Рішення № 92445152, 26.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4965/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування вимог

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому з урахуванням зміни предмету позову, позивач просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-2010-51У від 09.08.2019 року;

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-2010-51У від 10.02.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 2008 року по теперішній час, він не займався підприємницькою діяльністю, рахунки в банківських установах не відкривав, доходів від підприємницької діяльності не отримував та з 2011 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Чорноморський рибний порт» (код ЄДРПОУ 24544710), яке за позивача сплачує ЄСВ весь цей період. 19 травня 2020 року позивач звернувся до державного реєстратора для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності і цього числа в ЄДР було внесено відповідний запис. Позивач зазначає, що він є застрахованою особою і єдиний внесок за нього в період, за який прийняті оскаржувані вимоги (2017, 2018, 2019 і 2020 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає мій обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідачем 28.08.2020 року надано до суду відзив на адміністративний позов, згідно з яким представник зазначив, що ГУ ДПС у Миколаївській області не погоджується з викладеними в адміністративному позові доводами, вважає позов необґрунтованим.

В обґрунтування правової позиції, представник відповідача зазначив, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, позивач з 03.10.2006 року по 19.05.2020 рік був зареєстрованим як фізична особа-підприємець. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а отже і позбавляється статусу платника єдиного внеску. Таким чином, останнім періодом, за який потрібно сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Відповідно до інформаційної бази даних ІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника рахується борг станом на 31.07.2019 - 23 785,08 грн. (з 2017 по 31.07.2019) та борг станом на 31.01.2020 - 29 293,44 грн.

Представник відповідача зауважує, що Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-УІІІ І «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464. І які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема у ст. 7 слова «має право самостійно» замінено І словом «зобов`язаний». Тобто, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або Окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Враховуючи, що позивач у 2017-2019 роках був зареєстрований як ФОП та перебував на обліку у відповідача, з 01 січня 2017 року в нього виник обов`язок щодо сплати ЄСВ навіть у разі не отримання доходу.

Також представник відповідача зазначає, що норми Закону України № 2464 не містять застережень, що особа звільняється від сплати ЄСВ як фізична особа-підприємець, якщо підприємством, з яким фізична особа перебуває у трудових відносинах, сплачується ЄСВ. Сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань ЄСВ із заробітної плати немає).

З огляду на те, що запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Позивача внесено до реєстру 28 січня 2020 року, то саме з цієї дати позивач не повинен сплачувати ЄСВ.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що вимоги про сплату боргу від 09.08.2019р № Ф-2010-51, від 10.02.2020р. № Ф-2010-51 прийняті відповідно до норм чинного законодавства.

Представником позивач 21.09.2020 року надано до суду відповідь на відзив, в якій представник позивач зазначила, що викладені у відзиві аргументи не спростовують доводи позивача, які наведені в обґрунтування позовних вимог.

Ухвалою суду від 22.05.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Ухвалою суду від 23.07.2020 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача 08.10.2020 року надала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача. Також в заяві зазначено, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача до судового засідання 08.10.2020 року не з`явився, повідомлений належним чином та своєчасно, відповідно до вимог КАС України. Причини неявки суду не повідомив.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №889734, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа - підприємець 03.10.2006 року за №25160000000001269. (а.с. 11).

Відповідно до запису 1 в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 12.01.2011 року прийнятий на роботу в ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» та, відповідно до довідки №17 від 26.05.2020 року перебуває з ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» в трудових відносинах станом на дату складання довідки. (а.с. 11).

Як вбачається з форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу», з січня 2011 року по березень 2020 року позивач отримував дохід від ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» та кожний місяць в повному обсязі зарахований до страхового стажу. (а.с. 13-16).

Відповідно до повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця №262 від 19.05.2020, 19.05.2020 внесено запис №25160060003001269 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , НОМЕР_1 . (а.с. 17)

Головним управлінням ДФС у Миколаївській області 09.08.2019 року прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2010-54 У, згідно з якою ГУ ДФС у Миколаївській області вимагає від позивача сплатити недоїмку, штраф, пеню в сумі 23875,08 грн. у зв`язку з тим, що станом на 31.07.2019 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до статті 25 Закону №2464-VI (а.с.23).

Також, Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, Баштанське управління 10.02.2020 року прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2010-51 У, згідно з якою ГУ ДПС у Миколаївській області вимагає від позивача сплатити недоїмку, штраф, пеню в сумі 5508,36 грн. у зв`язку з тим, що станом на 31.01.2020 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до статті 25 Закону №2464-VI (а.с.119).

Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 14.1.226. п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску (ст.2 Закону №2464-VI).

Відповідно до підпункту 2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3, 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п.п. 4, 5 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, база нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професій діяльність є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Частиною 8 ст.9 Закону №2464-VI визначено, що періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 (особи, що провадять незалежно, а тому числі адвокатську діяльність) частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

При цьому, п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI передбачено, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону № 2464-VІ).

При цьому, відповідно до ч.4 ст.6 Закону №2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, що позивач з 12.01.2011 року працює в ТОВ «Іллічівський морський порт», тобто з 12.01.2011 року по теперішній час є найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5)

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судами не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на адміністративний позов про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2020 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ «Іллічівський морський порт», не підлягають доказуванню.

Про їх відсутність також свідчать подані позивачем до податкового органу податкові декларації про майновий стан і доходи протягом 2017-2020 років. (а.с. 61-69)

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги (2017 - 2020 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку що позовні вимоги стосовно визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2010-51У від 09.08.2019 року, виданої ГУ ДПС у Миколаївській області та №Ф-2010-51У від 10.02.2020 року, виданої ГУ ДПС в Одеській області, Баштанське управління, підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачений судовий збір у розмірі 1681,60 грн, відповідно до квитанцій №ПН3059 від 10.06.2020 та №0.0.1759157030.1 від 07.07.2020.

Разом з тим, відповідно до пп. 1 п. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору встановлена в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В даному випадку ціна позову складається з суми податкового боргу, зазначеного в оскаржуваних вимогах про сплату боргу, а саме: 23785,08 + 5508,36 = 29293,44 грн.

Таким чином ставка судового збору за подання даного адміністративного позову є 29293,44*1%. Отже, судовий збір, який належить до сплати за подання даного адміністративного позову складає 840,80 грн.

Однак, позивачем, при поданні заяви про зміну предмету позову доплачено 840,80 грн, які є надміру сплаченими, та відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягають поверненню, у зв`язку з чим не підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача з огляду на прийняте судом рішення за результатом розгляду справи про задоволення позовних вимог.

Таким чином, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивач слід стягнути понесені позивачем витрати в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-2010-51У від 09.08.2019 року.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-2010-51У від 10.02.2020 року.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Миколаївській області, (код ЄДРПОУ 43144729, адреса: 65004, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6).

Суддя П.П.Марин

.