Рішення № 92451883, 15.10.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 жовтня 2020 року №520/1204/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Кухар М.Д.,

при секретарі судового засідання - Говтві Д.В.,

за участі:

представника позивача - Ігнатенко З.В.,

представника відповідача - Гончаренко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство" (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Ентузіастів, 23, код ЄДРПОУ 00993113) до Головного управління Держпраці у Харківській області (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 40, код ЄДРПОУ 39779919) про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Державне підприємство "Ізюмське лісове господарство", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК7454/290/НД/АВ/П/ТД-ФС від 24 січня 2020 року;

- стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області (місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, 40, ідентифікаційний код 39779919) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство» судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем всупереч вимог законодавства, за результатами інспекційного відвідування прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК7454/290/НП/АВ/П/ТД-ФС від 24.01.2020 р., яка підлягає скасуванню повністю, оскільки висновки Головного управління Держпраці у Харківській області про порушення Державним підприємством «Ізюмське лісове господарство» ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України є помилковими, упередженими та такими, що не відповідають вимогам законодавства України, а також зроблені без повного з`ясування обставин справи та їх аналізу у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що до Головного управління Держпраці у Харківській області надійшла інформація від Головного управління ДПС у Харківській області.

Так, листом №5437/9/20-40-33-05-12 від 14.11.2019 року Головне управління ДПС у Харківській області повідомило, що при наявності штатних працівників на підприємстві, основний вид діяльності яких є лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві, укладаються договори цивільно-правового характеру систематично, середні нарахування по договорам цивільно-правового характеру менше ніж середня заробітна плата по підприємствах за місяць, фонд заробітної плати значно перевищує суми винагороди за договорами цивільно-правового характеру та мається динаміка збільшення використання праці за договорами цивільно-правового характеру.

На підставі наказу №2156 від 20.11.2019 року видано направлення №02.03-03/3500 від 20.11.2019 року.

Інспекторами праці здійснено вихід за адресою реєстрації позивача, у зв`язку з відсутністю керівника чи уповноваженої особи направлення не вручено.

З матеріалів справи встановлено, що 21.11.2019 о 16.35 на телефон НОМЕР_1 факсограмою вручено направлення на проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування від 20.11.2019 №02.03-03/3500.

На вимогу інспектора праці надано пакет документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування.

У зв`язку з відсутністю повного обсягу документів, необхідного для проведення інспекційного відвідування, згідно з п. 16, п. 18 Порядку №823 складені акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ХК7454/290/НД від 03.12.2019 року та вимога про надання документів необхідних для проведення інспекційного відвідування №ХК7454/290/НД від 03.12.2019 року, які направлено засобами поштового зв`язку згідно номер поштового відправлення 6105809463913.

Вимогою № ХК7454/290/НД від 03.12.2019 року про надання документів, зобов`язано ДП «Ізюмське лісове господарство» у строк до 09:00 год 16.12.2019 року надати документи згідно переліку, необхідні для проведення інспекційного відвідування.

На підставі п. 18 Порядку №823 строк проведення інспекційного відвідування зупинено 16.12.2019 року.

За результатом заходу державного контролю складено акт інспекційного відвідування №ХК7454/290/НД/АВ від 16.12.2019 з додатком до акту, яким зафіксовано порушення частини 3 статті 24 КЗпП України та припис про усунення виявлених порушень №ХК7457/290/НД/АВ/П від 16.12.2019.

У зв`язку із неможливістю особистого вручення, акт та припис складено одночасно у трьох примірниках.

Два примірники акта та припису надіслані об`єкту відвідування за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення 17.12.2019 (номер поштового відправлення 6102230691036).

На підставі акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ХК7454/290/НД/АВ від 16.12.2019 року винесено постанову про накладення штрафу №ХК7454/290/НД/АВ/П/ТД-ФС від 24.01.2020 року.

Не погоджуючись з вказаною постановою позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 цього Положення).

Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 року № 84 у редакції чинній на момент інспекційного відвідування (далі - Положення), Головне управління Держпраці у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення Головне управління Держпраці у Харківській області здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджено ПКМУ від 21.08.2017 № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» (далі - Порядок № 823).

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України від 05 квітня 2007 р. № 877-IV «Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877) заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема Законом України від 8 вересня 2004 №1985-IV «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №811947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» та Законом України від 08.09.2004 №1986 «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві».

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону №877 такий державний нагляд (контроль) здійснюється у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, із забезпеченням дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Так, Закон №877 містить вичерпний перелік норм дотримання яких зобов`язані забезпечити Держпраці та його територіальні органи при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

За змістом ч.3 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначається тип заходу (плановий або позаплановий).

Пунктом 6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити, зокрема, такі відомості: тип заходу (плановий або позаплановий).

Разом з тим, ні направлення на проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування №02.03-03/3500 від 20.11.2019 р., ні акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ХК7454/290/НД/АВ від 16 грудня 2019, не містять типу заходу (плановий або позаплановий).

З плану заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) Державної служби України з питань праці на 2019 рік, затвердженого наказом Держпраці №126 від 29.11.2018 р. №126 зі змінами, внесеними наказами Держпраці від 16.05.2019 р. №50, від 24.05.2019 р. №53, від 18.06.2019 р. №57, від 16.07.2019 р. №65, від 09.08.2019 р. №75 та від 19.09.2019 р. №88, розміщеного на офіційному веб-сайті відповідача http://www.kh.dsp.gov.ua/old/, ДП «Ізюмський лісгосп» в розділі «Головне управління Держпраці у Харківській області» відсутнє, тому інспектування мало позаплановий характер.

Відповідно до Закону № 877-V його дія поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Відтак, дія вказаного закону поширюється на відповідача як на орган, що здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, та здійснюється у встановленому цим законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до ст. 4 Закон № 877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 зазначеного Закону виключно законами встановлюються: зокрема спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю)

Статтею 6 Закон № 877-V чітко встановлено підстави для здійснення позапланових заходів:

подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб`єктом господарювання у документі обов`язкової звітності…,

перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);

звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності)…;

неподання суб`єктом господарювання документів обов`язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;

доручення Прем`єр-міністра України;

настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

Під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу .

Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону.

Відповідно до ч.4. ст. 6 Закон № 877-V строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб`єктів малого підприємництва - двох робочих днів.

Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначається тип заходу (плановий або позаплановий).

Фактично підставами для здійснення державного контролю щодо Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство», відповідно до направлення на проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування №02.03-03/3500 від 20.11.2019 є рішення керівника органу контролю, що суперечить вимогам Закон № 877-V.

Як вбачається з матеріалів справи, не зазначення в направленні типу заходу (плановий або позаплановий) відповідачем пояснюється тим, що захід державного контролю проведено у формі інспекційного відвідування з додержанням вимог Постанова КМУ № 823 від 21.08.2019 року .

Відповідно до пп.3 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ №823 від 21.08.2019 р., інспекційні відвідування проводяться, зокрема, з таких підстав: за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Зі змісту направлення на проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування №02.03-03/3500 від 20.11.2019 р. вбачається, що підстава для здійснення державного контролю - за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин.

Однак, в направленні відповідача не вказано, за результатами аналізу якої саме інформації керівником органу контролю прийнято рішення про проведення інспекційного відвідування позивача, що свідчить про відсутність підстав для проведення інспекційного відвідування.

Відповідно до норм Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю)", норми якого розповсюджуються на відповідача та заходи нагляду та контролю, які ним проводяться, проведення позапланових заходів, якими за своєю суттю є інспекційне відвідування, що проводилося відносно позивача, з інших підстав, крім передбачених статтею 6 Закон № 877-V, забороняється.

Суд зазначає, що для набуття повноважень для проведення позапланового заходу орган державного нагляду (контролю), яким відповідно до Закону є відповідач, повинен виконати всі умови, за яких закон надає право відповідному органу на здійснення таких повноважень.

Відтак, за умови невиконання хоча б однієї з умов, необхідних для проведення заходу нагляду (контролю), повноваження у відповідного органу нагляду (контролю) на проведення такого нагляду не виникають.

З огляду на це, обов`язковою умовою для проведення інспекційного відвідування як позапланового заходу нагляду (контролю) є підстави для здійснення позапланових заходів встановлених у ст. 6 Закон № 877-V.

Відсутність визначених законом підстав виключає можливість проведення такого заходу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, відповідачем не доведено наявність підстав для здійснення позапланових заходів, встановлених у ст. 6 Закон № 877-V.

Проведення позапланового заходу без дотримання таких підстав є таким, що здійснено за відсутності повноважень, та не може нести будь-яких наслідків для особи, за діяльністю якої здійснюється такий захід нагляду (контролю).

Не зазначення у нормах Постанови КМУ № 823 від 21.08.2019 року підстав для здійснення позапланових заходів, встановлених у ст. 6 Закон №877-V не спростовує обов`язкової умови їх наявності відповідно до норм Закону.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 було дано офіційне тлумачення терміну «закодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні. При цьому, з вказаного рішення вбачається, що термін "закон", на відміну від терміну "Законодавство" є більш вузьким, а отже не може трактуватися так само, як термін "Законодавство", а отже в такому випадку мається на увазі саме Закони України, прийняті Верховною Радою України.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп (v017p710-02 ) (щодо повно важності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Також статтею 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Закон має вищу юридичну силу, саме тому, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону.

Вказане правило, як і принцип верховенства права, стосується не тільки обрання норми права підчас винесення рішення судом, а й правозастосовної діяльності суб`єктів права, в тому числі відповідача підчас здійснення ним повноважень нагляду та контролю.

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень, крім того, що має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України, зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення з офіційно наданої йому певної діяльності, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані "прямі повноваження", так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) так звані "похідні повноваження".

"У спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час призначення та проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) не було дотримано всіх обов`язкових умов, визначених законом для його проведення та здійснено вихід на проведення інспекційного відвідування без відповідних підстав, визначених Законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України такі дії органу державної влади є неприпустимими, та суперечать Конституції та Законам України, а відтак не несуть будь-яких правових наслідків для осіб, стосовно яких такі дії були вчинені.

Поряд з цим, суд вважає за доцільне перевірити факт існування порушень в дійсності.

Під час перевірки фахівцями відповідача встановлено, що 101 працівника допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, суд не погоджується з вказаним висновком Держпраці, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

У відповідності до ч.1 ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Загальне визначення цивільно-правового договору подається у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України): договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату, але з цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів роботи, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.

Відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до вимог ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно приписів ч.1 ст.850 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених Приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов`язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст. 902-903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що до основного виду економічної діяльності ДП «Ізюмське лісове господарство» віднесено надання послуг у лісовому господарстві :таксацію лісу, консультування з питань ведення лісового господарства, оцінку будівельного лісу, гасіння пожеж і протипожежний захист лісів, боротьбу зі шкідниками лісу, надання послуг у лісозаготівлі: транспортування необробленої деревини у межах лісу (КВЕД 02.40).

З матеріалів справи встановлено, що між ДП «Ізюмський лісгосп» (в якості замовника) та 101 особою (в якості підрядника) укладено договори підряду.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник (виконавець), який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт (Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 №127/21595/16-ц).

Наведені в акті та постанові інспекційного відвідування 101 громадянин не подавали підприємству заяви про прийняття на роботу та свої трудові книжки.

Укладені та виконані сторонами цивільно-правові договори не передбачають підпорядкування виконавця внутрішньому трудовому розпорядку та графіку змінності.

Відповідно до пункту 9.11. статті 9 Статуту Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство», затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №75 від 10.03.2017 року трудові відносини з найманими працівниками Підприємства регулюються чинним трудовим законодавством України, правилами внутрішнього трудового розпорядку та трудовим договором.

Колективним договором Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство» на 2017-2019 роки, схваленим конференцією 10 лютого 2017 року прийнято Правила внутрішнього трудового розпорядку робітників та службовців підприємства, які передбачають порядок прийому і звільнення працівників, їх обов`язки, обов`язки адміністрації, робочий час та його використання, заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за порушення трудової дисципліни. Окремим наказом №1-ОД від 02.01.2019 року по підприємству встановлено режим роботи на 2019 рік , який передбачає тривалість робочого дня, інший режим роботи та помісячний баланс робочого часу.

В жодному з 101 договору підряду вище вказані умови не передбачені і не поширювалися на Підрядників. Також на них не велись табеля обліку робочого часу, вони не внесені до Книг явки працівників підприємства, в яких кожен працівник особисто розписується про прибуття та залишення роботи.

Крім цього в п.п.5.2 п.5 цих договорів підряду чітко зазначено, що сторони дійшли згоди, що цей договір та правовідносини, що виникають у зв`язку із виконанням умов цього договору, регулюються нормами цивільного законодавства України.

ДП «Ізюмський лісгосп» за кожним договором підряду сплачував підрядникам винагороду, та своєчасно і у повному обсязі виконував свої обов?язки по сплаті з суми винагороди за договорами підряду податків (військового збору, єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування).

Під час розгляду справи встановлено, що підрядники виконували різні роботи у різні місяці, іноді по 2,3,5,10 днів, при цьому, не постійно, а періодично (не кожний день і не повний робочий день), що підтверджується актами виконаних робіт, за що отримували різний розмір винагороди, про що свідчать відомості на виплату грошей.

В штатному розкладі підприємства відсутня будь-яка посада, яка б передбачала виконання підрядних робіт, вказаних в договорах підряду. Більше 90 % посадових осіб підприємства є працівниками державної лісової охорони та відповідно до ст. 91 Лісового Кодексу України мають відповідні повноваження. Жодне з повноважень не виконувалося за договорами підряду.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В даному випадку, сторони погодили всі суттєві умови договору, в т.ч. зобов`язання сторін.

Твердження відповідача, що виконання виконавцями зобов`язань притаманне саме трудовим відносинам є необґрунтованим.

Безпідставним є посилання відповідача у відзиві на підписання актів на виконані роботи не замовником.

Судом встановлено, що фактично всі акти підписувалися лісничими лісництв в яких і виконувалися ці підрядні роботи та відповідальними посадовими особами підприємства, а затверджувалися ці акти особою відповідно до Статуту підприємства - директором або виконуючим його обов`язки, що в повній мірі відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Підприємство, відповідно до його організаційної структури має 9 лісництв , які розташовані в трьох районах Харківської області, в тому числі й в лісовій місцевості, на відстані від 20 до 40 кілометрів від м. Ізюм на території понад 53 тисяч гектарів. Саме тому неможливо, щоб сам директор підприємства від замовника приймав виконані роботи, для цього є відповідні посадові особи підприємства.

Так відповідно до п.3 та п.4 загальних положень Посадової інструкції лісничого ДП «Ізюмський лісгосп» він здійснює керівництво виробничо-господарською діяльністю лісництва та забезпечує виконання встановлених завдань, ефективне використання матеріальних ресурсів, п.15 Посадових обов`язків передбачено здійснення контролю за якістю лісовпорядних робіт та проведення їх приймання, а п. 6 Відповідальність, встановлено його відповідальність за якісне і своєчасне виконання всіх доведених завдань і робіт по лісництву.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В свою чергу, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину).

У той же час, згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом враховано, що укладені позивачем договори із громадянами у встановленому порядку недійсними - не визнані.

При цьому, відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачем із громадянами цивільно-правових договорів з надання послуг недійсними або визнавати їх трудовими, чи на власний розсуд тлумачити їх умови.

Відповідно до абз.8 ч.6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб?єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Однак, в акті не наведено детального опису виявленого відповідачем порушенням з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Статтею 265 КЗпПУ передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.

Так, статтею 265 КЗпП передбачено відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом наведеної норми відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, суб`єкта господарювання. При цьому, повинен бути встановлений факт використання підприємством найманої праці без оформлення з працівником трудових відносин.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою КМУ № 509 від 17.07.2013 року (далі - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою ст. 265 КЗпПУ та частинами другою - сьомою ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509, однією з підстав для накладення штрафів є акт, складений за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що посадові особи управління Держпраці мають право проводити позапланові перевірки суб`єктів господарювання на предмет дотримання порядку оформлення найманих працівників на роботу, та на підставі встановлених порушень накладати штрафи за порушення вимог трудового законодавства.

При цьому, необхідною умовою для застосування відповідних санкцій є встановлення факту трудових відносин з суб`єктом господарювання, які не оформлені належним чином.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Належних доказів на підтвердження того, що позивачем порушено вимоги ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, представником відповідача до суду не надано.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає вимоги є обґрунтованими.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242- 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство" (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Ентузіастів, 23, код ЄДРПОУ 00993113) до Головного управління Держпраці у Харківській області (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 40, код ЄДРПОУ 39779919) про скасування постанови - задовольнити.

Скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК7454/290/НД/АВ/П/ТД-ФС від 24 січня 2020 року.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області (місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, 40, ідентифікаційний код 39779919) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство» (місцезнаходження: 64332, Харківської обл., Ізюмський р-н., с. Левківка, вул. Горянівська, 16, ідентифікаційний код 00993113) суму сплаченого судового збору в загальному розмірі 21020 грн. грн. (двадцять одна тисяча двадцять гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 26 жовтня 2020 року.

Суддя Кухар М.Д.