Рішення № 92443386, 26.10.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2020 р. справа № 300/2104/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, зобов`язання нарахувати і вплатити таку компенсацію за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також зобов`язання виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 26 022,82 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 21.08.2020 звернувся в суд з адміністративним позовом до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) (надалі по тексту також - відповідач, військова частина 2250) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, зобов`язання нарахувати і вплатити таку компенсацію за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та визнання протиправною бездіяльність щодо не видачі довідки про вартість речового майна, зобов`язання нарахувати і вплатити компенсацію за не отримане речове майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина 2250) протиправно, в порушення норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відмовило позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, вказавши на вчасний і належним чином проведений із позивачем розрахунок при звільненні, що передбачено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 за №200. Згідно доводів позивача військова частина 2250, станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, не провела з ним усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, надання якої (додаткової відпустки) гарантовано пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Такі дії відповідача, на переконання позивача, свідчать про порушення вимог частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Посилаючись на коментовану норму Закону, ОСОБА_1 стверджує, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Отже, норми такого Закону не обмежують та не припиняють правову можливість учасника бойових дій на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Вказує, що припинення надання такого виду відпусток на час особливого періоду не означає втрату (припинення) права на відпустку взагалі, так як останнє може бути реалізовано у один із двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін, або шляхом нарахування і випалити грошової компенсації за усі невикористані дні такої відпустки.

Окрім вказаного, ОСОБА_1 стверджує про протиправну, в порушення приписів пункту 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за №475, пункту 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016, невиплату відповідачем на день звільнення грошову компенсацію за неотримане речове майно. ОСОБА_1 звернувся до військової частини 2250 із вимогою виплатити грошову компенсацію вартості речового майна та видати довідку про вартість речового майна, однак останній відмовив у видачі такої довідки, зазначивши про можливість її отримання за місцем знаходження органу, який здійснював відповідне забезпечення на момент звільнення позивача, а саме у військовій частині 1241 Національної Гвардії України. У зв`язку із вказаним, позивач звернувся із заявою до військової частини 1241 Національної Гвардії України, в якій просив видати довідку про вартість речового майна, втім останній відмовив у видачі вказаної довідки з посиланням на переведення підрозділу, в якому проходив службу ОСОБА_1 до військової частин 2250, а отже довідка про вартість майна підлягає видачі саме відповідачем.

З наведених підстав просив позов задовольнити в повному обсязі, а саме визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, та зобов`язати нарахувати і вплатити таку компенсацію за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. А також визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не видачі довідки про вартість речового майна та зобов`язати нарахувати і вплатити компенсацію за не отримане речове майно.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами, та задоволено клопотання позивача про витребування у відповідача доказів (а.с.34-37).

11.09.2020 від позивача на адресу суду надійшла заява про зміну предмету позову, в обґрунтування якої ОСОБА_1 вказав на отримання 10.09.2020 від відповідача листа від 03.09.2020 за №50/29-1614. Разом із листом отримав довідку від 03.09.2020 за №225 про вартість речового майна, що належить до видачі прапорщику ОСОБА_1 , згідно якої сума компенсації становить 26 022,82 гривень (а.с.40-44). Зважаючи на такі обставини, які виникли після подання позову, просив визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, зобов`язання нарахувати і вплатити таку компенсацію за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно і зобов`язання виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 26 022,82 гривень.

Положеннями КАС України визначено процесуальні права та обов`язки сторін.

Так, згідно вимог частини 1 статті 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Тобто наведена правова норма передбачає право позивача, серед іншого, змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви у визначений строк - до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Судом зазначалось вище, що ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 на підставі статті 262 КАС України відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Статтею 262 КАС України визначено особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, частина 3 якої передбачає, що підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Виходячи із аналізу даної правової норми, слід відмітити, що у разі розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, процесуальні дії, серед яких і подання заяви про зміну предмета позову, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, суд з урахуванням наведених правових норм вважає за необхідне прийняти до розгляду подану ОСОБА_1 заяву від 11.09.2020 про зміну предмета позову в адміністративній справі №300/2104/20 (а.с.40-42).

Відповідач, виконуючи вимоги ухвали суду про відкриття провадження від 26.08.2020 подано письмові пояснення за №50/32-1641 від 08.09.2020, згідно яких позивач за час проходження служби в окремому загоні спеціального призначення Західного територіального управління Національної гвардії України за виплатою компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за період з 2015 по 2017 роки не звертався, виплата такої компенсації за згаданий період не здійснювалася (а.с.46).

Військова частина 2250 не скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений пунктом 3 ухвали про відкриття провадження від 26.08.2020, незважаючи на те, що таку ухвалу відповідач отримав 18.09.2020. Про таку обставину засвідчують відомості із розділу ''Трекінг'' офіційного веб-сайта АТ ''Укрпошта'' за номером рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 7650100974665 (а.с.18-50).

В силу вимог частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дана справа розглянута і вирішена за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 КАС України без проведення судового засідання та повідомлення і виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, вивчивши зміст позовної заяви з урахуванням заяви про зміну предмета позову, письмового пояснення, дослідивши і оцінивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 в період з 12 серпня 2005 року по 29 серпня 2017 року проходив військову службу за контрактом у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та Національній гвардії України, свідченням чого є письмові пояснення позивача, наявні в матеріалах справи копія військового квитка серії НОМЕР_1 і копія витягу із наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 29.08.2017 за №260 (а.с.12, 13).

Відповідач не заперечує обставину перебування позивача на службі в Національній гвардії України у військовій частині 2250 саме в період 2015-2017 років (а.с.46).

На підставі наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 22.08.2017 за №47 о/с, прапорщика ОСОБА_1 (Г-014493) молодшого інструктора (кулеметника) технічної групи висотно-штормової групи спеціального призначення окремого загону спеціального призначення Західного територіального управління Національної гвардії України, звільнено у запас Збройних Сил України за підпунктом "і" частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с.13).

Відповідно до витягу із наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) за №260 від 29.08.2017 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення і направлено до Івано-Франківського міського військового комісаріату Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік (а.с.13).

Як свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_2 від 06.04.2015 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.11).

Згідно витягу із наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) за №260 від 29.08.2017 вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 28.08.2017 становить: у календарному обчисленні 13 років 03 місяці 02 дні, у пільговому обчисленні - 15 років 11 місяців 13 днів. Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 04.07.2014 за №638, позивачу виплачено премію за період з 1 по 29 серпня 2017 року в розмірі 650 відсотків від посадового окладу та одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно з наказом МВС України від 23.01.2015 за №72 виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду в період з 01 по 29 серпня 2017 року в розмірі 100% місячного грошового забезпечення. Щорічна основна відпустка за 2017 рік позивачем використана, допомога на оздоровлення виплачувалась, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалась (а.с.13).

Як свідчить зміст коментованого наказу та підтверджується письмовими поясненнями відповідача, ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено при звільненні грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2017 років, а також не виплачено грошову компенсацію за невикористане речове майно (а.с.43, 46).

Вважаючи неправомірним не нарахування та невиплату Західним територіальним управлінням Національної гвардії України (військова частина 2250) при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки та грошової компенсації за невикористане речове майно, позивач 09.06.2020 звернувся із заявою до відповідача про виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки і надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, а також виплату грошової компенсації за невикористане речове майно у період проходження військової служби (а.с.14).

Відповідач, листом від 01.07.2020 за №50/33-1190 (а.с.15), повідомив позивача, що згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 за №200, відповідачем проведено із позивачем вчасний і належним чином розрахунок при звільненні, а тому відсутні підстави здійснювати доплати або перерахунки. Стосовно надання довідки про вартість речового майна, відповідач вказав на можливість її отримання позивачем за місцем знаходження органу, який здійснював відповідне забезпечення на момент звільнення позивача, а саме у військовій частині 1241 Національної Гвардії України.

У зв`язку із вказаним 24.07.2020 в інтересах позивача адвокатом Розганюк Т.Є. направлено на адресу військової частини 1241 Національної Гвардії України адвокатський запит щодо надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 (а.с.18-19). Втім військова частина 1241 Національної Гвардії України листом від 27.07.2020 за №50/41-1135 відмовила у видачі вказаної довідки з посиланням на переведення підрозділу, в якому проходив службу ОСОБА_1 до військової частин 2250, а отже довідка про вартість майна підлягає видачі саме відповідачем (а.с.20, 21-22).

11.08.2020 повторно скеровано адвокатський запит на адресу Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) про видачу довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 (а.с.23).

Відповідач листом від 03.09.2020 за №50/29-1614 скерував адвокату позивача довідку від 03.09.2020 за №225 про вартість речового майна, що належить до видачі прапорщику ОСОБА_1 , за змістом якої розмір компенсації за речове майно до виплати ОСОБА_1 становить 26 022,82 гривень (а.с.43-44).

Зміст таких листів свідчить про фактичну відмову позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та грошової компенсації за невикористане речове майно.

Позивач, вважаючи неправомірними дії Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки і грошової компенсації за невикористане речове майно у сумі 26 022,82 гривень, звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються, зокрема Законом України від 20.12.1991 за №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).

В свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Досліджуючи доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-1017 роки, суд вважає за необхідне вказати на наступне.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 за №504/96-ВР (надалі по тексту також - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (стаття 16-2 Закону №504/96-ВР в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин).

За змістом статті 12 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Так, згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідач в обґрунтування доводів про ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки вказує лише на обставину не звернення позивача за виплатою такої компенсації.

З приводу таких доводів відповідача, суд зазначає слідуюче.

Згідно пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (пункт 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин).

Пунктом 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття "особливого періоду" наведене у Законах України від 21.10.1993 за №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 за №1932-XII "Про оборону України" (надалі по тексту також - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Так, за визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Крім того, слід відмітити, що відповідно до пунктів 36.5. Розділу XXXVI Інструкції

про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04.07.2014 за №638, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 36.3 і 36.4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм у рік звільнення виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ. Таке ж правове регулювання міститься і в абзаці 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019, ухваленій у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), провадження № 11-550заі19.

З огляду на положення частини 5 статті 242 КАС України суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період за 2015-2017 роки додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, а відсутність звернення чи відповідного рапорту позивача не звільняє відповідача від виконання власного самостійного обов`язку по виплаті такої компенсації.

З приводу наявності правових підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно при звільненні зі служби, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (надалі по тексту також - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - грошова компенсація).

За приписами пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (надалі по тексту також - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3 Порядку №178), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4 Порядку №178) та довідки про вартість речового майна (пункт 5 Порядку №178).

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за №475 (надалі по тексту також - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Порядку №178.

Як уже було відзначено судом вище, ОСОБА_1 у період з 12 серпня 2005 року по 29 серпня 2017 року проходив військову службу у військових частинах Національної гвардії України, та наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) за №260 від 29.08.2017 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з військової служби.

Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Таким чином, виходячи із аналізу норм статті 9-1 Закону № 2011-XII, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178, в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби свідчить, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна.

При цьому, питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно Військовою частиною 2250 Національної гвардії України вирішено не було.

На звернення позивача 09.06.2020 із заявою та 11.08.2020 із адвокатським запитом про надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, а також виплату грошової компенсації за невикористане речове майно, відповідач надав довідку №225 від 03.09.2020, втім відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно, мотивуючи відсутністю його звернення при звільненні із заявою (рапортом) про виплату такої грошової компенсації та не постановленням на відповідне речове забезпечення у військовій частині 4114.

Тобто підставою для невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно, відповідач зазначає неподання позивачем відповідної заяви (рапорту) при звільненні з військової служби.

При цьому, суд зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Слід зазначити, що 09.06.2020 позивач звернувся до військової частини 2250 із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що, зокрема, передбачено пунктом 4 Порядку № 178, однак відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, вважаючи, що у позивача звернувся до неналежної особи.

Разом з тим, позивач отримав від відповідача довідку за встановленою формою, необхідну для такої виплати, якою підтверджено вартість майна, яке підлягало компенсації, відтак ОСОБА_1 вчинив дії, необхідні для вирішення питання щодо виплати грошової компенсації.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідач (військова частина 2250) жодним чином не заперечив у справі свій статус як належного відповідача, в тому числі за позовною вимогою про компенсацію за вартість неотриманого речового майна.

Доводи, вкладені відповідачем у листі №50/33-1190 від 01.07.2020 не доводять жодним чином обставину виплати відповідної компенсації саме військовими частинами 1241 чи 4114 (а.с.15, 43). Більше тог, такі твердження відповідача не містять заперечень даним листа військової частини 1241 і наказу командувача Національної гвардії України №441 від 13.07.2017 (а.с.20-22).

Таку поведінку Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) суд оцінює критично, оскільки остання не спростовує наявності відповідного права особи, яке вона набула за час проходження служби і яке є однією з гарантій статусу військовослужбовця.

Відповідно до правової позиції Європейського суду (Суд Європейського Союзу), в тому числі, рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 по справі "Кечко проти України" (заява №63134/00), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи викладене та гарантоване право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно, у разі звільнення з військової служби, та отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, зобов`язання нарахувати і вплатити таку компенсацію за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов`язання виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 26 022,82 гривень, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що, за існуючих обставин, основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору так як останні позивачем фактично не понесені.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).

Позивач в адміністративному позові вказує на розмір витрат на правову допомогу в сумі 3 200,00 гривень, які позивачем понесено, та просить їх стягнути із відповідача.

Військова частина 2250, в свою чергу, не заперечила щодо стягнення судом таких витрат з відповідача.

Так, компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 3 200,00 гривень, до матеріалів позовної заяви долучено договір про надання правничої допомоги від 09.06.2020, укладений між адвокатом Розганюк Тетяною Євгенівною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №611 від 24.05.2007 та ОСОБА_1, а також оригінал ордера серії ІФ №085370 від 21.08.2020 на надання правової допомоги (а.с.26-27, 29а, 30).

Також позивачем подано акт приймання-передачі наданих робіт (послуг) від 21.08.2020 за договором про надання правничої допомоги від 19.08.2020 (а.с.28).

Відповідно до акта приймання-передачі наданих робіт (послуг) від 21.08.2020, адвокатом Роганюк Тетяною Євгенівною, виконано наступні роботи, згідно умов договору від 19.08.2020, а саме: складення заяви від імені ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) "1 година" - 400,00 гривень (пункт 1); складення адвокатського запиту №24 від 24.07.2020 "1 година" - 400,00 гривень (пункт 2); складення адвокатського запиту №25 від 11.08.2020 "1 година" - 400,00 гривень (пункт 3); складення позовної заяви та підготовка позову до суду "5 годин" - 2 000,00 гривень (пункт 4).

Факт оплати позивачем послуг (фактичного понесення витрат) за надання правничої допомоги адвокатом Роганюк Тетяною Євгенівною в розмірі 3 200,00 гривень, підтверджується оригіналом квитанції №0451571 від 21.08.2020 (а.с.29).

Суд зазначає, що позивачем надані належні документи щодо понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 3 200,00 гривень, що дає підстави для вирішення судом питання про відшкодування витрат на користь ОСОБА_1 .

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні його з військової служби грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 і 2017 роки.

Зобов`язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина 2250) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 і 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 29.08.2017.

Визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

Стягнути із Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) на користь ОСОБА_1 компенсацію за вартість неотриманого речового майна у розмірі 26 022,82 гривень (двадцять шість тисяч двадцять дві гривні вісімдесят дві копійки) відповідно до Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі прапорщику ОСОБА_1 за №225 від 03.09.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) (ідентифікаційний код юридичної особи 25575767) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) сплачені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 3 200,00 гривень (три тисячі двісті гривень нуль копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина 2250) (ідентифікаційний код юридичної особи 25575767), вул. Стрийська, 146, м. Львів, 79026.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.