Рішення № 92470269, 26.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2020Справа № 910/4956/20Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця"

про стягнення 19804,87 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення 19804,87 грн., з яких: 11753,55 грн. пені, 2298,50 грн. трьох процентів річних та 5752,82 грн. інфляційних втрат, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив строк виконання грошового зобов`язання згідно Договору постачання природного газу № 3372/1718-ТЕ-6 від 30.11.2017.

Ухвалою суду від 16.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

У відзиві на позов відповідач просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій та компенсаційних виплат до 10 %, оскільки відповідач перебуває в скрутному фінансовому становищі та регіональна філія відповідача знаходиться в зоні проведення Антитерористичної операції.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем не наведено підстав для зменшення розміру санкцій, при цьому заборгованість відповідача перед іншими контрагентами, збитковість підприємства не є винятковими обставинами для зменшення розміру неустойки. Також позивач послався на те, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.11.2017 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, укладено договір № 3372/1718-ТЕ-6 постачання природного газу (далі разом із укладеними додатковими угодами - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити споживачу в 2017-2018 роках природний газ, а споживач - прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору право власності на газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Згідно з пунктом 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Пунктом 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладення договору становить 4942 грн., крім того ПДВ 20 %. Усього до сплати разом із ПДВ 5930,40 грн.

Оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 договору).

Додатковою угодою від 31.01.2018 № 1 до договору пункт 6.1 доповнено абзацом третім, в якому сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Пунктом 10.3 договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Відповідно до пункту 12.1 договору (у редакції додаткової угоди від 17.04.2018 № 2) останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації газу з 01.01.2017 до 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ протягом періоду листопад 2017 року - квітень 2018 року (включно), а саме: за актами приймання-передачі за листопад 2017 року на суму 172586,50 грн., за грудень 2017 року на суму 176381,95 грн., за січень 2018 року на суму 222775,48 грн., за лютий 2018 року на суму 201123,59 грн., за березень 2018 року на суму 191700,18 грн. та за квітень 2018 року на суму 26663,08 грн.

Згідно з випискою з банківського рахунку позивача відповідач сплатив 22.03.2018 платежі в розмірі 176381,95 грн., 172586,50 грн., 201123,59 грн., та 29.05.2018 у розмірі 26663,08 грн. (у тому числі за спірним договором).

Крім того, відповідач звертався до позивача із листом від 15.03.2018 № 2002/09/24 щодо призначення платежу в платіжному дорученні від 14.03.2018 № 734895 на суму 222775,48 грн. як оплата за природний газ згідно договору від 30.11.2017 № 3372/1718-ТЕ-6.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що в разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У редакції додаткової угоди від 31.01.2018 № 1 до договору пункт 8.2 передбачає сплату пені в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд, здійснивши арифметичний перерахунок пені за визначений позивачем період, з урахуванням пункту 6.1 договору та здійснених відповідачем оплат, дійшов висновку про задоволення відповідної позовної вимоги в повному обсязі.

Слід також зазначити, що за пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, однак відповідачем відповідна заява згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України не заявлялася.

За змістом частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Разом із цим, наведені відповідачем обставини для зменшення розміру штрафу не доводять наявності виняткових обставин при простроченні відповідачем здійснення своєчасної оплати поставленого природного газу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд вважає його арифметично вірним, у зв`язку з чим з останні підлягають стягненню з відповідача в повному розмірі.

Суд також зауважує, що три проценти річних та інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання та є компенсаційними виплатами, а не штрафними санкціями в розумінні статей 549 ЦК України та 230 ГК України, у зв`язку з чим застосування до вказаних вимог положень статті 233 ГК України не передбачено.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За наведених обставин суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська,5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" (84400, Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна, 22; ідентифікаційний код 40150216) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) 15878 (п`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 08 коп. пені, 1750 (одну тисячу сімсот п`ятдесят) грн. 39 коп. трьох процентів річних, а також 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.В. Полякова