Рішення № 92439113, 27.10.2020, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року м.Харків Справа № 913/538/20

Провадження №7/913/538/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

за участю секретаря судового засідання Чигриної Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу №913/538/20

за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, буд. 87, ідентифікаційний код 05451150),

до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Промислова, буд. 17, ідентифікаційний код 00131050),

про стягнення боргу, трьох відсотків річних та пені в розмірі 19 597 776,91 грн.,

Представники сторін справи:

від позивача - Пантелєєва О. В.,

від відповідача – Пальчик М. О., Герасименко К. Ю.

Повноваження представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення боргу, трьох відсотків річних та пені в розмірі 19 597 776,91 грн., в якому просить:

- стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» на свою користь суму основного боргу у розмірі 18 550 155,89 грн.; суму пені у розмірі 837 140,62 грн. та три відсотки річних у розмірі 210 480,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він належним чином виконав свої зобов`язання за Типовим договором № 0942003N1EDP016 розподілу природного газу від 01.01.2016 року, а саме: надав відповідачу послуги з розподілу природного газу, однак, відповідач в порушення п. 6.1 договору не виконав своєчасно та в повному обсязі свої зобов`язання в частині здійснення оплати вартості послуг з розподілу природного газу, внаслідок чого у позивача виникла заборгованість у розмірі 18 550 155,89 грн.

Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу, вважає, що в нього виникло право на стягнення на підставі умов п. 8.2 договору та положень ч. 2 ст. 625 ЦК України виникло право на звернення з вимогою про стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 837 140,62 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 210 480,40 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/538/20; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання у справі на 13.10.2020 року о 10 годині 00 хвилин.

07.10.2020 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зважаючи на викладені у ньому заперечення та об`єктивні чинники, які, на його думку, призвели до неналежного виконання відповідачем зобов`язань перед позивачем, а також обставини щодо майнового стану відповідача та ступеню виконання зобов`язань останнім, просить суд зменшити максимально суму пені та трьох відсотків річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, відповідач не заперечує той факт, що оплата за надані послуги була здійснена з простроченням, - а тому він не підлягає доказуванню в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України, як такий, що визнається сторонами по справі та який суд не має обґрунтованих підстав вважати недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.10.2020 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.10.2020 року о(об) 10 годині 00 хвилин.

19.10.2020 року протягом підготовчого провадження у справі представник позивач подав через канцелярію суду уточнення до позовної заяви, в якій керуючись положеннями ст. 46 ГПК України просить уточнити позовні вимоги та здійснити стягнення боргу, трьох відсотків річних та пені з відповідача на свою користь.

Вказане уточнення до позовної заяви фактично є заявою позивача з процесуальних питань.

Розглядаючи дану заяву суд виходить з наступного.

В силу положень п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають правоподавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно ч. 3 вказаної статті, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви

За п.п. 3 та 10 ч. 2 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд: у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви, а також вирішує заяви та клопотання учасників справи.

При цьому, на відміну від змісту позовних вимог, викладених у прохальній частині позовної заяви, у поданій заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на свою користь, а не на користь філії товариства та на рахунки ТОВ «Луганськгаз збут».

Разом з тим, аналіз змісту викладених у заяві вимог дозволяє дійти висновку, що позивач не ставить питання про зміну предмета або підстави позову, а також про збільшення або зменшення розміру позовних вимог. Зміст і суть заявлених позовних вимог залишається незмінною.

Отже, беручи до уваги, що дана заява відповідає вимогам чинного законодавства, подана з додержанням приписів ст. 170 ГПК України, якою встановлені загальні вимоги до її форми та змісту, враховуючи, що вона не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та подана до закінчення підготовчого засідання, суд вважає доцільним та необхідним прийняти її до розгляду та вирішувати спір відповідно до викладених у ній позовних вимог.

Крім того, 21.10.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій просить суд задовольнити позов у повному обсязі. Вважає, безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача щодо можливості зменшення розміру пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки підставою для їх нарахування є саме порушення відповідачем умов договору, що визначено положеннями чинного законодавства (ч. 2 ст. 625 ЦК України) та про що сторони дійшли згоди і в самому договорі (п. 8.2 договору). При цьому, зазначає, що останнім не заперечується факт порушення зобов`язань з договором, а обставин наявності непереборної сили не доведено. Разом з тим, наголошує на тому, що розмір належних до сплати сум пені, трьох відсотків річних та штрафних санкцій не перевищують суму основного боргу.

26.10.2020 року від відповідача через канцелярію суду найшли заперечення на відповідь на відзив.

По-перше, заперечення відповідача зводяться до того, що уточнення до позовної заяви були подані після закриття підготовчого провадження, тобто під час розгляду справи по суті.

Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача та звертає увагу на те, що позивач не позбавлений можливості скористатися своїми процесуальними правами, які реалізуються протягом підготовчого провадження у справі, до початку розгляду справи по суті у відкритому судовому засіданні, яке призначено на 26.10.2020 року. Більш того, як було встановлено вище, вказані уточнення не змінюють змісту і суті заявлених позовних вимог, предмету і підстав позову, а також розміру заявлених позовних вимог.

По-друге, відповідач посилається на те, що судовий збір за звернення з позовною заявою до суду сплачено не позивачем, а ТОВ «Луганськгаз збут», яке в межах справи не має жодного процесуального статусу.

З огляду на вказані доводи відповідача, суд зазначає, що судовий збір за подання позовної заяви до суду у розмірі 293 966,66 грн. на підставі договору доручення, укладеного між позивачем (довіритель за договором) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (повірений за договором), та на виконання обов`язків за ним згідно платіжного доручення №17137 від 14.09.2020 року було сплачено останнім.

У постановах Верховного Суду, на які посилається і відповідач обгрунтовуючи неналежність платника судового збору, у тому числі у постанові від 17.01.2019 року у справі №922/4734/16, вказано, що відповідно до ст. 2 ЗУ «Про судовий збір», платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом. Тобто, Закон не виключає можливості здійснення оплати судового збору іншою особою, але платником має бути особа, яка звертається до суду чи стосовно якої ухвалене судове рішення.

У даному випадку згідно платіжного доручення платником судового збору дійсно є ТОВ «Луганськгаз Збут», проте, враховуючи наявність договірних правовідносин, слід констатувати, що судовий збір було сплачено від імені та в інтересах позивача, який і є фактичним платником. Відтак, суд констатує належність платника судового збору, яким є саме позивач по справі.

До того ж доданим до позовної заяви платіжним дорученням підитверджується факт сплати судового збору у необхідному розмірі. Окрім того, у змісті реквізиту «Призначення платежу» зазначено належного платника - позивача по справі.

При цьому, у Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 року у справі №752/4567/19 суд зробив правовий висновок, згідно якого не прийняття квитанції як доказу сплати судового збору у зв`язку із зазначенням у ній платником іншої особи, а не учасника справи чи представника, є обмеженням особи в доступі до суду, передбаченим статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з цим суд наголошує, що позовну заяву було подано з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема, вимог п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України, якими встановлено обов`язок додання до позовної заяви документів, які підтверджують сплату судового збору, - а тому відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху на підставі положень ч. 11 ст. 176 ГПК України.

Сторони по справі про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином у порядку ст. 120 ГПК України шляхом направлення копій ухвали суду від 13.10.2020 року за їх адресами рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити, на підтримку своїх вимог надала пояснення аналогічні викладеним у заявах по суті справи. При цьому, представники відповідача заперечували проти задоволення позову у відповідній частині з підстав викладених у змісті відзиву на позовну заяву.

Сторони по справі заяв та клопотань не заявили, проти розгляду справи по суті не заперечували.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

01.01.2016 року Державне підприємство «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» звернулося до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» в особі філії – Сєвєродонецьке міжрайонне управління по експлуатації газового господарства з заявою-приєднанням № 0942003N1EDP016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), згідно якої, ознайомившись з умовами Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2498 (далі - договір), на офіційному сайті НКРЕКП, сайті Оператора ГРМ в мережі інтернет за адресою http://lg.104.ua та в друкованому виданні, що публікується в межах території ліцензованої діяльності газета «Сєвєродонецькі вісті», приєднався до умов договору.

Крім того, в підписаній представником Державного підприємства «Сєвєродонецька заяві-приєднання від 01.01.2016 року вказано, що додатками до договору є додатки під номерами 3 та 4.

Відповідно до Додатку №3 до Типового договору розподілу природного газу, підтвердженням (акцептуванням) приєднання до умов договору є підписана заява-приєднання.

Крім того, додатку №3 вказано, що договір укладається на безстроковий період, а з моменту приєднання до умов договору споживач та оператор ГРМ набувають всіх прав та обов`язків за договором та несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами договору та чинним законодавством України.

Згіжно п. 2 додатку №4 до Типового договору розподілу природного газу, точка комерційного обліку споживача Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» знаходиться за адресою: 93403,Л область, м. Сєвєродонецьк, Сєвєродонецька ТЕЦ.

Таким чином, 01.01.2016 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» в особі філії – Сєвєродонецьке міжрайонне управління по експлуатації газового господарства та Державим підприємством «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» шляхом подання заяви-приєднання було укладено Типовий договір № 0942003N1EDP016 розподілу природного газу.

Відповідно до п. 1.3. цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів).

Згідно п. 2.1. за цим Договором Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені ним Договором.

Оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільної системи. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п.п. 6.1 та 6.3 договору).

За умовами п. 6.6. Договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

В розділі 8 Договору сторони узгодили умови відповідальності сторін.

Так, в силу п. 8.2. Договору у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно Додаткової угоди до типового договору № 0942003№1УДРО16 від 01.01.2016 року, у пункті 1 сторони уклали угоду про таке: в преамбулі та в тексті укладеного Договору, Сєвєродонецьке міжрайонне управління по експлуатації газового господарства – філія Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» в усіх відмінках змінити на Сєвєродонецьке міжрайонне управління по експлуатації газового господарства – філія Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз».

На виконання умов договору протягом листопада 2019 року – червня 2020 року позивач надав, а відповідач прийняв послуги з розподілу природного газу на суму 38 872 605,09 грн., що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу, підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками (а.с. 42-46).

Як зазначає позивач, проти чого не заперечує і відповідач, останній здійснив часткову оплату вартості наданих послуг з розподілу природного газу, внаслідок чого заборгованість за вказаний період склала 14 645 751,89 грн.

На підтвердження факту оплати позивачем надано розрахунок заборгованості, в якому визначено окремі періоди надання послуг, їх вартість та періодична оплата у відповідних розмірах.

Вказана обставина підтверджується і наявним у матеріалах справи Актом звірки №65 взаємних розрахунків, складеним станом на 30.06.2020 року.

Крім того, згідно акту №3206 наданих послуг природного газу від 31.07.2020 року, у липні 2020 року позивачем також було надано відповідачу послуги з розподілу природного газу на суму 3 253 670,00 грн. (доказів їх оплати матеріали справи не містять).

Таким чином, загальна вартість наданих та неоплачених послуг з розподілу природного газу становить 18 550 155,89 грн.

Зважаючи на викладену у постанові від 03.09.2019 року у справі № 810/611/14-а правову позицію Верхвоного суду та беручи до уваги те, що відповідачем не заперечувався факт надання послуг з розподілу природного газу у відповідному обсязі та на вказану вартість, суд вважає, що надані позивачем копії актів наданих послуг з розподілу природного газу у розумінні приписів ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік» документами, якими підтверджується факт здійснення господарської операції та виконання будівельних робіт.

Разом з тим, суд відзначає, що даний акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього боргу перед позивачем (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

А тому, наявність у матеріалах справи первинних фінансових документів, якими підтверджується факт надання послуг з розподілу природного газу та їх вартість, здійснення відповідачем часткової оплати їх вартості та підписання в подальшому акту звіряння взаємних розрахунків з позивачем, свідчить про визнання відповідачем наявності зобов`язання з оплати вартості наданих послуг.

Крім цього, керуючись приписами ст. 79 ГПК України, суд відзначає, що надані позивачем докази на підтвердження факту поставки відповідачу товару більш вірогідно підтверджують обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, ніж докази, надані на їх спростування.

Отже, як вбачається з вищевикладеного, відповідач на відміну від позивача свої зобов`язання за договором в порушення п. 6.1 договору виконав неналежним чином: своєчасно та в повному обсязі не здійснив оплату вартості наданих та прийнятих послуг з розподілу природного газу.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними ресурсами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Так, факт поставки позивачем природного газу відповідачу за Типовим договором №0942003N1EDP016 розподілу природного газу від 01.01.2016 року підтверджений матеріалами справи, в тому числі актами наданих послуг розподілу природного газу на загальну суму 42 777 009,09 грн.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 6.4 типового договору сторони передбачили, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Однак, матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу рахунків для здійснення попередньої оплати вартості послуг з розподілу природного газу.

При цьому, сторони у договорі не передбачили порядку оплати вартості наданих послуг після їх фактичного прийняття.

Разом з тим, чзгідно положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Так, відповідно до положень ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» судам роз`яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, враховуючи, що до договору постачання енергетичними через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, у тому числі положеннями ст. 692 ЦК України, то відповідач був зобов`язаний оплатити послуги з розподілу природного газу після їх прийняття, тобто на наступний день, яким є наступна дата після підписання актів наданих послуг з розподілу природного газу. Проте відповідач у вказані строки оплату в повному обсязі не здійснив, поставлений товар відповідач оплатив лише частково. Вартість неоплачених послуг з розподілу природного газу склала 18 550 155,89 грн.

За ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тобто, відповідач здійснюв оплату отриманого природного газу з порушенням встановлених строків. При цьому, заперечень щодо фактів прострочення сплати вартості спожитого природного газу на протязі зазначеного періоду суду не надходило.

Таким чином, враховуючи викладене та встановлення факту неналежного виконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу за Типовим договором №0942003N1EDP016 розподілу природного газу від 01.01.2016 року є обґрунтованими і доведеними, у зв`язку з чим він має право на стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18 550 155,89 грн.

З`ясувавши вищевикладені обставини справи, суд вважає доцільним перейти до вирішення питання про стягнення з відповідача пені у сумі 837 140,62 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 210 480,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В пункті 8.2 договору сторони передбачли, що у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Дослідивши наявні у матеріалах справи розрахунки пені, суд прийшов до висновку, що нарахування позивачем пені за відповідні періоди прострочення на суми заборгованості, які виникли в березні, квітні, липні, жовтні 2019 року, є безпідставним, оскільки суду не надано жодних доказів, які свідчили б про надання позивачем відповідачу послуг з розподілу природного газу протягом вказаних періодів. Відсутні також і докази прострочення їх оплати.

Щодо іншої частини пені нарахованої на суми заборгованості за надані послуги у період з листопада 2019 року по липень 2020 року суд бере до уваги наступне.

При цьому, суд звертає увагу, що 13.01.2015 року прийнято Закон України № 85-VIІІ "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" (далі за текстом Закон № 85-VIII).

Статтею 1 Закону № 85-VIII визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Згідно ст. 2 Закону № 85-VIII встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Відповідно до інформації з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видами діяльності позивача, зокрема, є розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи та торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи.

Законом України від 01.04.1994 № 74/94-ВР "Про енергозбереження" визначено, що: "енергозбереження" це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України від 23.06.2005 № 2711-IV "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто, природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

Отже, з урахуванням наведеного, позивач є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону № 85-VIII.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону № 85-VIII) житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо (п. 1 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону в зазначеній редакції).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача, є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Тобто, Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" отримувало послуги з розподілу природного газу як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Сєвєродонецьк Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, тому для відповідача мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції триває до її завершення.

Відтак, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що позивач є енергопостачальною компанією, тому положення ст. 2 Закону № 85-VIII розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов Типового договору № 0942003N1EDP016 розподілу природного газу.

Статтею 3 Закону № 85-VIII передбачено набрання ним чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Офіційне опублікування відповідного Закону відбулось 06.02.2015 року у газеті "Голос України" (№ 21).

Тобто, мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції встановлено з 07.02.2015 року.

Таким чином, нарахування позивачем пені протирічить Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”, а тому у відповідній частині вимог слід відмовити за необгрунтованістю.

Разом з тим, розглядаючи викладене відповідачем у змісті відзиву на позовну заяву прохання максимально зменшити суму штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, яке за своїм змістом та суттю є клопотанням про зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій у вигляді нарахованої пені, суд, зважаючи на відсутність законодавчо встановлених підстав для її нарахування, приходить до висновку про необхідність відмови у його задоволенні.

Крім цього, статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, оскільки відповідачем несвоєчасно виконувались умови договору щодо оплати вартості принятих послуг з розподілу природного газу, то він зобов`язаний сплатити на користь позивача три відсотки річних від простроченої суми.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3 відсотки річних в сумі 210 480,40 грн. на підтвердження чого надає відповідні розрахунки.

Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений правовий висновок, відповідно до якого, з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Беручи до уваги викладене, судом було здійснено власні розрахунки трьох відсотків річних у визначених позивачем межах, протягом яких, на його думку, мало місце невиконання основного зобов`язання, та з урахуванням вказаних ним розмірів заборгованості протягом зазначених періодів прострочення.

Перевіривши надані розрахунки, суд встановив, що позивачем, зокрема, нараховано три відсотки річних за відповідні періоди прострочення на суми заборгованості, які виникли в березні, липні, листопаді, грудні 2018 року, січні, лютому, березні, квітні, липні, жовтні 2019 року, при цьому, доказів надання позивачем відповідачу послуг з розподілу природного газу протягом вказаних періодів матеріали справи не містять, як і не містять доказів прострочення їх оплати. А тому, з огляду на недоведеність, суд вважає необґрунтованим та безпідставним їх стягнення з відповідача.

При цьому, враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування відсотків річних на суму основного боргу, суд здійснив власний розрахунок трьох відсотків річних, нарахованих на суми заборгованості з оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу з урахуванням внесених відповідачем оплат, факт здійснення яких у вказаних позивачем розмірах не заперечувався відповідачем, за відповідні періоди прострочення та встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню три відсотки річних у сумі 146 876,09 грн.

Разом з тим, розглядаючи викладене у змісті відзиву на позовну заяву клопотання позивача про зменшення трьох відсотків річних, суд виходить з наступного.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Водночас, слід зазначити, що згідно з положеннями ст. 233 ГК України за рішенням суду розмір штрафних санкцій може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він надмірно великий порівняно із збитками кредитора та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Застосування положень ст. 233 ГК України, встановлення розміру зменшення є правом суду та застосовується ним виходячи з обставин справи, з врахуванням всіх її обставин, та ґрунтуючись на внутрішньому переконанні суду щодо встановлення достатнього розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню.

Юридичний аналіз наведеної правової норми свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

А тому, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, беручи до уваги триваюче невиконання відповідачем своїх зобов`язань, невизначений стан, у якому перебуває позивач, у зв`язку з таким тривалим невиконанням, суд вважає, що розмір трьох відсотків річних, які виступають способом захисту майнового права та інтересу позивача, який полягає у отриманні кредитором компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, - 146 876,09 грн. не можна вважати надмірно великим порівняно із сумою основної заборгованості у розмірі 18 550 155,89 грн.

На переконання суду вказаний розмір трьох відсотків річних є розумним та з огляду на тривалість невиконання зобов`язання з оплати вартості поставленого газу (прострочення) пропорційним наслідкам правопорушення. Саме такий розмір трьох відсотків річних є справедливим щодо боржника, виправданим та посильним, і не становить надмірного тягара.

Стягнення трьох відсотків річних у вказаному розмірі забезпечить дотримання розумного балансу між інтересами кредитора та боржника.

Отже, у задоволенні клопотання слід відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю.

Враховуючи викладене, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача основну суму боргу за договором у розмірі 18 550 155,89 грн. та три відсотки річних у розмірі 146 876,09 грн., що разом складає 18 697 031,98 грн.

Позаяк, суд вважає неможливим стягнення вказаних сум заборгованості на рахунок отримувача ТОВ «Луганськгаз Збут», який не є позивачем по справі.

Більш того, сам позивач у змісті заяви про уточнення позовних вимог просив суд стягнути заборгованість на свою користь, а не на рахунки ТОВ «Луганськгаз збут».

Крім того, перш ніж перейти до вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що судовий збір за подання позовної заяви до суду у розмірі 293 966,66 грн. на підставі договору доручення, укладеного між позивачем (довіритель за договором) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (повірений за договором), та на виконання обов`язків за ним згідно платіжного доручення №17137 від 14.09.2020 року було сплачено останнім, - а тому суд, зважаючи на наявність між сторонами договірних правовідносин, підтверджує законність сплати судового збору у вказаній справі ТОВ «Луганськгаз Збут».

Разом з тим, слід зауважити, що суб`єктами сплати судового збору є особи, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, а не особи, які вчиняють від їх імені дії щодо перерахування судового збору у відповідному розмірі.

При цьому, суд відзначає, що положеннями процесуального законодавства, у тому числі ст. 129 ГПК України, не передбачено можливості стягнення судових витрат у вигляді судового збору на користь третіх осіб, а не сторін по справі.

Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення боргу, трьох відсотків річних та пені в розмірі 19 597 776,91 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Промислова, буд. 17, ідентифікаційний код 00131050) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, буд. 87, ідентифікаційний код 05451150) основну суму боргу за Типовим договором № 0942003N1EDP016 розподілу природного газу від 01.01.2016 року у розмірі 18 550 155,89 грн. та три відсотки річних у розмірі 146 876,09 грн., що разом складає 18 697 031,98 грн.; а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 280 455,49 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня його складення.

Судове рішення складено та підписано 27.10.2020 року.

Суддя О.В. Тацій