Рішення № 92446387, 06.10.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1968/18

№ 2/183/1147/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Устименко М.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участю представника позивача Ведмідь І.О. ,

представника відповідача ОСОБА_2,-

в с т а н о в и в:

11.04.2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просять стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 117000 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що згідно договору б/н від 31.03.2004 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 72% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався пунктами 3.2, 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт надає згоду про встановлення кредитного ліміту за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття розміру кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до Умов та Правил банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою та Тарифами Банку, які викладені на офіційному сайті позивача складає між ним та Банком відповідний договір. При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України і укладений між ними договір є договором приєднання, друга сторона не може пропонувати свої умови договору. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється у розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які теж викладені на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк». Одночасно Умовами та правилами надання банківських послуг передбачена одностороння зміна Тарифів та невід`ємних частин Договору, в зв`язку з чим розмір відсоткової ставки може змінюватися Банком, за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, визначених Умовами та правилами надання банківських послуг, саме на позичальника покладається обов`язок щодо отримання такої виписки.

Позивач зазначає, що зі своєї сторони виконав умови кредитного договору, надав відповідачеві кредитні кошти у зазначеному вище розмірі, позичальник зобов`язався погашати заборгованість по кредиту, відсоткам за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених договором, власник платіжної карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту, а також оплачувати комісію, на умовах встановлених договором.

Відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту у встановлений строк не виконував, у зв`язку з чим станом на 28.02.2018 року виникла заборгованість у розмірі 117000 грн., яка складається з: 14372,48 грн. - заборгованості за кредитом, 10627,52 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

Зазначену суму заборгованості ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача.

27 червня 2018 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалено заочне рішення по справі (а.с. 56-59).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2019 року заочне рішення було скасовано, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження (а.с. 87,88).

У відзиві на позов відповідач спростовує ту обставину, що отримував в банку кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом та що кредитні кошти було надано відповідачу. Відповідач заперечує ту обставину, що між ним та банком укладався договір у відповідній письмовій формі, яким би між ними були досягнуті всі істотні умови, ніякої згоди на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідач теж не підписував. Також відповідач зазначає, що заяву не заповнювала, про що свідчать чисельні невірні дані в анкеті-заяві щодо освіти відповідача, сімейного стану; у графі «кредитний ліміт» наявні очевидні виправлення суми, які не засвідчені належним чином. У заяві відсутні будь-які відомості про отримання відповідачем кредитної картки, її номер, наявність ПІН-конверта, дата його видачі. Крім того, відповідач вказує, що позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором від 31.03.2004 року; предметом заяви є кредитна картка строком дії три роки, а строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії карти, тобто до 31.03.2007 року, отже позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду з даним позовом. Тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 131-134).

У відповіді на відзив позивач вказує, що відповідачем підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Окрім цього, зазначено що Відповідачу надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заяві про приєднання. Підписавши заяву Банк та Клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому. Отже, враховуючи вищевикладене, заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг. В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами здійснені всі необхідні дії задля придбання, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заява, Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи, з якими Позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в Заяві. На підставі поданої Заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг Відповідачу відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 . Факт отримання відповідачем кредитної картки підтверджується фото клієнта з картою. Анкета-заява про приєднання містить інформацію, яка була надана відповідачем, а достовірність відомостей підтверджується особистим підписом відповідача. Факт встановлення кредитного ліміту підтверджується випискою з карткового рахунку, з якого також вбачається, що відповідач користувалась кредитною карткою, отримувала кошти через банкомат, розраховувалась через термінали в магазинах, а також частково сплачувала заборгованість за договором. Строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки 23.02.2011 року відповідач підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом Банку від 06.03.2010 року, тому відповідно до п.1.1.7.31 Умов та Правил строк позовної давності за кредитним договором був збільшений до 50 років. Крім того, відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, а тому знав про умови кредитування. Кредитна картка, яка є поновлювальною кредитною лінією, діяла після перевипуску до останнього дня березня 2015 року, а тому позивач вчасно 08.04.2018 року звернувся до суду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у позові, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 31 березня 2004 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (організаційно-правову форму якого змінено на Публічне акціонерне товариство, а згодом на Акціонерне товариство) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 28), отримавши кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_2 . У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку

Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 28.02.2018 року становить 117000 грн., яка складається з: 14372,48 грн. - заборгованості за кредитом, 10627,52 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом (а.с. 7-26).

Судом встановлено наявність спору між сторонами з приводу наявності заборгованості за договором кредиту.

Вирішуючи позов суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 31.03.2004 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 31.03.2004 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку» в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме у 2004 році ці «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.

Встановлено, що строк дії картки № НОМЕР_2 становить до 03/2007 року.

Відповідно до виписки по картрахунку за період з 01.03.2004 по 09.08.2019 року (а.с.125-126), останню операцію за карткою було здійснено 28 липня 2011 року. Відомостей про те, що після цієї дати відповідачем вчинялися дії, які свідчать про визнання боргу суду не надано.

Таким чином, позивач звернувся до суду із позовом в квітні 2018 року, тобто за межами строків позовної давності, передбачених статтею 257 ЦК України (тривалістю у 3 (три) роки).

Згідно із ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а статтею 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Аналогічні правові висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 22.03.2017 р. № 6-2320цс16.

Аналізуючи викладене, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку про доцільність застосування строку позовної давності до даних правовідносин та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Позивач вказує на те, що 23.02.2011 року відповідач підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом Банку від 06.03.2010 року, тому відповідно до п.1.1.7.31 Умов та Правил строк позовної давності за кредитним договором був збільшений до 50 років.

Вказані доводи суд не приймає, оскільки зазначена анкета-заява (а.с.98) не стосується кредитного договору від 31.03.2004 року, який є предметом розгляду у даній справі. Клопотань про зміну предмету чи підстави позову позивачем не заявлялось. Відомостей про те, що сторонами укладено письмову угоду про збільшення строку позовної давності за договором від 31.03.2004 року, суду не надано.

Посилання позивача на ту обставину, що строк перевипущеної картки діяв до березня 2015 року суд також не приймає, оскільки суду не надано відомостей про те, що відповідач отримувала картку з таким строком дії. При цьому роздруківка фотознімку відповідача таким доказом бути не може, оскільки з неї неможливо встановити обставини, на які посилається позивач.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Питання щодо судових витрат належить вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦК України та покласти їх на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,76-82,89,141,263,265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Відмовити Акціонерному товариству «Комерційний Банк «ПриватБанк» у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сорока О.В.