Ухвала суду № 92442340, 23.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

23 жовтня 2020 року Справа 160/13296/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши в м.Дніпрі матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо переведення невиплати пенсії ОСОБА_1 з банківського рахунку на поштове відділення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк».

Позовна заява обґрунтована протиправністю дій відповідача щодо переведення виплати пенсії на поштове відділення.

22 жовтня 2020 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/13296/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено вимоги до позовної заяви.

Згідно із ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в позовній заві зазначаються, зокрема:

- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4);

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5);

- у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача (пункт 9);

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправними таких рішення, дій або бездіяльності та зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Водночас, заявлені позивачем до суду позовні вимоги не конкретизовані, у зв`язку з чим не відповідають визначеної у ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України меті адміністративного судочинства у вигляді захисту ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, що також визначено у ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, у прохальній частині позову не конкретизовано з якої дати або в якому періоді відповідачем вчинено оскаржувані дії та не зазначено з якої дати суд має зобов`язати пенсійний орган поновити позивачу виплати.

В свою чергу, суд зауважує, що вимоги позовної заяви повинні викладатись чітко і зрозуміло, з урахуванням правил, встановлених процесуальним законодавством і узгоджуватись з наданими суду повноваженнями за наслідками розгляду справи, та мають бути спрямовані на захист конкретних прав, свобод та інтересів позивача з зазначенням способу їх захисту, який не допускає неоднозначного, довільного тлумачення змісту позовних вимог і дозволить суду максимально якісно здійснити правосуддя.

Таким чином, відповідні позовні вимоги не дають здійснити належний захист порушених прав позивача.

Згідно ч. 2 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно із ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Як вбачається зі змісту ч. 1, ч. 2 ст. 57 Кодексу адміністративного судочинства України - представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Згідно приписів ч. 1, ч. 2 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України - повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №5076-VI від 5 липня 2012 р., під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.

Згідно з ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 4 статті 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” встановлено, що адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що повноваження представника позивача, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналом одного з документів, зазначених у ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, в тому числі оригіналом довіреності, виданої на ведення справи в суді на підставі відповідного договору.

Суд вважає за необхідне зауважити, що повноваження адвоката щодо підписання позовної заяви, повинно підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об`єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 р. у справі № 811/1507/18, від 29 травня 2019 р. у справі № 202/5348/18.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, остання підписана та подана до суду Акерманом О.М., яким на підтвердження повноважень на підписання від імені позивача цієї позовної заяви додано до позову копію довіреності від 10.06.2020р., виданої у м.Тель-Авів.

Даною довіреністю Ханін М.І. уповноважив, зокрема, Акермана О.М. бути його представником, зокрема, у суді із правом вчинення всіх необхідних повноважень, у тому числі пред`явлення позову.

При цьому, зі змісту поданої до суду роздруківки ксерокопії даної довіреності слідує, що оригінал довіреності був засвідчений нотаріусом Лідією Тучинською (м.Тель-Авів, Ізраїль) та скріплений печаткою.

Крім того, у матеріалах позовної заяви міститься копія апостилю, що датована 10.06.2020 р.

Згідно з ст. 13 Закону України “Про міжнародне приватне право” документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном, повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.

Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов`язковість якої надана Законом України “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” від 10 січня 2002 р. та вступила в силу в Україні в 2003 році.

Згідно із ст. 1 Гаазької конвенції (далі - Конвенція) ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Отже, у силу приписів пункту d ч. 2 ст. 1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції.

Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Відповідно до ст. 4 Конвенції передбачений в ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Державі Ізраїль та звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.

Пунктом 13 Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 р. №237/803/151/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 р. за № 1151/8472, апостиль проставляється у формі відбитка штампа, візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою інформаційної системи. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю не дозволяється.

У разі проставлення апостилю на окремому від документа аркуші документ і аркуш з апостилем скріплюються шляхом прошивання ниткою (стрічкою) білого або червоного кольору в спосіб, який унеможливлює їх роз`єднання без пошкодження аркуша, та засвідчуються підписом і печаткою посадової особи компетентного органу. Кількість скріплених аркушів підтверджується підписом посадової особи, яка проставляє апостиль.

На аркуші з апостилем проставляється печатка компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша на останній сторінці документа.

Разом з тим, додана до адміністративного позову фотокопія довіреності на підтвердження повноважень Акермана О.М. діяти від імені позивача містить фотокопію апостилю на окремому аркуші, у той час як пунктом 13 Правил чітко визначено, що не дозволяється розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю.

Крім того, копія довіреності з апостилем не підтверджена підписом посадової особи, яка проставляла апостиль, та не містить печатку компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша на останній сторінці документа.

Таким чином, з фотокопії апостилю та безпосередньо з її змісту неможливо встановити документ, на якому він був проставлений або якого він стосується.

Згідно ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України - розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

У відповідності до положень статті 3 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством та перераховується у безготівковій або готівковій формі.

Так, згідно частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Абзацом 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено, що у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року становить 2102, 00 грн.

Розміри ставок судового збору визначені у ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Згідно із приписами ст. 4 Закону України "Про судовий збір" - ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (тобто, з урахування положень ст. 7 Закону України "Про державний бюджет на 2020 рік" 840, 80 грн.).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" - у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, які є похідними по відношенню одна до іншої, у зв`язку з чим сума судового збору, що підлягав до сплати за подання такого позову становить 840, 80 гривень.

Між тим, як зазначалося вище, 22 жовтня 2020 року представник позивача звернувся до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків №60302 від 09.04.2020 про суми виплачених доходів та утриманих податків у позивача – ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2019 року по 4 квартал 2019 року станом на 08.04.2020 відсутні доходи, тому 5 відсотків розміру річного доходу позивача становить 0 грн. і, таким чином, розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік. Заявник стверджує, що позивач в Ізраїлі не працює та отримує лише соціальну допомогу, яка не є доходом й зауважив, що іншу інформацію про доходи в Ізраїлі надає відомство національного страхування (Бітуах Леумі), проте на даний час у зв`язку з протиепідемічними заходами особам похилого віку заборонено залишати місця проживання, у зв`язку з чим відсутня можливість отримати довідку про доходи в Ізраїлі.

Розглянувши клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України - суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Слід зазначити, що статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право (а не обов`язок) суду щодо відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Сплата ж судового збору за подання адміністративного позову, в силу положень частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком сторони, що звертається до суду з позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, зокрема, у разі, коли розмір судового збору перевищує 5 % розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору, з урахуванням приписів з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Разом з тим, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження обставин того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору за подану позовну заяву у встановлений законом порядку, а саме, у наданих позивачем відомостях з державного реєстру фізичних осіб-платників податків зазначено про відсутність інформації про доходи ОСОБА_1 на території України, проте, як вбачається із позовної заяви, позивач постійно проживає на території держави Ізраїль, але інформації про доходи в Ізраїлі позивачем не надано.

Оскільки обставини, які зазначив позивач у вищезазначеному клопотанні, відповідно до вказаних статей Закону України «Про судовий збір», не є умовою для звільнення від сплати судового збору, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання представника позивача про звільнення позивача від сплати судового збору.

Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, встановленим ст. ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору по справі № 160/13296/20 - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Запропонувати позивачу усунути недоліки позовної заяви, вказані в мотивувальній частині ухвали, шляхом надання до суду:

1) позовної заяви, оформленої у відповідності до вимог, передбачених статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України із зазначенням у новій редакції позовної заяви уточненого змісту позовних вимог;

2) примірників позовної заяви у новій редакції у відповідності до кількості учасників справи з додатками до цієї позовної заяви;

3) доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву від імені позивача (договору про надання правової допомоги, оригінал апостилю тощо);

4) документу про сплату судового збору за подання адміністративного позову із позовними вимогами немайнового характеру у відповідності до Закону України "Про судовий збір" у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) або в іншому розмірі у випадку зміни розміру позовних вимог у відповідності до положень Закону України "Про судовий збір" за наступними розрахунковими реквізитами для перерахування судового збору:

"Отримувач коштів: УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 37989253, банк отримувача – Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) – 899998, рахунок отримувача - №UA238999980313131206084004008, код класифікації доходів бюджету - 22030001.

Призначення платежу: *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків – фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа)".

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення (отримання) копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко