Рішення № 92452005, 27.10.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2020 р. № 520/12720/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21 квітня 2020 року № 101-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 та зобов`язати Державну міграційну службу України визнати - громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Бєлгород, Російська Федерація - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову зазначено, що рішення Державної міграційної служби України від 21 квітня 2020 року № 101-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню, у зв`язку з чим просить суд зобов`язати Державну міграційну службу України визнати - громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Бєлгород, Російська Федерація - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 24.09.2020 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Представником відповідача - Державної міграційної служби України, 16.10.2020 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що оскаржуване позивачем рішення Державної міграційної служби України від 21 квітня 2020 року № 101-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 є законним та таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.

Згідно ч. 4 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Від відповідача, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, відзив на адміністративний позов не надходив, отже, своїм правом на подання відзиву по адміністративній справі відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 09.12.2019 року до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІОБГ ГУДМС України в Харківській області через адміністрацію державної установи «Харківський слідчий ізолятор» надійшла заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача - громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .

Позивачем було зазначено, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Бєлгород, Російської Федерації, християнин за релігійними переконаннями. Заявник вказав, що має дружину - ОСОБА_2 , та доньку - ОСОБА_3 .

Середню загальну освіту отримав в м. Бєлгороді в ЗОШ №40, де закінчив 9 навчальних класів. Потім вступив до професійно-технічного училища №4, де навчався на газоелектрозварника, 3 роки. Після цього вступав до Бєлгородського державного технологічного університету імені В. Г. Шухова, де навчався на заочній формі навчання з 2000 року по 2003 рік, документів на підтвердження зазначеного позивачем надано не було.

З 2000 років заявник почав працювати, спочатку неофіційно, та вже у 2006 році - офіційно, маючи трудову книжку. У 2000 році розпочинає підприємницьку діяльність (мав 2 магазини) в селищі Північний, Бєлгородської області. Далі, 2001-2002 роки працював на «Авторинку». 2006-2007 роки заявник почав працювати офіційно, влаштувавшись експедитором в ООО «Лесло» в селищі Північний, Бєлгородської області, директором якого був ОСОБА_4 . З 2006-2007 по 2010-2011 заявник працює сам на себе 5 років неофіційно, як приватний підприємець на «Термінал 2000» по м. Бєлгород та Орловській області, а саме оформлював дозволи на працевлаштування людей на будівництво торгових центрів « Аврора », « Модний Бульвар », « Сіті Мол ». В 2012-2013 роках займався пошуком людей для будування прокуратури Орловської області в компанії «Терака».

Також позивачем було зазначено, що починаючи з 2014 року він почав висловлювати своє непогодження, щодо позиції та політики Російської Федерації, стосовно України, а саме неодноразово висловлював протягом тривалого часу починаючи з березня 2014 року до початку-середини 2016 року свою активну позицію проти дій державної влади РФ які ведуться в Криму та на Донеччині перебуваючи в опозиційному політичному блоці. Заявник висловлював свою активну позицію в інтернет мережі, конкретно через соціальні мережі «ВКонтакті», «Однокласники», «Фейсбук» та інші. Також неодноразово виїздив до Ростовської області, де зі своїми однодумцями збирали людей у парках та закликами останніх не приймати громадянство РФ та не отримувати паспортів громадян РФ, оскільки АР Крим - це Україна. За вказані дії, заявник повідомив, що стосовно нього було відкрито кримінальну справу за злочин, передбачений ч. 2 статті 280.1 КК РФ «Публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації вчинені з використанням засобів масової інформації або електронних або інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу «Інтернет»)», що було підтверджено ксерокопією листа Управління ФСБ РФ Ростовської області («про виклик для дачі показань» від 10.6.2015 №125/9/11-010) та ксерокопію повідомлення про порушення кримінальної справи. ОСОБА_1 вказав, що він виїздив на допити для дачі показань до управління ФСБ Ростовської області, де йому погрожували за його політичні переконання, та обіцяли ізолювати помістивши до психіатричної клініки.

Далі позивач офіційно влаштовується помічником депутата ОСОБА_5 , де пропрацював 1 рік з 2016 по 2017 роки. З 2017 року по березень 2018 року позивач працював в ОО «Центр Кровлі», де також займався пошуком людей для працевлаштування на будівництво.

Відповідно до проставлених штампів перетинання державного кордону, з ксерокопії паспорта для виїзду за кордон громадянина РФ серії 75 № 4261467 виданий відділенням ФМС 31001 08.02.2017 року, заявник починаючи з 2017 року багаторазово виїжджав до України. Позивач аргументує це тим, що він виїздив на турніри з більярду, оскільки дуже захоплюється цим видом спорту.

Востаннє державний кордон РФ-України, позивач перетнув 24.03.2018 року на власному автомобілі марки «RenaultSandero», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . З цього періоду ОСОБА_1 не виїжджав за межі України.

Перебуваючи на території України позивач займається питання щодо розбудови комплексів з дитячих хокейних шкіл.

01.08.2018 року позивача поставлено на облік Генерального Секретаріату Інтерполу (відповідно до інформації наданої відділом міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління національної поліції в Харківській області, позивач перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та екстрадиції до РФ за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст.105, ч.5 ст. 33 КК РФ).

08.08.2019 року, позивач перебуваючи у АДРЕСА_2 , був затриманий співробітниками УСБ України в Харківській області, Харківського управління ДВБ НПУ БПОП ГУНП в Харківській області в порядку ст.ст. 208, 582 КПК України, оскільки стосовно ОСОБА_1 наявний запит Генеральної прокуратури РФ щодо екстрадиції з метою арешту у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст.105, ч.5 ст. 33 КК РФ.

Окрім того, відповідно до листа УСБ України в Харківській області від 03.02.2020 №70/2-1235, слідчим відділом Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019221320000167 від 08.08.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України («незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»).

Перебуваючи у ДУ «Харківській слідчий ізолятор» позивач - ОСОБА_1 , направив до ГУ ДМС України в Харківській області клопотання від 10.10.2019 та 04.11.2011 щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Листами ГУДМС України в Харківській області від 24.10.2019 №С-2674/6/6301-19/6301.8.4/25295-19, та від 11.11.2019 С-2674/6/6301-19/1/6301.8.4/26678-19, ОСОБА_1 було роз`яснено порядок звернення у відповідності до вимог частини 1 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI, та необхідність оформлення належним чином такого звернення, відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649.

Отримавши від прокуратури Харківської області дозвіл на візит ОСОБА_1 , в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» (лист від 11.12.2019 №14-4769-19, 14-17874вих-19), після візиту, 17 грудня 2019 року, наказом ГУ від 17.12.2019 №636, заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було прийнято до попереднього розгляду та оформлено на ім`я заявника довідку про звернення за захистом в Україні № 010734.

Позивач обґрунтовує своє звернення за захистом в Україні політичними мотивами, заявляючи, що його переслідують правоохоронні органи РФ за його політичні переконання, а саме через те, що він не визнає політику Російської Федерації, яка ведеться в Криму та на Донеччині, які він неодноразово висловлював протягом тривалого часу починаючи з березня 2014 року перебуваючи в опозиційному політичному блоці.

Позивач зазначив про побоювання понести відповідальність за порушеною проти нього у РФ кримінальною справою за злочин, передбачений ч. 2 статті 280.1 КК РФ «Публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації вчинені з використанням засобів масової інформації або електронних або інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу «Інтернет»)», вказавши що його неодноразова викликали на допити, під час яких його всіляко принижували, погрожували за його політичні погляди, в погрожуючій формі заявляли що його ізолюють, якщо він не припинить свої дії, а саме що його помістять до психіатричної клініки, де він залишиться до скону свого життя або притягнуть до надуманої кримінальної відповідальності за скоєння тяжкого злочину за котрий він отримає довічне ув`язнення.

