Рішення № 92456299, 13.10.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/7113/19

Провадження №2/522/1961/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Граніт», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності та витребування квартири шляхом виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_4 ), за участю третіх осіб ОК «Граніт», ОСОБА_3 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 23.04.2019 року звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Граніт», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , із вимогами про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності та витребування квартири шляхом виселення.

У своєму позові ОСОБА_4 просить визнати недійсним договір № 534 «Про дольову участь будівництва житла» від 06.01.2006 р., укладений між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОСОБА_3 , та додаткову угоду № 1 від 21.05.2014 року до нього, укладену між ТОВ «Берег-Будгруп», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 ; судові витрати стягнути з відповідачів.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачем надано в якості письмових доказів договір № 616 «Про дольову участь будівництва житла» від 09.01.2006 р., що був укладений між ним та ТОВ «Берег-Будгруп» (надалі – Договір №616), квитанцію до прибуткового ордера № 84 від 08.05.2008 р., довідку ТОВ «Берег-Будгруп» за вих. № 9/05-16 від 09.05.2008 року, копію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованої Департаментом ДАБІ в Одеській області 03.03.2016 р. за №ОД143160631723. Згідно обґрунтувань позову, ОСОБА_4 сплатив у повному обсязі пайову участь у розмірі 852 795,52 грн. у касу ТОВ «Берег-Будгруп» за будівництво квартири по АДРЕСА_2 , а отже вважав, що ще 08 травня 2008 року набув майнові права на вказану квартиру. Посилався на те, що будинок був введений в експлуатацію ще в березні 2016 року на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованої Департаментом ДАБІ в Одеській області 03.03.2016 р. за №ОД143160631723, замовник - обслуговуючий кооператив «Граніт». Отже, позивач вважає Обслуговуючий кооператив «Граніт» правонаступником прав та обов`язків ТОВ «Берег-Будгруп» як забудовника житлового будинку, в тому числі й за договором № 616 Про дольову участь будівництва житла» від 09.01.2006 р.. Між тим, після введення будинку в експлуатацію його, ОСОБА_4 , про це сповіщено не було та не запрошено для подальшого оформлення прав на квартиру. Більш того, у подальшому позивачу стало відомо, що у вказаному будинку за привласненою адресою АДРЕСА_3 , вже тривалий час здійснюється реєстрація прав власності на квартири та зокрема на квартиру АДРЕСА_4 , на яку у позивача ще в 2008 році виникли майнові права, 24.10.2016 року було зареєстроване право власності за ОСОБА_2 , яка у свою чергу відношень до договору № 616 Про дольову участь будівництва житла» від 09.01.2006 р. не має.

У подальшому, позивачу стало відомо, що 06.01.2006 року між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОСОБА_3 було укладено договір № 534 «Про дольову участь будівництва житла», об`єктом якої також стала та сама квартира АДРЕСА_5 , що розташована на 171-18 поверсі.. У подальшому, згідно додаткової угоди № 1 від 21.05.2014 року, укладеної між ТОВ «Берег-Будгруп», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передав належні йому права та обов`язки інвестора за договором №534 від 06.01.2006 року на користь ОСОБА_2 .. Між тим, позивач вважає, що даний договір від 06.01.2006 року був укладений між сторонами заднім числом, та ТОВ «Берег-Будгруп» не мало право укладати договір з ОСОБА_3 та в подальшому з ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_5 , а тому має бути визнаний недійсним. Посилаючись на те, що він є законним власником квартири АДРЕСА_1 , та остання вибула з володіння ОСОБА_4 поза його волею, вважає, що має право на звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі було призначено суддю Шкамерду К.С. та ухвалою суду від 25.04.2019 року провадження у справі відкрито.

Ухвалою суду від 25.04.2019 року за клопотання позивача було застосовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту квартири АДРЕСА_1 (т.1, а.с.70-71).

