Рішення № 92439662, 26.10.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2533/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справ

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом фізичної особи-підприємця Карпінського Геннадія Івановича, місто Житомир,

до фізичної особи-підприємця Галія Валентина Анатолійовича, селище міського типу Зачепилівка,

про стягнення 113 007,20 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець Карпінський Геннадій Іванович, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця Галія Валентина Анатолійовича, про стягнення 113 007,20 грн., з яких 110 00,00 грн. попередня оплата за ненадані послуги, 2 242,20 грн. пеня, 220,00 грн. інфляційні втрати та 542,00 грн. 3% річних від простроченої суми заборгованості за договором про надання послуг № 30/01-19 від 30 січня 2019 року.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем, та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 26 серпня 2020 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.29 лютого

30 січня 2019 року між фізичною особою-підприємцем Карпінським Г.І. (замовник, позивач у справі) та фізичною особою-підприємцем Галій В.А. (виконавець, відповідач у справі) укладено договір про надання послуг № 30/01-19 відповідно до умов якого виконавець на протязі терміну дії даного договору за завданням замовника надає замовнику послуги з поставки обладнання та монтаж трубопроводів котельного обладнання, згідно переліку наведеному у додатку 1, який є невід`ємною частиною даного договору (пункт 1.1.,1.2 договору). За обов`язками виконавця рахується, зокрема, поставити обладнання та виконати роботи в строк, забезпечити за власний рахунок та власними силами організацію безпечного виконання робіт, а за замовником - надати виконавцю фронт робіт - приміщення котельні на об`єкті виконаних робіт (2.1, 2.2, 3.2. договору). У розділі 4 договору контрагенти погодили, що вартість послуг за договором складає 330 000,00 грн., оплата яких здійснюється в наступному порядку: 110 000,00 грн. на протязі трьох банківських днів після підписання договору; 110 000,00 грн. перед початком проведення монтажних робіт; 110 000,00 грн. після здачі обладнання в експлуатацію та здійснення реєстрації обладнання в Управлінні Держпраці в Житомирській області. Сторони цього договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства. Так, за недотримання строків виконання робіт, визначених у додатку 1 цього договору, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми (пункт 5.1., 5.4 договору). Згідно пункту 8.3 договору договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2019 року. Додатком № 1 сторонами визначено перелік робіт та матеріалів з монтажу котельного обладнання та встановлено, що термін виконання робіт становить 25 робочих днів з дня отримання повідомлення про готовність об`єкта до початку монтажних робіт.

06 лютого 2019 року відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № 3 на суму 82 500,00 грн. Позивач, здійснюючи визначений договором алгоритм розрахунків, оплатив перший транш в сумі 110 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1107 від 22 лютого 2019 року.

28 травня 2020 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу (вих. № 40/1) з вимогою повернути грошові кошти в розмірі 110 000,00 грн. з підстав не виконання відповідачем робіт за спірним договором. Дана претензія була отримана відповідачем 02 червня 2020 року та залишена останнім без відповіді та задоволення.

Чек стверджує позивача, оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання за спірним договором не виконав та не повернув кошти, отримані в якості першого траншу за виконання робіт, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі статтею 193 ГК України та статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини, до яких, крім положень ЦК України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, застосовуються також положення параграфу 1 "Загальні положення про підряд" і параграфу 3 "Будівельний підряд" глави 61 ЦК України. Тобто, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду, оскільки виходячи з правової конструкції укладеного договору, його предметом слугує робота та її результат - монтаж трубопроводів котельного обладнання (пункт 1.2. договору).

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Статтею 846 цього Кодексу визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно пункту 8.3 договору договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2019 року.

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Частинами 1, 2 статті 598 ЦК України врегульовано, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Стаття 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вищенаведені положення чинного законодавства, господарський суд доходить висновку, що зобов`язання, яке не було виконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору, оскільки чинне законодавство не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору. Наведене дозволяє суду дійти висновку, що зобов`язання, яке існувало на момент дії договору, однак залишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що термін дії договору закінчився. Позиція господарського суду із даного питання відповідає висновкам, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2020 року по справі № 910/4962/18 та у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року по справі № 916/626/18.

Аналізуючи умови спірного договору в контексті з нормами чинного законодавства суд дійшов висновку про те, що закінчення строку дії договору 31 грудня 2019 року не є підставою для припинення передбачених ним зобов`язань, оскільки приписами законодавства визначено такою підставою його виконання, проведене належним чином.

Суд приймає до уваги висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 922/2982/18, відповідно до яких аналіз статті 837, частини 2, 4 статті 849 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Зокрема, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи і визначене цією нормою право не може бути обмежено.

Згідно зі статтею 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1). Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина 2). Разом з тим, відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, предметом дослідження у вказаній справі має бути, зокрема, чи мала місце одностороння відмова замовника від договору, чи був повідомлений підрядник про цю відмову, які правові підстави існують для неповернення підрядником замовнику вартості сплачених робіт. При цьому суд зазначає, що істотне значення у даному випадку має факт направлення такого повідомлення (якщо ним оформлюється воля сторони на розірвання договору), а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на розірвання договору (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 жовтня 2019 року по справі №916/3009/17).

Матеріали справи містять докази відмови замовника від договору.

Так, 28 травня 2020 року позивач сформулював лист вимогу за вих. № 40/1, яка за своєю суттю є письмовою заявою позивача про відмову від договору та є такою, що заявлена чітко, тобто таким чином, щоб однозначно сприймалась іншими особами (в даному разі - відповідачем). Таким чином, лист-вимога за вих. № 40/1 від 28 травня 2020 року може бути прийнята судом, як заява про відмову від договору та як воля сторони на розірвання правовідносин.

Отже, в матеріалах справи наявні докази припинення вказаного договору підряду, припинення зобов`язань між сторонами.

Таким чином, дослідивши правові підстави для повернення підрядником сплаченої вартості робіт, суд дійшов висновку, що такі вимоги є доведеними, оскільки позивачем представлено належні та допустимі докази розірвання договору через реалізацію, відповідно до частини 4 статті 849 ЦК України, такого способу захисту прав та інтересів замовника, як одностороння відмова від договору підряду, що зумовлює застосування правового механізму з повернення грошових коштів, які були сплачені за умовами договору підряду.

22 лютого 2019 року позивач, на виконання умов договору, перерахував перший транш в розмірі 110 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1107. Судом встановлено, що за додатку № 1 сторони визначили, що термін виконання робіт становить 25 робочих днів з дня отримання повідомлення про готовність об`єкту до початку монтажних робіт. Такого повідомлення позивача матеріали не місять.

Водночас, договір розірвано шляхом односторонньої відмови позивача за ч. 4 ст. 849 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи викладене та у зв`язку із тим, що судом встановлено факт припинення дії відповідного договору, суд дійшов висновку, що кошти, що були отримані відповідачем в якості передплати за цим договором, отримали статус безпідставно набутого майна з моменту припинення дії спірного договору, яке підлягає поверненню позивачу.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також с грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав. Аналогічних правових висновків щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у Постановах від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17, від 10 травня 2018 року у справі № 916/1591/17, від 11 листопада 2018 року у справі № 910/13332/17 та від 14 червня 2018 року у справі № 912/2709/17.

Отже, внаслідок відмови замовника від договору, підстава, на якій відповідач заволодів сумою попередньої оплати (авансу) - відпала, а відтак така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошові кошти), набутим підрядником без достатньої правової підстави та підтягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій щодо повернення суми грошових коштів, отриманих за припиненим (розірваним) договором, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 110 000,00 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України). Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 908/2552/17.

Позивач направив відповідачу лист-вимогу за вих. № 40/1 від 28 травня 2020 року, у якій повідомив про відмову від договору та пред`явив вимогу про повернення грошових коштів протягом 3-х календарних днів з дня отримання вимоги. При цьому за відомостями, які містить представлене до матеріалів справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 02 червня 2020 року відповідач отримав вказану вимогу, однак не вчинив жодних активних дій. Отже, триденний строк на повернення відповідачем 110 000,00 грн. сплив 05 червня 2020 року (3 дні від дати отримання вимоги). Після цього строку у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач не виконав у встановлений строк свої зобов`язання та не повернув безпідставно набуті кошти, у зв`язку з чим, до нього правомірно заявлені позивачем вимоги щодо стягнення 3% річних. Здійснивши власний перерахунок сум, передбачених статтею 625 ЦК України, з урахуванням умов договору, суми заборгованості прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також періоду прострочення, суд вважає, що арифметично вірною сумою до стягнення є 551,51 грн. 3% річних, а інфляційні втрати - не нараховуються, оскільки індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в сумі 542,00 грн.

Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача суми пені, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачем цієї штрафної санкції, оскільки з 28 травня 2020 року договір є розірваним у зв`язку з односторонню відмовою замовника від договору, а отже застосування договірної санкції в даному випадку є неправомірним.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з підстав, зазначених вище.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, частиною 2 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Галій Валентина Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи - підприємця Карпінського Геннадія Івановича ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 110 000,00 грн. попередньої оплати, 542,00 грн. 3 % річних та .

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Галій Валентина Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок UA908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 2056,15 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "26" жовтня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2533/20