Рішення № 92469882, 28.10.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2020м. ДніпроСправа № 918/325/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши справу

за позовом Фермерського господарства "Федорчука Василя Вікторовича", с. Новий Корець, Корецький район, Рівненська область

до Приватного підприємства "Мінераліз", смт. Карнаухівка, м. Кам`янське, Дніпропетровська область

про стягнення передоплати у сумі 181 500,00 грн. за договором купівлі-продажу № 123 від 12.03.2018

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Фермерське господарство "Федорчука Василя Вікторовича" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Мінераліз" передоплати у сумі 181 500,00 грн. за договором купівлі-продажу № 123 від 12.03.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору купівлі-продажу № 123 від 12.03.2018, в частині поставки товару.

Ухвалою від 13.04.2020 Господарський суду Рівненської області зазначену позовну заяву направив за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.

12.08.2020 позовна заява надійшла до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою від 13.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином, відзив на позов не надав. Ухвала, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51909, Дніпропетровська область, м. Камянське, смт. Карнаухівка, вул. Перемоги, 41, кв. 94, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі – Правила).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.

Відповідач правом на продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", не скористався.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Також суд зазначає, що у відповідності до ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням договору, встановлення факту невиконання відповідачем умов договору в частині поставки товару та правомірності вимоги позивача про стягнення вартості непоставленого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2018 між Фермерським господарством "Федорчука Василя Вікторовича" (далі – покупець, позивач) та Приватним підприємством "Мінераліз" (далі – продавець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 123 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що ціна, кількість, асортимент, терміни і пункти поставки товару обумовлюються в додатках або специфікаціях до даного договору, які погоджуються сторонами попередньо, додаються до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Порядок і терміни розрахунків обумовлюються в додатках або специфікаціях до даного договору, які погоджуються сторонами попередньо, додаються до цього договору та є його невід`ємною частиною (п. 3.1. договору).

Згідно п. 3.2. договору датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на р/р постачальника.

Термін відвантаження: обумовлюється в додатках або специфікаціях до даного договору. Датою відвантаження товару вважається дата оформлення складської накладної (п. 4.1. договору).

Пунктом 4.2. договору встановлено, що постачальник поставляє товар партіями в терміни, зазначені в додатках або специфікаціях до цього договору.

У відповідності до п. 6.1. договору передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті поставки. Покупець набуває право власності на товар і несе пов`язаний із цим ризик з моменту передачі товару.

Даний договір набуває чинності з момент у його підписання і діє до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повної завершення (п. 9.1. договору).

12.07.2018 сторонами підписано Специфікацію № 2 до договору № 123 від 12.03.2018, в пункті 1 якої сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити. а покупець прийняти і оплатити таку продукцію (товар): Амоній сульфат гранульований тип 1 (мішок) на загальну суму 181 500,00 грн. (в тому числі ПДВ - 30 250,00 грн.).

Ціна товару визначена на умовах: EХW Городок (п. 2 специфікації № 2).

Відповідно до п. 3 специфікації №2 загальна суму за даною специфікацією складає: 181 500,00 грн.

Поставка товару здійснюється протягом 30 днів з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4 специфікації №2).

Пунктом 5 специфікації №2 встановлено, що вона є невід`ємною частиною договору № 123 від 12.03.2018.

Відповідачем позивачеві виставлено рахунок на оплату № 396 від 12.07.2018 на суму 181 500,00 грн.

Позивачем 13.07.2020 перераховано на розрахунковий рахунок відповідача 181 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 459 від 13.07.2018

Однак відповідачем товар не поставлено, що і стало підставою для звернення позивача позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено наступне: зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з умовами договору строк поставки товару становить до 13.08.2018 (включно).

Однак, всупереч зазначеним вимогам відповідач товар не поставив.

Станом на час розгляду справи доказів повернення суми передоплати від представників сторін не надійшло. Відповідачем позовні вимоги належними та допустимими доводами не спростовані, що є підставою для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 181 500,00 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми передоплати у розмірі 181 500,00 грн.

Крім того, суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ЗУ «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений на 1 січня 2020 року у розмірі 2 102, 00 грн.

Частиною 2 вказаної статті Закону передбачено, що ставки судового збору встановлюються в таких розмірах: із позовної заяви майнового характеру сплачується 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; із позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до стягнення заявлено 181 500,00 грн., отже сума судового збору повинна була скласти 2 722,50 грн. (181 500,00 грн. х 1,5%).

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2 102,00 грн. (згідно квитанції від 06.04.2020), отже сума недоплати становить 620,50 грн.

Відповідно до приписів ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно приписів ч.1-4 , ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь Державного бюджету України 620,50 грн. недоплаченого судового.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у разі часткового задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Фермерського господарства "Федорчука Василя Вікторовича" до Приватного підприємства "Мінераліз" про стягнення передоплати у сумі 181 500,00 грн. за договором купівлі-продажу № 123 від 12.03.2018 - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Мінераліз" (51909, Дніпропетровська область, м. Камянське, смт. Карнаухівка, вул. Перемоги, 41, кв. 94, код ЄДРПОУ 37105205) на користь Фермерського господарства "Федорчука Василя Вікторовича" (34705, Рівненська область, Корецький район, с. Новий Корець, вул. Молодіжна, б. 21, код ЄДРПОУ 22574753) суму передоплати у розмірі 181 500,00 грн. та витрати по сплаті судового збору - 2 722,50 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Фермерського господарства "Федорчука Василя Вікторовича" (34705, Рівненська область, Корецький район, с. Новий Корець, вул. Молодіжна, б. 21, код ЄДРПОУ 22574753) на користь Державного бюджету недоплачений судовий збір у сумі 620,50 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.10.2020

Суддя Н.Г. Назаренко