До суду 12.09.2019 року надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 , пред`явлена до ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Обслуговуючий кооператив «Граніт», ОСОБА_3 , за яким просила визнати за нею, ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а.с.132-159). Подання даного позову обґрунтувала тим, що її право власності не визнається ОСОБА_4 , а тому вимушена звернутись до суду з дійсним позовом.

На підставі наказу від 16 вересня 2019 року № 50-ос/с Голови суду ОСОБА_6 про відрахування зі штату Приморського районного суду м. Одеси судді Шкамерди К. С. у зв`язку із закінченням терміну відрядження, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів сторін по справі, а також дотримання розумних строків розгляду справи, та на підставі службової записки помічника та секретаря судового засідання судді ОСОБА_7 – ОСОБА_8 та Довгань Ж. А. здійснено перерозподіл справи.

Матеріали справи надійшли до провадження судді Домусчі Л.В..

Ухвалою суду від 24.10.2019 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи в загальному позовному порядку в підготовчому засіданні на 02.12.2019 року.

Розгляд справи 02.12.2019 року був відкладений на 27.01.2020 року за клопотанням позивача та заявою ОСОБА_1 ..

27.01.2020 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Попружко Владислава Васильовича, про заміну позивача його правонаступником. В обґрунтування заяви зазначено, що 28.11.2019 року ОСОБА_4 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) уклали Договір відступлення права вимоги за Договором №616 «Про дольову участь будівництва житла» від 09.01.2006 року. Відповідно до п.1.1. зазначеного договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор приймає права вимоги пайовика, які належать Первісному кредитору за Договором №616 Про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року, укладеному між Первісним кредитором і ТОВ «Берег-Будгруп».

Ухвалою суду від 28.01.2020 р. здійснено заміну сторони позивача у порядку процесуального правонаступництва у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Обслуговуючого кооперативу «Граніт», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності та витребування квартири шляхом виселення, шляхом покладення всіх процесуальних прав та обов`язків на залучену особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ) замість ОСОБА_4 ..

Розгляд справи відкладено на 02.03.2020 року.

У присутності представника позивача ОСОБА_9 та представника відповідача ОСОБА_10 розгляд справи 02.03.2020 року був відкладений на 21.04.2020 року у зв`язку з неявкою інших учасників процесу.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року були прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (як правонаступник ОСОБА_4 ), за участю 3 осіб ОК «Граніт», ОСОБА_3 про визнання права власності ,разом із первісним позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Граніт», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності та витребування квартири шляхом виселення.

Також ухвалою суду від 21.04.2020 року по справі було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 30.06.2020 року.

03.06.2020 року до суду надійшла уточнена зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Обслуговуючий кооператив «Граніт», ОСОБА_3 (т.2), за якою ОСОБА_2 просила у задоволенні позову ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 з урахуванням заміни сторони позивача у справі) до Обслуговуючого кооперативу «Граніт», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності та витребування квартири шляхом виселення – відмовити, і визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , та судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 надала у якості письмових доказів: договір № 534 «Про дольову участь будівництва житла» від 06.01.2006 р., квитанцію до прибуткового касового ордеру № 06/01/06-1 від 06.01.2006 р., додаткову угоду № 1 від 21.05.2014 р. до Договору № 534 «Про дольову участь будівництва житла» від 06.01.2006 р. про внесення змін, розписку ОСОБА_3 від 21.05.2014 р., Акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_7 від 20.10.2016 р., довідку ТОВ «БЕРЕГ-БУДГРУП» від 14.09.2016 р. № 14/09/16-2, довідку ТОВ «БЕРЕГ-БУДГРУП»

від 08/11-1 від 08.11.2013 р., Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 71359724 від 25.10.2016 року, технічний паспорт на квартиру від 21.10.2016 р.

Розгляд справи 30.06.2020 року був відкладений на 27.07.2020 року у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

У судовому засіданні 27.07.2020 року були присутні представники сторін : позивача – ОСОБА_9 та відповідача – ОСОБА_11 ..

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилаючи на те, що ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) виконав свої зобов`язання перед ТОВ «Берег-Будгруп» за договором № 616 «Про дольову участь у будівництві житла» від 09.01.2006 року та тим самим придбав майнові права на квартиру АДРЕСА_5 . Між тим, після введення будинку в експлуатацію замовником ОК «Граніт», відповідні правовстановлюючі документи на квартиру позивачу видані не були та право власності не оформлено. Від ОК «Граніт» позивачу стало відомо, що відносно тієї ж квартири було укладено договір про пайову участь із ОСОБА_3 06.01.2020 року, який у подальшому перепродав майнові на право на квартиру на користь ОСОБА_2 .. Зазначеним вважає, що порушені права позивача та просив відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача первісні позовні вимоги не визнала та просила у позові відмовити, і задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 .. Посилалась на те, що договір про пайову участь між ОСОБА_3 та ТОВ «Берег-Будгруп» був укладений 06.01.2006 року, тобто раніше, ніж із ОСОБА_4 .. За вказаним договором ОСОБА_3 пайові внески були сплачені у повному обсязі та в 21.03.2014 року він перепродав майнові права на квартиру на користь ОСОБА_2 на яку право власності у подальшому і було оформлено. Вказував, що усі договори між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ТОВ «Берег-Будгруп» є дійсними та укладені відповідно до вимог чинного законодавства.

По справі було оголошено перерву до 13.10.2020 року.

У судовому засіданні 13.10.2020 року були присутні представники сторін : позивача – ОСОБА_9 та відповідача – ОСОБА_11 .. Від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява, згідно якої просив справу розглядати за його відсутності. ОК «Граніт поважність причин неявки суду не повідомив.

Суд, із урахуванням вимог ч.1, 3 ст. 223 ЦПК України, за згодою представників сторін, ухвалив розглядати справу за відсутності ОСОБА_3 та представника ОК «Граніт».

Представники сторін підтримали свої пояснення та позиції по справі, надані ними у минулих судових засіданнях.

Суд, вивчивши матеріали справи, додані до неї документи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши надані докази, прийшов до наступних висновків.

Із матеріалів справи судом встановлено, що 09.01.2006 року між ТОВ «Берег-Будгруп» (код 32432565), в особі директора Веселова С.Р., діючого на підставі Статуту, та ОСОБА_4 був укладений договір № 616 «Про дольову участь у будівництві житла», відповідно до якого (п. 2.1.) пайовик ОСОБА_4 зобов`язався прийняти дольову участь у будівництві житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_8 , порядок оформлення права власності на яку передбачено п. 6.4 договору.

Згідно п.4.1. Договору вбачається, що загальна вартість 211,8 кв.м. квартири склададє 852795,52 грн., що на момент складання договору еквівалентно 168 870,4 грн. по курсу НБУ за 1 долл. США 5,05 грн. сума визначається з розрахунку за 1 кв.м. 800 долл. США.

Згідно згідно п.6.6. Договору оформлення права власності на квартиру здійснюється пайщиком шляхом отримання свідоцтва про право власності на підставі договору, акту прийома-передачі квартири та рішення місцевого органу влади, акту про готовність будинку до експлуатації.

ОСОБА_4 до позову надана квитанція до прибуткового касового ордеру № 84 від 08 травня 2008 року на суму 852 795,52 грн. (вісімсот п`ятдесят дві тисячі сімсот дев`яносто п`ять гривень 52 коп.), виданого ТОВ «Берег-Будгруп» та довідка № 9/05-16 від 09 травня 2008 року про майнові права ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_5 .

Судом встановлено, що Маркунтовачу спірну квартиру ні ТОВ «Берег-Будгруп», ні ОК «Граніт» не передавали за актом прийому-передачі.

У той же час судом встановлено, що 06.01.2006 р. (за три дні до укладення між з ТОВ «Берег-Будгруп» та ОСОБА_4 договору № 616 «Про дольову участь у будівництві житла») між ТОВ «Берег-Будгруп» (код за ЄДРПОУ 32432565) в особі генерального директора Веселова Сергія Робертовича (Підприємством) та ОСОБА_3 (Пайовиком) був укладений Договір про дольову участь у будівництві житла № 534, за яким Пайовик зобов`язався прийняти дольову участь в будівництві житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (надалі – Договір № 534).

Згідно п. 4.1. Договору загальна вартість 211,08 кв.м. загальної площі придбаної квартири становить 1 172 549,40 грн. (один мільйон сто сімдесят дві тисячі п`ятсот сорок дев`ять гривень 40 коп.) по курсу НБУ за 1 долар США – 5,05 грн. на момент укладення Договору від 06.01.2006 р., що еквівалентно 232188,00 дол. США (двісті тридцять дві тисячі сто вісімдесят вісім доларів США 00 центів).

На виконання умов Договору ОСОБА_3 в день укладення Договору сплатив в повному обсязі вартість квартири (пайовий внесок), що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 06/01/06-1 від 06.01.2006 р, виданою ТОВ «Берег-Будгруп».

Таким чином, після укладення 06.01.2006 року ТОВ «Берег-Будгруп» з ОСОБА_3 договору № 534«Про дольову участь у будівництві житла» щодо спірної квартири і сплати ОСОБА_3 у той же день суми договору у повному обсязі (у сумі 1172 549,40 грн). Згодом 09.01.2006 року ТОВ «Берег-Будгруп» з ОСОБА_4 був укладений аналогічний договір «Про дольову участь у будівництві житла» щодо цієї ж квартири, проте оплата за Договором у визначеному договором розмірі - 852 759,52 грн. була здійснена ОСОБА_4 у меншому розмірі та лише через два роки після укладення зазначеного договору –09.05.2008 року. Зазначене свідчить про безпідставність укладення договору № 616 та отримання ТОВ «Берег-Будгруп» від ОСОБА_4 коштів за дольову участь у будівництві квартири АДРЕСА_5 яка на дату укладення договору № 616 була вже фактично сплачена у повному обсязі ОСОБА_3

20.02.2012 року між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОК «Граніт» був укладений договір, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт по завершенню будівництва другої черги житлового комплексу «Акапулько-2», що складається з п`яти секцій житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_8 .

21.05.2014 року було укладено додаткову угоду №1 між ТОВ «Берег-Будгруп`та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 до Договору № 534 (надалі – Додаткова угода № 1), якою була змінена преамбула Договору № 534. Відповідно до нової редакції преамбули Договору в ролі другої сторони за Договором – Пайовика замість ОСОБА_3 виступила ОСОБА_2 та прийняла на себе всі права і обов`язки ОСОБА_3 .

Перед укладенням Додаткової угоди № 1 ОСОБА_2 відшкодувала ОСОБА_3 сплачені за квартиру кошти в повному обсязі, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 21.05.2014 р.

03.03.2016 року у Департаменті ДАБІ в Одеській області зареєстровано декларацію №ОД 14316063172 про готовність до експлуатації об`єкта за адресою: АДРЕСА_8 , замовником якого зазначено ОК «Граніт» (код 35131579).

25.07.2016 року між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОК «Граніт» було укладено додаткову угоду № 2 до договору на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_8 , від 20.02.2012 року укладеного між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОК «Граніт», відповідно до якого доповнено договір пунктом 4.1.10 яким надає право ОК «Граніт» підписувати акти прийому-передачі на нерухоме майно та інші необхідні документи що будуть необхідні для реєстрації права власності пайщиками у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Згідно з довідкою №14/09/16-2 від 14.09.2016 р., сума грошових коштів, отриманих від ОСОБА_2 згідно Договору № 534 про дольову участь у будівництві житла від 06.01.2006 р., складає 1 172 549,40 гривень; Договір сплачений в повному обсязі.

20.10.2016 року за актом приймання-передачі квартири АДРЕСА_7 Обслуговуючий кооператив «Граніт», в особі ОСОБА_12 , на виконання умов Договору № 534 від 06.01.2006 р. і додаткової угоди до нього № 1 від 21.05.2014 р. передав власнику ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_9 .

24.10.2016 р. за ОСОБА_2 було оформлено право власності на спірну квартиру: державним реєстратором Кравець Олександром Володимировичем була здійснена державна реєстрація прав власності на квартиру АДРЕСА_1 , підстава внесення запису – рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32035006 від 25.10.2016 р., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 71359724від 25.10.2016 року.

Між тим як вбачається з матеріалів справи, попри умови п. 6.3. Договору № 616, укладеного між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОСОБА_4 , акт приймання-передачі квартири між ОСОБА_4 та ОК «Граніт» не укладався, отже квартира АДРЕСА_5 ОСОБА_4 фактично не передавалась. У матеріалах справи також відсутні будь-які докази реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 або ОСОБА_1 .. Будь-яких позовних вимог до ТОВ «Берег-Будгруп» позивачем не пред`являлось.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Згідно із частинами 1, 4 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У статті 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майнові права на об`єкти нерухомості передаються продавцем покупцю шляхом підписання акту. Акт підписується сторонами не пізніше 10 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100 % вартості майнових прав; уведення відповідної частини об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків.

Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному позивачем.

Так, згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.

Тобто, укладаючи 09.01.2006 року Договір між ТОВ «Берег-Будгруп» (код 32432565), та ОСОБА_4 № 616 «Про дольову участь у будівництві житла», позивач отримав обмежене речове право, за яким він, як власник цього права, наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав i не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Слід зазначити, що за змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що позивач, стверджуючи про набуття права власності на спірну квартиру ще у 2008 році, не надав доказів вчинення ним станом на момент звернення з позовом передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного речового права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття повноважень власника нерухомого майна, тоді як відповідач оформив та здійснив державну реєстрацію права власності на спірну квартиру ще 24.10.2016 році.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено, що її права як власника квартири порушені ОСОБА_3 або ОСОБА_2 та те, що вона має право вимоги стосовно квартири АДРЕСА_5 .

Крім того в обґрунтування своїх підстав щодо оформлення ОСОБА_13 договору з ТОВ «Берег-Будгруп» заднім числом, будь-яких належних та допустимих доказів не надав.

Вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання договору № 534 «Про дольову участь будівництві житла» від 06.01.2006 р., укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Берег-Будгруп», а також додаткової угоди № 1 від 21.05.2014 р. до нього, недійсними, не можуть бути задоволені у зв`язку з відсутністю правових підстав, передбачених ст. 203 , ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині витребування у ОСОБА_2 спірної квартири шляхом виселення також не мають під собою жодних правових підстав, так як вони є похідними від первісних та віндикація як спосіб захисту власності є виключно правом власника майна, а ОСОБА_4 , а також його правонаступниця – ОСОБА_1 ніколи не були власниками спірної квартири.

У зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки позивач та його правонаступник в межах розгляду даного спору не довела набуття у встановленому законодавством порядку речового права, на захист якого подано даний позов і що державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за відповідачкою ОСОБА_14 порушує таке речове право позивача.

Вимога скасувати рішення про державну реєстрацію не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що державна реєстрація прав на спірну квартиру за ОСОБА_2 була проведена відповідно до вимог Закону та не є належним способом захисту. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Суть державної реєстрації прав – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.06.2018 у справі N 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі N 909/472/18, від 29.04.2020 у справі N 911/1455/19.

Враховуючи вищезазначене, вимога правонаступниці ОСОБА_4 ОСОБА_1 визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_4 також не має жодних правових підстав та не підлягає задоволенню.

Аналізуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на спірну квартиру, суд виходить з наступного.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Підставою подання до суду такого зустрічного позову ОСОБА_2 є невизнання та оспорювання її права власності на квартиру АДРЕСА_5 , ОСОБА_4 та згодом ОСОБА_1 , що виразилося у поданні останніми позову про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , визнання за ОСОБА_1 права власності та витребування квартири шляхом виселення ОСОБА_2 .

Із матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Берег-Будгруп» (код за ЄДРПОУ 32432565) та ОСОБА_3 (Пайовиком) був укладений Договір про дольову участь у будівництві житла № 534. На виконання умов вказаного договору ОСОБА_3 сплатив в повному обсязі вартість квартири (пайовий внесок), що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 06/01/06-1 від 06.01.2006 р.

21.05.2014 року було укладено додаткову угоду №1 до Договору № 534 (надалі – Додаткова угода № 1), якою була змінена преамбула Договору № 534. Відповідно до нової редакції преамбули Договору в ролі другої сторони за Договором – Пайовика замість ОСОБА_3 виступила ОСОБА_2 та прийняла на себе всі права і обов`язки ОСОБА_3 .Перед укладенням Додаткової угоди № 1 ОСОБА_2 відшкодувала ОСОБА_3 сплачені за квартиру кошти в повному обсязі, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 21.05.2014 р.

Згідно з довідкою №14/09/16-2 від 14.09.2016 р., сума грошових коштів, отриманих від ОСОБА_2 згідно Договору № 534 про дольову участь у будівництві житла від 06.01.2006 р., складає 1 172 549,40 гривень; Договір сплачений в повному обсязі.

20.10.2016 року за актом приймання-передачі квартири АДРЕСА_7 Обслуговуючий кооператив «Граніт», в особі ОСОБА_12 , на виконання умов Договору № 534 від 06.01.2006 р. і додаткової угоди до нього № 1 від 21.05.2014 р. передав власнику ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_9 .

24.10.2016 р. за ОСОБА_2 була здійснена державна реєстрація прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , підстава внесення запису – рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32035006 від 25.10.2016 р., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 71359724 від 25.10.2016 року.

Таким чином, ОСОБА_3 , а пізніше ОСОБА_2 , прийняли дольову участь у будівництві житла, а саме квартири АДРЕСА_5 шляхом укладення оплатного договору, дольова участь була повністю сплачена 06.01.2006 року. Після введення будинку в експлуатацію квартира АДРЕСА_1 , була передана замовником будівництва ОК «Граніт» ОСОБА_2 за відповідним актом прийому-передачі, а пізніше за ОСОБА_2 було оформлено право власності на зазначену квартиру у відповідності до вимог чинного законодавства.

Отже, суд вбачає, що відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , із підстав та у відповідності до вимог чинного законодавства. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , а отже повторного підтвердження в судовому порядку даного права позивачки за зустрічним позовом не вимагається.

Суд зауважує, що в силу положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1 Першого протоколу. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14, рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Рішення є законним тоді, коли виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Оскільки рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, а обов`язок доводити ті чи інші обставини покладається виключно на сторони, суд вважає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 , а тому суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

При цьому, суд не вбачає підстав і для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , а тому також відмовляє в його задоволенні.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 9-10 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Отже, враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмолено у повному обсязі, суд вважає, що вжиті ухвалою про забезпечення позову від 25 квітня 2019 року, у вигляді накладеного арешту на квартиру АДРЕСА_1 , підлягають скасуванню у повному обсязі.

Роз`яснити, що ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову є підставою внесення/виключення відомостей до/з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у порядку встановлено Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Керуючись ст.11, 15, 16, 190, 203-207, 215, 316-319, 321, 328, 331, 388, 392 Цивільного кодексу України, Законом України «Про інвестиційну діяльність», ст.ст. 2, 4, 10-13, 43-44, 49, 76 - 81, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 158, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Граніт», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності та витребування квартири шляхом виселення – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_4 ), за участю третіх осіб ОК «Граніт», ОСОБА_3 про визнання права власності - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою про забезпечення позову від 25 квітня 2019 року, у вигляді накладеного арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Роз`яснити, що ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову є підставою внесення/виключення відомостей до/з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у порядку встановленим Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Копію ухвали суду направити сторонам, а також для виконання направити до Управління державної реєстрації юридичного Департаменту ОМР (м. Одеса, вул. Черняховського, 6).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 23.10.2020 року.

Суддя Л.В. Домусчі