Рішення № 92442382, 26.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року Справа № 160/8154/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточнень просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення та невиплати з 16.03.2020 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) , пенсії за вислугу років 24 роки 06 місяців 25 днів відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.03.2020 року № 2902/03.05.17 (001226), щодо відмови в призначенні та виплати з 16.03.2020 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсії за вислугу років 24 роки 06 місяців 25 днів відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати з 16.03.2020 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсію за вислугу років 24 роки 07 місяців 25 днів відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняти рішення (розпорядження) щодо призначення та виплати з 16.03.2020 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсію за вислугу років 24 роки 06 місяців 25 днів відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з відмовою у призначенні їй пенсії за вислугою років, зазнаючи, що на момент звернення 16.03.2020 року позивача із заявою до органу Пенсійного фонду, вислуга років для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» становила 24 роки 06 місяців 25 днів, тобто відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 24 років 06 місяців, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців, незалежно від віку, що давало можливість призначення йому пенсії за вислугу років. Обчислення стажу, яке проведене відповідачем, (за підрахунками відповідача становить 16 років 1 місяць 00 днів) вважає помилковим. Так, на момент звернення позивача із заявою щодо призначення їй пенсії, безперервний стаж роботи в органах прокуратури України складав 24 роки 06 місяців 25 днів, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці. Крім того, відповідно до ч.6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується половина строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу денної форми навчання, а саме здобуття кваліфікації юриста у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за спеціальністю «Правознавство», денної форми навчання в період з 01.09.1998 по 31.07.2002, що становить 3 роки 10 місяців 29 днів (що відповідає 1 року 11 місяцям 14 дням вислуги років). В період з 20.07.2015 року по 16.09.2015 року та з 27.09.2017 року по 30.04.2018 року позивач брав безпосередню участь у антитерористичній операції. Згідно підпункту «в» пункту 3 постанови КМУ № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три. Таким чином, період участі позивача у антитерористичній операції повинен бути зарахований на пільгових умовах. Таким чином, станом на 16.03.2020 року вислуга років для призначення пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про прокуратуру» становить 24 роки 6 місяців та 25 днів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано п`ятиденний строк з моменту отримання ухвали суду.

14.08.2020 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків та уточнена позовна заява.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

25.09.2020 року представником Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що згідно наданих позивачем документів вислуга років, що дає право на пенсію відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" зараховано наступні періоди:

- з 01.09.1998 року по 31.07.2002 року - половина строку навчання в юридичному вузі;

- з 01.08.2002 року по 27.07.2003 року - військова служба;

- з 29.07.2003 року по 28.02.2015 року - робота на посадах прокурора;

- з 01.07.2017 року по 29.02.2020 року - робота на посадах прокурора.

Стаж роботи позивача на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років розрахований на підставі трудової книжки станом на 29.02.2020 року. Відповідно до трудової книжки зараховані всі періоди роботи на прокурорських посадах, крім періоду з березня 2015 року по червень 2016 року за який відсутня сплата страхових внесків згідно даних Індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача ( форма ОК-5), половина періоду навчання та військова служба.

Таким чином, у позивача відсутній передбачений законом стаж вислуги років - 24 рок 6 місяців, а отже відсутнє право на пенсію за вислугу років по Закону України "Про прокуратуру".

05.10.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 16.03.2020 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до органу пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії за вислугою років у відповідності до вимог ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», та надав відповідні документи.

Однак, листом відділу з питань призначення та перерахування пенсій управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 24.03.2020 року за № 2902/03.05.17 (001226) відмовлено у призначенні пенсії. Зазначена відмова пенсійного органу вмотивована відсутністю необхідного стажу роботи за вислугою років.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою за захистом прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На час виникнення спірних правовідносин та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, питання пенсійного забезпечення прокурорів та працівників прокуратури врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 року (далі - Закон №1697-VII).

Відповідно до ст. 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є:1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).

Згідно ч. 1 ст. 86 Закону №1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

У відповідності до ч. 6 ст. 86 Закону №1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у ст. 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, слідчими, суддями, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, тощо.

Частиною 8 ст. 86 Закону №1697-VII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які, в тому числі, безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури.

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (ч. 13 ст. 86 Закону №1697-VII).

Відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону №1697-VII, положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.

З аналізу вищенаведених норм, є можливим дійти висновку, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, за наявності на день звернення (з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року):

1) вислуги років не менше - 24 років 6 місяців;

2) у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

При цьому, статус стажиста, помічника і старшого помічника прокурора, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, посада слідчого прокуратури, прирівнюються до статусу прокурора органу прокуратури, та зараховуються до статусу роботи на прокурорських посадах; посада слідчого прокуратури - до початку діяльності державного бюро розслідувань.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-VII, гарантії незалежності прокурора забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

У відповідності до ст. ст. 22, 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і формував правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, в т.ч. в прокуратурі (рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсації і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційного Суду України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба (зокрема) в правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей. Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини з їх пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішеннями Конституційного Суду України №1-рп від 13.05.1997 року, № 1-рп/99 від 09.02.1999 року та № 3-рп/2001 від 05.04.2001 року встановлено, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ч. 6 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Як вже зазначалось вище, 16.03.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років.

За результатами розгляду заяви, 24.03.2020 року відповідач листом за № 2902/03.05.17 (001226) відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.

Відмова в призначенні пенсії була обґрунтована тим, що при розгляді наданих позивачем документів, які дають право на пенсію за вислугу років, суб`єктом владних повноважень було встановлено, що вислуга років становить 16 років 1 місяць 0 днів, що не відповідає вимогам ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру».

Позивач зазначає, що відповідач припустився помилки в розрахунку загального строку вислуги років у зв`язку з тим, що не зарахував період проходження служби в зоні проведення антитерористичної операції у трикратному розмірі.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» № 2232-ХІІ.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 4 вказаної статті Закону передбачено види військової служби, до яких, зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (надалі - Порядок № 413).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Пунктом 4 Порядку № 413 визначено підставу надання особі статусу учасника бойових дій: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).

При цьому основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлює, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.

Згідно абзацу 7 підпункту 1 пункту 2.3 розділу II «Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей», затвердженого наказом Міноборони України від 14.08.2014 року № 530, час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.

Аналогічна норма закріплена у постанові КМУ № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

З системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, час проходження військової служби, протягом якого військовослужбовець брав участь в антитерористичній операції в особливий період, зараховується до страхового стажу на пільгових умовах одного місяця служби за три.

Вказана правова позиція узгоджуються з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.06.2018 року у справі № 348/347/17.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 15.08.2016 року позивач має статус учасника бойових дій.

Відповідно до довідок від 14.02.2020 року №15-407 вих-20 та від 06.04.2020 №15-445 вих-20, виданих Військовою прокуратурою об`єднаних сил, в період з 20.07.2015 року по 16.09.2015 року, з 27.09.2017 року по 30.04.2018 року позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення відповідно на посадах: тво прокурора третього відділу військової прокуратури Донецького гарнізону, прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого відділу, заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів та виконанням судових рішень у кримінальних провадженнях територіальних органів поліції військової прокуратури сил антитерористичної операції.

З 01.05.2018 року по 04.02.2019 року приймав участь на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальних провадженнях територіальних органів поліції військової прокуратури об`єднаних сил, а з 05.02.2019 року по 14.03.2019 року заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні військової прокуратури об`єднаних сил, з 15.03.2019 року по 11.02.2020 року начальника слідчого відділу управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил, а з 12.02.2020 року по 06.04.2020 року приймав участь в операції об`єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, знаходячись у розпорядженні військового прокурора об`єднаних сил.

За наведених обставин в загальному підрахунку вказані періоди безпосередньої участі в антитерористичній операції, мають бути зараховані до пільгового стажу роботи позивача в потрійному розмірі (один місяць служби за три).

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Щодо позовної вимоги про зарахування ОСОБА_1 період роботи з березня 2015 року по червень 2016 року суд зазначає таке.

Підставою для не зарахування відповідачем періоду роботи позивача з березня 2015 року по червень 2016 року до пільгового стажу стала відсутність інформації про сплату страхових внесків за даний період роботи позивача у Військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України.

Проте, суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

За змістом ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Частинами 1-3 ст. 24 Закону від 9 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Позивач у періоди з березня 2015 року по червень 2016 року працював у Військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України старшим прокурором, що підтверджується відповідними записами в копії трудової книжки.

Внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за окремі періоди роботи у вказаній організації.

Позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення вказаних періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинене страхувальником, оскільки згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відмова в призначенні пенсії у зв`язку з несплатою страхувальником страхових внесків (єдиного внеску), є непропорційним втручанням держави в права позивача та порушує його право на своєчасне отримання пенсії в належному розмірі.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними висновки відповідача про не зарахування періоду роботи з березня 2015 року по червень 2016 року до загального страхового стажу періоду роботи у зв`язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків за даний період роботи позивача.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за вислугу років з 16.03.2020 року відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов`язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до стажу, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи викладене, метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.03.2020 року про призначення пенсії відповідно до вимог ч.1 ст.86 Закону №1697-VII з урахуванням висновків викладених у цьому судовому рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності відмови щодо зарахування позивачу до спеціального стажу, що надає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ періодів його роботи з березня 2015 року по червень 2016 року у Військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України, періоди безпосередньої участі в антитерористичній операції, мають бути зараховані до пільгового стажу роботи позивача в потрійному розмірі (один місяць служби за три) та як наслідок відмови у призначенні пенсії. Разом із тим, питання про призначення позивачу пенсії та в подальшому її виплати належить до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду, у зв`язку з чим підстави для задоволення цієї частини позовних вимог відсутні.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.

У відповідності до положень ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.03.2020 року за № 2902/03.05.17 (001226) року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоди безпосередньої участі у антитерористичній операції з 20.07.2015 року по 16.09.2015 року та з 27.09.2017 року по 30.04.2018 року в потрійному розмірі (один місяць служби за три).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до пільгового стажу період роботи з березня 2015 року по червень 2016 року у Військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), подану 16.03.2020 року для призначення пенсії, та провести розрахунок вислуги років ОСОБА_1 для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя О.С. Луніна