Рішення № 92471553, 28.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 жовтня 2020 р. Справа № 120/4494/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі – ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності, оформленої листом від 18.07.2020 р. Б-14662/0-1050/0/95-20 при розгляді клопотання від 15.06.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для одержання безоплатно у власніть земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області;

- зобов`язання повторно розглянути клопотання від 15.06.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для одержання безоплатно у власніть земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області

Позовні вимоги мотивовані тим, що в червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, за результатами розгляду якого відмовлено та вказано, що земельна ділянка використовується громадянами для городництва.

На думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту земелеустрою для відведення земельної ділянки у власність, яких на момент надання відмови не існувало.

Ухвалою суду від 04.09.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у письмовому провадженні без виклику (повідомлення) сторін в порядку спрощеного позовного провадження.

28.09.2020 р. представник відповідача подав відзив на позов (вх.№28906), в якому вказав, що позивачу правомірно відмовлено в наданні дозволу, оскільки земельна ділянка передана у безперервне користування інших осіб, зокрема для городництва.

05.10.2020 р. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що земельні ділянки, які використовуюються громадянами та юридичними особами без правовстановлюючих документів та без прийнятих щодо цих ділянок рішень, вважаються такими, що використовуються самовільно. При цьому, відповідачем не надано доказів, які б вказували, що право власності чи користування зареєстровано за іншими особами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

15.06.2020 р. до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся ОСОБА_1 із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для одержання безоплатно у власніть земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області.

Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання ОСОБА_1 додані графічні матеріали земельної ділянки.

За наслідком розгляду вказаного звернення, листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №Б-14662/0-1050/0/95-20 від 18.07.2020 р. відмовлено в наданні дозволу на підставі частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України та вказано, що земля яку він бажає отримати у власність розташована в масиві, який використовується громадянами для городництва. Також вказано, що на основі зазначеного, з метою запобігання конфлікту інтересів, слід надати документ, який посвідчує виникнення права користування даної ділянки (рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади).

Не погоджуючись із такою відмовою суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України. Зокрема частиною 6 цієї норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Крім того, частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду суб`єктом владних повноважень відповідних клопотань, протягом місяця приймається одне із двох рішень: надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивована відмова у його наданні.

Як встановлено судом, 15.06.2020 р. позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та подав відповідні документи, передбачені нормами ЗК України.

За наслідком розгляду даного звернення, листом йому відмовлено та вказано, що земля яку він бажає отримати у власність розташована в масиві, який використовується громадянами для городництва та висловлено прохання надати документ, який посвідчує виникнення права користування даної ділянки (рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади).

Оцінюючи дані доводи сторони відповідача, суд вказує, що підстави для відмови у наданні дозволів є вичерпними, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідачем не зазначено, яким саме вимогам законів, нормативно-правовим актам невідповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач у власність.

Окремо суд вказує, що графічні матеріали надані позивачем чітко вказують місце розтащування та розмір бажаної земельної ділянки.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне:

Відповідно до статті 7 ЗК України № 561-XII (в редакції чинній у 2001 р.) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років.

Згідно статті 22 ЗК України № 561-XII (в редакції чинній у 2001 р.) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

При цьому, право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 24 ЗК України № 561-XII (в редакції чинній у 2001 р.).

Отже, як видно право тимчасового користування земельною ділянкою виникає після одержання документа, що посвідчує таке право.

Разом з тим, жодних доказів, зокрема договорів, які засвідчують користування/факт передачі у користування громадянами, земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач, суду не надано.

Відтак, на думку суду, факт перебування землі, яку хоче отримати у власність позивач у користуванні інших осіб не знайшов свого підтвердження. Відтак, твердження відповідача щодо перебування спірної землі у користуванні інших осіб за відсутності доказів такого (перебування у користуванні), є необґрунтованим та не береться судом до уваги.

Більш того суд вказує, що перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом забороняється. Відтак, управління безпідставно вказує на необхідність надання документу, який посвідчує виникнення права користування даної ділянки (рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади).

А отже, із урахуванням вищевикладеного, відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу з підстав зазначених в листі.

Разом з тим, оцінюючи вимоги про визнання протиправною бездіяльності, оформленої у формі листа, суд вказує на таке.

Згідно загальних засад права, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. В свою чергу, дії - це юридично значуща активна (тобто врегульована нормами права) поведінка суб`єкта владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки.

Як встановлено, відповідач відмовив у наданні дозволу, про що зазначено в листі тобто вчинив дії.

Відтак, в частині визнання протиправною бездіяльності, позов задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем прийнято рішення по суті поданої заяви.

При цьому, суд керуючись пунктом 10 ч. 2 статті 245 КАС України, вважає за необхідне застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, визнавши протиправною та скасувавши відмову оформлену листом від 18.07.20 р.

Окремо суд вказує й наступне.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 Типової інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів передбачено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру має видаватися відповідний наказ. Водночас листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Відтак, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим правовим актом індивідуальної дії у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області, чого здійнено не було.

Відповідна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 14.08.2019 у справі № 480/4298/18, від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18, від 06.06.2019 у справі № 812/922/16, від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17, від 03.12.2019 у справі № 811/2514/17.

Водночас надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 15.06.2020 р., необхідно зазначити, що згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, оскаржувана відповідь, якою позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є протиправною та підлягає скасуванню.

За таких обставин суд вважає необхідним зобов`язати суб`єкта владних повноважень, розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 від 15.06.2020 р. з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840, 80грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 420, 40 грн. (1/2 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги №25 від 24.08.2020 року, акт приймання-передачі наданих послуг згідно вказаного договору від 17.10.2020 року, що містить перелік (опис) наданих послуг, розрахунок суми гонорару від 24.08.2020 р., а також квитанцію №25 від 24.08.2020 року, що підтверджує оплату у розмірі 1000 грн. за надані послуги.

Як видно з матеріалів справи, 24.08.2020 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги. За умовами цього договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання представляти інтереси Клієнта у підготовці документів, збору доказів для звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання наказу протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція №25 від 24.08.2020 року, за яким позивач сплатив гонорар у розмірі 1000 грн., на виконання умов договору від 24.08.2020 року.

Як видно із акта приймання-передачі наданих послуг згідно вказаного договору від 17.10.2020 року, позивачеві надано такі юридичні послуги, як: надання усних консультацій, збір та правовий аналіз інформації і вивчення судової практики, написання адміністративного позову та виготовлення додатків до нього на загальну суму 1000 грн.

Проаналізувавши розрахунок витрат на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.

Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 500 грн. (1/2 задоволених вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області оформлену листом від 18.07.2020 р. Б-14662/0-1050/0/95-20 при розгляді клопотання ОСОБА_1 від 15.06.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для одержання безоплатно у власніть земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 від 15.06.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для одержання безоплатно у власніть земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ) 420,40 (чотириста двадцять гривень 40 копійок) судового збору та 500 ( п`ятсот гривень) витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код 39767547).

Повний текст рішення виготовлено: 28.10.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна