцінку майна у стислій формі. Не дозволяється складення у стислій формі звіту про оцінку майна у разі проведення незалежної оцінки цілісних майнових комплексів, часток (паїв, акцій) або повторного доопрацювання (актуалізації) оцінки майна. Відповідними національними стандартами можуть визначатися інші випадки, коли складення звіту про оцінку майна у стислій формі забороняється.

Згідно з п.60 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, висновок про вартість майна повинен містити відомості про: замовника оцінки та виконавця звіту про оцінку майна; назву об`єкта оцінки та його коротку характеристику; мету і дату оцінки; вид вартості, що визначався; використані методичні підходи; величину вартості, отриману в результаті оцінки. У разі потреби оцінювач має право відобразити у висновку свої припущення та застереження щодо використання результатів оцінки. Висновок підписується оцінювачем (оцінювачами), який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Законодавством можуть бути встановлені додаткові вимоги до оформлення висновку про вартість об`єкта оцінки.

Крім того, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено обов`язку державного виконавця надавати (надсилати) боржнику звіт про оцінку майна та/або висновок про вартість майна, він лише повинен повідомити про результати визначення вартості чи оцінки майна не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку.

Разом з цим, враховуючи встановлений вище факт безпідставності винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП № 34793627 від 21.09.2020 року, суд погоджується з позивачем щодо неправомірності висновку про вартість майна від 22.09.2020 року як її прямого наслідку, оскільки описані вище порушення нівелюють його результати.

Таким чином, висновок про вартість майна від 22.09.2020 року виконаний суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ЕКСПЕРТНА СЛУЖБА» у виконавчому провадженні ВП № 34793627 є неправомірним, оскільки здійснений на підставі постанови, яка винесена за відсутності правових підстав, тобто з порушенням встановленого законом порядку, що не може зумовити настання правомірних наслідків.

Вказана позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» Європейський суд з прав людини застосував різновид цієї доктрини та вказав, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не було б отримано, якби не було отримано перших.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

З урахуванням зазначеного, встановлення факту протиправності прийняття постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП № 34793627 від 21.09.2020 року без законних підстав є достатньою та самостійною підставою для визнання висновку про вартість майна від 22.09.2020 року як її наслідку неправомірним.

Відповідно до ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Генерала Петрова, 42, м. Одеса, 65072, ідентифікаційний код 41405395) про визнання протиправною та скасування постанови від 21.09.2020 року, визнання неправомірним висновку від 22.09.2020 року - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шенгелая М.А. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 21.09.2020 року ВП № 34793627.

3. Визнати неправомірним висновок про вартість майна від 22.09.2020 року виконаний суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ЕКСПЕРТНА СЛУЖБА» у виконавчому провадженні ВП № 34793627.

4. Стягнути з Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41405395) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1681,60 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.287 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.272 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко