Ухвала суду № 92466779, 27.10.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 707/247/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань - Винник С. М.,

вирішуючи у відкритому судовому засіданні заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про повернення безпідставно набутих коштів,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебувала цивільна справа, у якій 22 вересня 2020 року постановлено рішення суду про задоволення вимог ОСОБА_1 і присуджено стягнути з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» суму у розмірі 2 576, 16 грн, вирішено питання розподілу судових витрат у частині суми сплаченого судового збору у розмірі 840, 80 грн.

29 вересня 2020 року до суду представником позивача у справі подано заяву про ухвалення додаткового рішення та розподілу витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. В обґрунтування поданої заяви вказано, що позивач, не будучи фахівцем у галузі права та не маючи змоги захищати свої права у судовому порядку належним чином, можна стверджувати, що ОСОБА_1 для розгляду справи була необхідна юридична допомога, проте, не маючи також можливості оплачувати послуги адвоката, у зв`язку із скрутним становищем, він звернувся за допомогою до юриста, який спеціалізується на даному виді правовідносин.

За приписами частини першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частини третьої вказаної статті Кодексу, у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Сторони не з`явилися у судове засідання, заяви з процесуальних питань не надходили до суду.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та розподілу витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, слід відмовити, виходячи з наступного.

Предметом спору за позовом є стягнення з відповідача суми у розмірі 2 576, 16 грн, тобто у розумінні частини шостої статті 19 ЦПК України, справа є малозначною.

Представником, відповідно до цивільного процесуального закону, у суді може бути адвокат або законний представник. Винятком є справи з розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу (частина перша, друга статті 60 ЦПК України).

Відповідно до відомостей довіреності від 02 вересня 2019 року, представник ОСОБА_2 відповідає вимогам частини другої статті 60 ЦПК України

За пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує у тому числі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Представник позивача просив суд здійснити розподіл судових витрат шляхом ухвалення додаткового рішення, яким стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи у загальному розмірі 7 900, 00 грн, вказуючи, що ним були виконані процесуальні дії, необхідні під час підготовки справи до розгляду (аналіз правової позиції та наявних доказів, підготовка позовної заяви) і під час розгляду.

Обґрунтовуючи свою заяву представник кваліфікував дії з аналізу правової позиції та наявних доказів, підготовки позовної заяви як інші процесуальні дії, необхідні для розгляду справи або підготовки до її розгляду. З чим погодитися неможливо, оскільки вони відносяться до надання професійної правничої допомоги.

Також, як вбачається із долученого до заяви акту приймання-передачі наданих юридичних послуг, ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 було надано такі юридичні послуги: первинна консультація, підготовка позовної заяви, підготовка запиту про хід справи, підготовка заяви про зменшення розміру позовних вимог, підготовка уточненої позовної заяви, підготовка заяви про розгляд справи за відсутності сторін, підготовка заяви про розподіл судових витрат, що у сукупності заявник також відносить не до професійної правничої допомоги та видів адвокатської діяльності, а до інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, що є хибним висновком.

Належним доказом здійснення розрахунку є платіжний документ, проте жодних меморіальних ордерів і квитанцій про виконання вказаних в акті приймання-передачі, наданих юридичних послуг до договору № 27/09-2019 про надання юридичних послуг від 26 вересня 2019 року, матеріали справи та, зокрема, власне заява про ухвалення додаткового рішення, не містять.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Враховуючи вищевикладене, судом не встановлено наявності підстав для задоволення заяви і ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат.

Керуючись ст.ст. 1-19, 137-141, 263-265, 268, 270, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у прийнятті додаткового рішення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя І. В. Литвинова