Крім того судом встановлено, що позивачем у якості доказів до своєї заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було долучено ксерокопію паспорта для виїзду за кордон громадянина РФ серії 75 № 4261467 виданого відділенням ФМС 31001 08.02.2017 року (завірену згідно з оригіналом начальником ДУ «Харківський слідчий ізолятор»); ксерокопію листа Управління ФСБ РФ Ростовської області («про виклик для дачі показань» від 10.6.2015 №125/9/11-010); ксерокопію повідомлення про порушення кримінальної справи; ксерокопію договору оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 від 30.09.2019 року на ім`я дружини заявника - ОСОБА_2 та акт приймання-передачі цього житлового приміщення.

Позивач обґрунтовує своє звернення за захистом в Україні політичними мотивами, заявляючи, що його переслідують правоохоронні органи РФ за його політичні переконання, а саме через те, що він не визнає політику Російської Федерації, яка ведеться в Криму та на Донбасі, які він неодноразово висловлював протягом тривалого часу починаючи з березня 2014 року перебуваючи в політичному опозиційному блоці. У своєму зверненні заявник зазначив що він роз`яснював громадянам про диктаторську політику президента РФ - ОСОБА_6 , а саме «...таким же чином я категорично проти дій, які РФ веде на Донеччині. Перебуваючи в опозиційному політичному блоці я та інші члени цього блоку через мережі інформаційних -телекомунікаційних мереж координували свої дії, я зобов`язаний був через Інтернет мережі, а конкретно через соціальні мережі «ВКонтакті», «Однокласники», «Фейсбук» та інші. публічно призивав до засудження дій та не визнавати АР Крим територією РФ. Я починаючи з середини 2014 року, закликав населення Криму відокремитися і вийти зі складу РФ...», що підтверджується заявою-анкетою від 04.12.2019 року.

В ході співбесіди 17.12.2019, проведеної відповідачем з позивачем в присутності його адвоката Ярьоменко Ріти Рафісовни (свідоцтво №1529 від 12.03.2008) заявник повідомив, що «...Я не підтримував політику РФ у відношенні Криму, війни на Донеччині... збирав людей на площах, в парках, писав в «Однокласниках», «Фейсбуці» в «опозиційному блоці»...». На питання, щодо уточнення назви сторінок у соціальних мережах, заявник вказав, що «...Нам давались координати. Але я не пам`ятаю назву...». Заявник вказав, що він конкретно робив «... Спільно з товаришем ОСОБА_9 , людина з Ростова , давав місця де збиратись у парках, на алеях. Інші люди проводили лекції, по людям хто приїздив з Донецька, особисто був у 2017 році та на початку 2018 року. Я хотів почути особисту думку людей...». На питання, що таке опозиційний блок, заявник повідомив наступне «...це означає думки людей, щоб не сиділи не мовчали, які знаходяться з боку агресора. Більшість людей хотіли залишитись в Криму, хотіли повернути Крим до України...». Також позивач у ході вищезазначеної співбесіди вказав, що не являється членом жодної політичної партії, однак вказав і наступну інформацію «...Збирався стати членом опозиційного блоку, але не став... в кінці 2016 року, з того часу, коли почали їздити до Ростова ...».

Також позивач у ході зазначеної вище співбесіди від 17.12.2019 року, зазначив, що через свої політичні переконання, його помешкання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 обшукували, а потім його викликали на допити. Заявник вказав, що він їздив до Ростова на допит в Управління ФСБ РФ Ростовської області та більше не їздив. Таким чином на питання «Причини виїзду з країни?» - відповів «... політичні причини, мене визивали по ч.2 ст.280.1 КК РФ до УФСБ в Ростовській області...» - питання «Тільки з цих причин? Виключно з цих причин» - «...Виключно за переслідування з цих причин...».

Аналізуючи надану інформацію заявником, щодо його політичних переконань та відношення до «політичного опозиційного блоку», виникають сумніви, щодо її правдоподібності, оскільки:

Крім того судом встановлено, що у ході співбесіди позивача з відповідачем, проведеної 28.02.2020 року на питання «...Назвіть будь-ласка основні причини чому Ви звертаєтесь з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні?...» - відповів «...Бо на території РФ, мене хочуть виставити, як такого, що проти цілісності РФ, а саме через те, що я робив публічні заклики, за те, що Крим - це Україна. Ці заклики я робив по м. Ростов та Ростовській області. Це було з кінця 2014 року до початку-середини 2016 року...». Однак заявник суперечить своїм словам, оскільки на співбесіді від 14.12.2019 року повідомив, що «... Спільно з товаришем ОСОБА_9 , людина з Ростова , давав місця де збиратись у парках, на алеях. Інші люди проводили лекції, по людям хто приїздив з Донецька, особисто був у 2017 році та на початку 2018 року. Я хотів почути особисту думку людей...».

Таким чином суд дійшов висновку, що інформація щодо політичних переконань позивача та участі у «політичному опозиційному блоці» має суперечливий характер, оскільки позивач не зміг пояснити що таке «політичний опозиційний блок», та в чому полягала його діяльність в цій організації.

Позивачем було повідомлено, що саме через свої політичні переконання з боку правоохоронних органів РФ відносно нього ведеться переслідування, а саме відносно нього відкрито кримінальну справу за ч.2 ст. 280.1 КК РФ. У підтвердження своїх слів, заявник надав ксерокопії листа Управління ФСБ РФ Ростовської області («про виклик для дачі показань» від 10.06.2015 №125/9/11-010) та повідомлення про порушення кримінальної справи. Однак аналізуючи вказані ксерокопії документів, викликає сумнів їх дійсності. Оскільки в казаних документах не зазначено № справи, яка ведеться відносно заявника, хоч сам документ про відкриття кримінальної справи, та заявник не повідомив жодної інформації щодо стану розгляду цієї кримінальної справи, окрім того в самій ксерокопії повідомлення про відкриття кримінальної справи відсутні будь-які реквізити листа, номер та дата листа, що викликає сумнів, оскільки зазначений лист є офіційним документом, який направлявся заявнику на домашню адресу.

Також судовим розглядом встановлено, що відповідно до інформації відділу міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління національної поліції в Харківській області і прокуратури Харківської області, заявник перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та екстрадиції до РФ за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст.105, ч.5 ст.ЗЗ КК РФ.

У своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. РФ ОСОБА_1 не вказує інформації щодо його екстрадиції до РФ та її причин, та того що відносно нього відкрито кримінальну справу по обвинуваченню у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст.105 КК РФ.

У ході співбесіди від 14.12.2019 року, позивач маючи змогу повідомити вищезазначене, не повідомив та не вказав жодної інформації. Однак вже у ході другої співбесіди від 28.02.2020, позивач вказав, що відносно нього було сфальсифікована кримінальна справа, а саме «...нібито я був співучасником у вбивстві ОСОБА_11 в Росії у 2018 році або 2019 року - чесно не знаю. Я в 2018 році я був в РФ, а вже 2019 року я був в Україні...». Щодо відкриття цієї кримінальної справи, заявник вже дізнався коли відносно нього був відкритий міжнародний розшук. Позивач вважає, що ця кримінальна справа сфальсифікована, оскільки вважає її продовженням переслідування його по причині його політичних переконання, а саме на співбесіди повідомив наступну інформацію «...бо постійно говорили, що ми Вас нікуди не відпустимо, і ми будемо постійно «сидіти» - Ми знайдемо за що Вас можна посадити...». Також ОСОБА_1 вказав, що повідомляв раніше про цей факт, однак ні в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та попередній співбесіді від 14.12.2019 у присутності адвоката заявника Ярьоменко Ріти Рафісовни , вказана інформація не звучала.

Стосовно зазначено злочину, а саме вбивства ОСОБА_11 в Ростові-на-Дону, в доступній інтернет мережі наявна наступна інформація «...14 березня 2018 року був розстріляний біля ТЦ «Аврора» в Старому Осколі Бєлгородської області бізнесмен ОСОБА_11 . Підприємець, який перебував в своєму Mercedes, отримав від стрілявшого з вулиці кілера кілька куль і помер від втрати крові...».

За наданими екстрадиційними матеріалами прокуратурою Харківської області (лист від 11.12.2019 №14-4769-19), виконавцем цього злочину був ОСОБА_14 , який в день вбивства ОСОБА_11 , використовував автомобіль марки «RenaultSandero», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який за матеріалами знаходився у власності ОСОБА_1 . Саме після скоєння злочину ОСОБА_14 та ОСОБА_1 на вищезазначеному автомобілі покинули територію Російської Федерації та перетнули державний кордон України.

У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач у п.3.2. анкети повідомив, що до України він в`їхав на автомобілі марки «RenaultSandero», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . З наданих фотокопій до заяви-анкети паспортного документа для виїзду за кордон громадянина РФ серії НОМЕР_2 , який виданий відділенням ФМС 31001 08.02.2017 року, наявний штам в`їзду ОСОБА_1 , до України в ПП «Гоптівка» 24.03.2018 року. Заявник повідомив, що мав запрошення від ОСОБА_17 , на підставі якого він перетнув державний кордон України. При заповненні реєстраційного листка, заявник повідомив, що ОСОБА_17 - це дружина його товариша, а саме ОСОБА_14 .

За наявною оперативною інформацією, яка міститься в екстрадиційних матеріалах, що надані прокуратурою Харківської області, ОСОБА_1 причетний до вбивства ОСОБА_11 , оскільки ОСОБА_1 на зареєстрованому на його ім`я автомобілі марки «RenaultSandero», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, спочатку доставив до місця скоєння злочину ОСОБА_14 , а потім разом з ОСОБА_14 , після скоєння злочину, виїхав з на вищевказаному автомобілі з Російської Федерації та в`їхав на територію України.

Після прибуття на територію України 24.03.2018 року, заявник повідомив, що у місті Харкові приймав участь у турнірах з більярду в категорії сеньйори та з території України не виїжджав. Інформація про те, що заявник приймав участь у турнірах з більярду підтверджується, однак за наявної інформації в період з 20.04.2018 по 21.03.2019, заявник прийняв участь лише в одному турнірі. Також потрібно зазначити, що у вказаному турнірі, з ОСОБА_1 , приймав участь його товариш ОСОБА_14 . Також позивач повідомив, що після приїзду в Україну, він займався питання розбудови хокейної школи у Харкові/Харківській області для дітей.

08.08.2019 року, ОСОБА_1 перебуваючи у АДРЕСА_2 , був затриманий співробітниками УСБ України в Харківській області, Харківського управління ДВБ НПУ БПОП ГУНП в Харківській області в порядку ст.ст. 208, 582 КПК України. Відповідно до листа УСБ України в Харківській області від 03.02.2020 №70/2-1235, слідчим відділом Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019221320000167 від 08.08.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України («незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»).

Також потрібно зазначити, що товариш ОСОБА_1 - ОСОБА_14 , був вбитий вночі 29 липня 2019 року по вул. Молочній , м. Харків «...У Харкові в ніч на 29 липня застрелили підприємця. Як стало відомо OBOZREVATEL із власних джерел, місцевого жителя 1977 року народження ОСОБА_14 , о 00:30 убили пострілами з поки невстановленої зброї. Чоловік займався роздрібною торгівлею промисловими товарами. Обставини злочину встановлюються. У той же час, як повідомляє місцеве видання «Місто X», злочин трапився на вулиці Молочній біля будинку №20. За словами свідків, на молоду людину напав чоловік, одягнений у все чорне...».

«...У вересні 2018 року російські правоохоронці оголосили ОСОБА_14 в розшук. Його обвинувачували у скоєнні замовного вбивства. За версією російського слідства, 14 березня 2018 року він розстріляв біля ТЦ «Аврора» в Старому Осколі Бєлгородської області РФ бізнесмена на ім`я ОСОБА_11 . Підприємець, який перебував у своєму Mercedes, дістав від кілера, що стріляв із вулиці, кілька куль і помер від утрати крові. Після цього ОСОБА_14 втік в Україну, повідомляє "Комерсант". За інформацією видання «ГородХ», у Харкові ОСОБА_14 займався роздрібною торгівлею промисловими товарами - деревиною та будівельними матеріалами, а також санітарно-технічним обладнанням... ».

ОСОБА_1 , у ході співбесіди проведеної 28.02.2020 року, повідомив наступну інформацію, що «... Він уже на тому світі - в серпні 2019 року його застрілили біля дому де він жив. Хто це зробив так і невідомо...».

З вищевикладеної інформації, а саме базуючись на направлених екстрадиційних матеріалах прокуратурою Харківської області, листа Управління Служби безпеки України в Харківській області, листа відділу міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління національної поліції в Харківській області від 11.12.2019 №2613/119-23/02-2019 та повідомленої інформації самим позивачем у ході співбесід, встановлено, що автомобіль марки «RenaultSandero», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був на місці злочину (вбивства ОСОБА_11 ), насправді є у власності ОСОБА_1 , на якому він разом зі своїм товаришем - ОСОБА_14 перетнув державний кордон України 24.03.2018 року, після скоєння останнім злочину на території Російської Федерації (вбивство ОСОБА_11 - 14.03.2018 року). На територію України заявник в`їхав на запрошення дружини ОСОБА_14 , а саме ОСОБА_17 . Надалі, разом із ОСОБА_14 , приймав участь у турнірах з більярду по Харківській області. Тобто близькі дружні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 підтверджуються. Екстрадиційні матеріали, що надані прокуратурою Харківської області, містять інформацію, що ОСОБА_1 допомагав ОСОБА_14 здійснити злочин на території Російської Федерації, а саме вбивство ОСОБА_11 .

Ґрунтуючись на інформації наданої листом Управління Служби безпеки України в Харківській області, що слідчим відділом Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019221320000167 від 08.08.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України («незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами») стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . У зв`язку з інкримінованою статтею ОСОБА_1 „ є підстави вважати, що у нього насправді кримінальне минуле та йому притаманна девіантна поведінка.

Окрім того, як повідомляє позивач, на момент його затримання в Україні 08.08.2019 року та вже перебуваючи у ДУ «Харківський слідчий ізолятор», він знав, відносно якого злочину він знаходився у розшуку з метою екстрадиції, однак останній подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту тільки з причин того, що йому інкримінують злочин, передбачений ч. 2 статті 280.1 КК РФ «Публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації вчинені з використанням засобів масової інформації або електронних або інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу «Інтернет»).

Рішенням Державної міграційної служби України від 21 квітня 2020 року № 101-20 позивачу - ОСОБА_1 , було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців унормовано, що, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач прибув до України 24.03.2018 року, та як зазначено позивачем з метою прийняття участі в турнірах з більярду та більше з території України не виїзджав. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся вперше лише 09.12.2019 року.

Беручи до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду від 14.03.2018 у справі №820/1502/17 (адміністративне провадження №К/9901/2164/17) суд зазначає, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Тому, враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати її прибуття в Україну та те, що в матеріалах справи наявні документи стосовно виклику позивача до правоохоронних органів РФ, задля надання пояснень стосовно кримінальної справи у відношенні позивача, які судом визнані як сумнівні, суд приходить до висновку про відсутність у позивачки реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Згідно частин 1-2 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин ( ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року (далі - Конвенція 1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі - Протокол 1967 року).

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.

Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачка, як особа, яка звернулась до міграційного органу з заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в приписів національного законодавства та міжнародних засад надання притулку, не звільнена від обов`язку надавати докази.

Також суд зазначає, що згідно зі ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які узгоджуються з п.F Конвенції про статус біженців, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Як вже було встановлено судом вище, відповідно до інформації відділу міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління національної поліції в Харківській області і прокуратури Харківської області, позивач - ОСОБА_1 перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та екстрадиції до РФ за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 105, ч. 5 ст. 33 КК РФ.

Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв`язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивач звернувшись до відповідача з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту намагається уникнути екстрадиції до РФ за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 105, ч. 5 ст. 33 КК РФ та відбування покарання за вчинений злочин.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи, а відмова у визнанніпозивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлена рішенням від 21 квітня 2020 року № 101-20, обумовлена наявністю підстав, та є такою, що винесена в межах чинного законодавства України.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.