Рішення № 92442097, 27.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 р. Справа № 120/3728/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0549 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А 0549 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 05.09.2019 року № 440 його звільнено з військової служби у запас (за станом здоров`я) та згідно наказу командира військової частини А 0201 від 11.09.2019 року № 173 виключено з 13.09.2019 року зі списків військової частини А 0201, фінансове забезпечення якої здійснюється військовою частиною А 0549. Проте, як зазначає позивач, при звільненні з військової служби з ним не проведено повного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Наведені обставини змусили його звертатися до суду за захистом своїх прав. Зокрема, позивач наголошує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року по справі № 120/3750/19-а зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 рік, а також зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні згідно ст. 117 КЗпП України з 14.09.2019 року по день постановлення рішення суду. Однак, відповідач при виконанні даного рішення суду при виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні утримав з нарахованої суми 87487,80 грн. податок на доходи з фізичних осіб в сумі 17060, 12 грн., який всупереч п. 168.5 ст. 168 ПК України не компенсував, хоча мав це зробити.

Крім того, позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок та виплата індексації належних йому доходів було здійснено відповідачем лише 25.06.2020 року, тому вказує на наявність у нього права на отримання іншої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21.02.2020 року (з часу по який уже є рішення суду від 20.02.2020) по 25.06.2020 року.

За таких обставин позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо утримання податку з доходів фізичних осіб (18%) з суми виплаченої позивачу компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2019 року по 20.01.2020 рік;

- стягнути з відповідача на його користь суму утриманого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 17060,12 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.02.2020 року по 25.06.2020 рік.

Ухвалою суду від 31.08.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

14.09.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 26423/20), у якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач проходив військову службу, яку не можливо ототожнювати із трудовими відносинами, у зв`язку з чим положення КЗпП України до даних правовідносин застосуванню не підлягають. Так, відповідач наголошує, що відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Тобто, якщо військовослужбовець при звільненні не забезпечений усіма видами грошового забезпечення, які йому належать, він має право не давати згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини та далі перебувати на усіх видах забезпечення відповідної військової частини до дня, коли з ним буде проведений повний розрахунок. Оскільки позивач особисто погодився на звільнення з військової служби до проведення з ним усіх розрахунків, тому правові підстави для компенсації середнього заробітку за час затримки відсутні.

Стосовно виплати утриманого податку з доходів фізичних осіб, то відповідач наголошує на тому, що така компенсація може мати місце лише стосовно військовослужбовців, які отримали грошові виплати, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Водночас, на думку відповідача, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні присуджений позивачу уже після звільнення та пов`язаний виключно із затримкою розрахунку, а не з виконанням позивачем своїх обов`язків під час проходження служби, тому така компенсація утриманих сум податку на доходи з фізичних осіб в цьому випадку не застосовується. Також відповідач звертає увагу суду на те, що позивач допустив помилку у підрахунку суми податку з доходів фізичних осіб, оскільки заявлена ним до стягнення сума 17060,12 грн. включає в себе також і суму військового збору в розмірі 1312,13 грн. За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Своїм правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Наказом командира військової частини А 0201 (по стройовій частині) від 11.09.2019 року № 173, підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу інформаційно-пропагандиського забезпечення управління морально психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 05.09.2019 року № 440 з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "б" (за станом здоров`я), з правом носіння військової форми одягу, з 13.09.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами спору, військовослужбовці військової частини А0201 знаходились на фінансовому забезпечені у військовій частині А 0549.

Судом також встановлено, що під час звільнення з військової служби позивачу не було проведено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що змусило позивача здійснювати захист своїх прав у суді.

Так, згідно викладених у позовній заяві обставин та відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року у справі № 120/3751/19-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та, зокрема, зобов`язано військову частину А0549 нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби.

Іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року у справі № 120/3750/19-а позов ОСОБА_1 задоволено частково та, зокрема, зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, а також зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток з 14.09.2019 року по день постановлення рішення суду.

Листом від 08.07.2020 року № 350/118/2138/нс за підписом командира військової частини А0549, винесеним за результатами розгляду звернення позивача від 03.07.2020 року, повідомлено, що на виконання рішення суду у справі № 120/3750/19-а відповідачем було нараховано позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2019 року по 20.01.2020 року в сумі 87487,80 грн., з якого утримано податок на доходи фізичних осіб (18%) і військовий збір (1,5%), що складає 17060,12 грн., у зв`язку з чим 25.06.2020 року ОСОБА_1 виплачено на його картковий рахунок відповідну суму середнього заробітку в розмірі 70427,68 грн. При цьому роз`яснено позивачу, що оскільки право на дану виплату він набув після звільнення з військової служби, а тому підстав для компенсації сум податку з доходів фізичних осіб згідно положень Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44 він не має. Також відповідачем відмовлено позивачу у проведенні нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку рішень суду за наступний період з 21.01.2020 року по 25.06.2020 року.

Незгода позивача із такими діями відповідача зумовила звернення його до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.

Щодо компенсації податку на доходи фізичних осіб із нарахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України щодо проходження в Україні військової служби, регулюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII закінчення проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положення про проходження військової служби громадянами України.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 N 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 N 17 (17-2005-п) (далі - Порядок N 44).

Згідно з пунктами 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 N 1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до п. 168.5 ст. 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, змістовний аналіз положень п. 2, 3 Порядку № 44 у взаємозв`язку з приписами п. 168.5 ст. 168 ПК України дає суду підстави зробити висновок про те, право на отримання грошової компенсації для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб мають:

- військовослужбовці та особи, звільненні з військової служби,

- які отримали грошове забезпечення, грошові винагороди та інші виплати, з яких був утриманий податок на доходи фізичних осіб,

- та право на яке (грошові виплати) вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Тобто, грошовій компенсації підлягає податок на доходи фізичних осіб, утриманий не з будь-яких доходів військовослужбовців чи осіб, звільнених з військової служби, а лише з тих виплат, які отримані цими особами і право на які вони набули під час несення військової служби у зв`язку з виконанням своїх обов`язків.

В даному випадку, як свідчать матеріали справи, позивач під час проходження військової служби набув право на виплату йому індексації грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, які своєчасно не були виплачені позивачу в день виключення його зі списків особового складу, що підтверджено відповідними судовими рішеннями. Тому, нараховуючи відповідні суми (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та індексація грошового забезпечення), які присуджені позивачу в судовому порядку уже після його звільнення з військової служби, відповідач мав обов`язок компенсувати утриманий із таких сум податок на доходи фізичних осіб, позаяк право на такі виплати позивач набув під час проходження військової служби будучи у статусі військовослужбовця.

Однак, предметом цього позову є компенсація сум податку на доходи фізичних осіб утриманого під час нарахування позивачу 87487,80 грн. компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

При цьому суд враховує, що виплачений позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а являється спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.

Саме такий правовий висновок було зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Отже, відповідна сума коштів станом на час звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини (13.09.2019 року) ОСОБА_1 не належала та не могла належати, і такі кошти одержані ним не у зв`язку з виконанням ним своїх обов`язків під час проходження служби, а за наслідками застосування до відповідача відповідальності за ст. 117 КЗпП України згідно рішення суду від 20.01.2020 року у справі № 120/3750/19- а уже після звільнення позивача зі служби.

Відтак суд вважає, що оскільки виплата позивачу грошових коштів у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при його звільненні, не пов`язане із виконання позивачем обов`язків під час проходженням служби, така сума коштів не є ні грошовим забезпеченням ні іншою грошовою винагородою чи виплатою, пов`язаною із проходження служби, а являється виключно спеціальним видом відповідальності роботодавця (відповідача), тому підстав для здійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримані з таких виплат, в цьому випадку не має.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо утримання податку з доходів фізичних осіб з суми виплаченої компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2019р. по 20.01.2020р. без відповідної компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб, а також в частині стягнення відповідної суми утриманого податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягають.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2020 року по 25.06.2020 року, то суд враховує таке.

В силу приписів пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зазначити, що вказаним Положенням № 1153/2008, як і нормами Закону від 20.12.1991 № 2011-XII не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як свідчать матеріали справи, позивача виключено зі списків особового складу військової частини А 0201 - 13.09.2019 року без виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення.

В той же час, згідно відповіді військової частини А 0549 від 08.07.2020 року, виплата позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 47541,57 грн. мала місце 09.04.2020 року. А виплата індексації грошового забезпечення здійснена 25.06.2020 року в сумі 3687,16 грн., що додатково підтверджується відомостями про зарахування на карткові рахунки Приватбанк в/ч А 0549 за квітень 2020р. та за червень 2020р. (а.с. 14-19).

Вказані виплати були проведені відповідачем на виконання рішень суду від 20.01.2020р. у справах № 120/3750/19-а та № 120/3751/19-а.

Поряд з цим судом також з`ясовано, в межах розгляду справи № 120/3750/19-а позивачем також ініціювалось і питання щодо відповідальності відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Так, за рішенням суду від 20.01.2020 року у вказаній справі (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87035812), зобов`язано військову частину А 0549 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 14.09.2019 року (наступного дня після виключення зі списків військової частини) по 20.01.2020 (дату ухвалення судового рішення). Дане судове рішення відповідачем було виконане та позивач отримав відповідну грошову компенсацію в сумі 70427,68 грн. (нараховано 87487,80 грн. з урахуванням ПДФО та військового збору).

Визначаючи період розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 14.09.2019р. по 20.01.2020р.) суд у справі № 120/3750/19-а керувався положеннями п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", а також правовими висновками, що містяться у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а про те, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Щодо можливості застосування положень ст. 117 КЗпП України до наступного періоду, який завершується фактичним розрахунком - з 21.01.2020р. по 25.06.2020р., то суд враховує таке.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа N 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, що викладена в іншій постанові від 29 січня 2014 року у справі 6-144ц13, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

В даному випадку суд враховує, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив лише 25.06.2020 року. Тобто, період, протягом якого можливе застосування ст. 117 КЗпП України як підстави відповідальності відповідача визначається з 14.09.2019 року по 25.06.2020 року. При цьому, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача у справі № 120/3750/19-а стосувався періоду з 14.09.2019 року по 20.01.2020 року, тому спірним періодом у цьому випадку є період з 21.01.2020 року по 25.06.2020 року.

Такий період складає 156 календарних днів.

Згідно із довідкою військової частини А0549 від 09.09.2020 року № 757 (а.с. 76), середньоденний розмір заробітку позивача на момент звільнення з військової служби становив 667,27 грн. (з розрахунку середнього заробітку за два останні місяці перед звільненням: липень-серпень 2019р.).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2020 року по 25.06.2020 року складає 104094,12 грн. (середньоденне грошове забезпечення 667,27 грн. х 156 календарний день).

Разом з тим, суд враховує, що Великою Палатою Верховного Суду у постановах у справах N 821/1083/17, N 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України окреслюючи такі критерії: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

В даному випадку суд враховує, що розмір грошових коштів, які відповідач не виплатив позивачу при звільненні в якості грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 року та індексації грошового забезпечення становить 51228,73 грн. (47541,57 грн. компенсація за додаткову відпустку + 3687,16 грн. індексація грошового забезпечення).

В той же час сума нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2019 року по 20.01.2020 року, що розрахована відповідачем, становить 87487,80 грн., яка з вирахуванням податків та зборів уже є виплаченою позивачу. Крім того, сума компенсації середнього заробітку за інший період, який є предметом даного позову (21.01.2020р. - 25.06.2020р.) приблизно становить 104094,12 грн.

За даних обставин суд вважає, що частка невиплачених при звільненні позивача з військової служби належних йому виплат (51228,73 грн.) значно перевищує розмір грошової компенсації, за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні в більш ніж три рази.

Наведені обставини, а також те, що невиплата позивачу грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2020 року по 25.06.2020 року обумовлювалася обставинами виконання судових рішень, прийнятих на користь позивача, та враховуючи, що відповідач в порядку статті 117 КЗпП України уже поніс відповідальність за попередній період та сплатив позивачу відповідну суму грошової компенсації, розмір якої в цілому перевищує розмір своєчасно невиплачених при звільненні грошових коштів, тому суд доходить висновку про можливість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку до 3000 грн.

На переконання суду, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, та з врахуванням того, що позивач уже отримав грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 70427,28 грн., розмір в 3000 грн. буде адекватною мірою відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні позивача зі служби за період з 21.01.2020р. по 25.06.2020р.

В той же час, позивач заявляючи у цій справі вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не ставить питання щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача у не проведенні такого розрахунку.

Так, згідно п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Тобто, передумовою для задоволення позовної вимоги зобов`язального характеру по відношенню до суб`єкта владних повноважень, має бути встановлена протиправна бездіяльність такого суб`єкта. Наведене узгоджується із повноваженнями суду при вирішенні справи, які визначені у п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, та за якими у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Як зазначено у ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, з метою ефективного захисту порушених прав позивача та враховуючи визначені Кодексом повноваження суду, суд вважає за необхідним задовольнити дану частину позовних вимог у спосіб визнання протиправною бездіяльність військової частини А 0549 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2020 року по 25.06.2020 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період в сумі 3000 грн.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

За наведених вище обставин суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Оскільки, позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 5, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0549 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2020 року по 25 червня 2020 року.

Зобов`язати військову частину А 0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2020 року по 25 червня 2020 року в сумі 3000 (три тисячі) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 27.10.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Військова частина А 0549 (код ЄДРПОУ: 08540799; місце знаходження: вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21001).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович