Рішення № 92439073, 08.10.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1884/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Сучасні технології доріг” (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 29-А)До Товариства з обмеженою відповідальністю “Дорожнє підприємство “Магістраль” (08002, Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 260)Про стягнення 1024929,30 грн.Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Булавіна Є.С.

Представники:

Від позивача не з`явився Від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Сучасні технології доріг” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом від 18.05.2020, заявивши вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дорожнє підприємство “Магістраль” (далі – відповідач) про стягнення 874150,00 грн основної заборгованості по договору поставки №26-06/2019 від 26.06.2019, 117012,11 грн пені, 17250,05 грн 3% річних та 16 517,14 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини, за якими відповідач за договором поставки №26-06/2019 від 26.06.2019, як покупець товару (бітумної емульсії марки ЕКШМ-70 та ЕК-Ш-50), несвоєчасно та не в повному обсязі провів розрахунок за поставлений йому товар, чим порушив умови господарського зобов`язання.

Провадження у справі за вказаними вимогами відкрито ухвалою Господарського суду Київської області від 06.07.2020 №911/1884/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 29.07.2020, встановлено учасникам справи строки для вчинення необхідних процесуальних дій тощо.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 06.07.2020 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.07.2020.

Поштовий конверт з указаною ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.07.2020 повернуто до суду без вручення адресату.

29.07.2020 у підготовче засідання відповідач уповноваженого представника не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив, судом оголошено вступну та резолютивну частину ухвали про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 10.09.2020.

Постановлена ухвала Господарського суду Київської області від 29.07.2020 направлена за адресою відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як його місцезнаходження, та адресою, яка зазначена у договорі поставки №26-06/2019 від 26.06.2019, що є відмінною від його юридичної адреси.

Направлена ухвала Господарського суду Київської області від 29.07.2020, за адресою вказаною у договорі поставки, вручена адресату 13.08.2020, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103274384828.

10.09.2020 Господарським судом Київської області на місці без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.09.2020.

24.09.2020 Господарським судом Київської області на місці без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про відкладення судового засідання на 08.10.2020.

Сторони в судове засідання, призначене 08.10.2020, не з`явилися, про причини своєї не явки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені у порядку встановленому ч.5 ст.242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частини 3, 4 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на їх адреси, належним чином завіреної копії ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд наголошує, що згідно з ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.1, 2 ст.3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Враховуючи наведене, господарський суд Київської області зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами, що постановлені у цій справі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, суд виходить з того, що сторони є такими, що належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Більше того, матеріали справи містять повідомлення про вручення судових документів, що надсилалися сторонам на їх адресу.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач, який вважається належним чином повідомленим про наявність у провадженні суду справи з позовними вимогами до нього, у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про доцільність вирішення спору за наявними у справі документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “Сучасні технології доріг”, в якості постачальника, та Товариство з обмеженою відповідальністю “Дорожнє підприємство “Магістраль”, в якості покупця, уклали договір поставки №26-06/2019 (далі – договір), за яким постачальник зобов`язується відвантажити у транспортний засіб покупця у встановлений в даному договорі термін бітумну емульсію (далі – товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов даного договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, кількість товару, ціна за одиницю товару, що підлягає постачанню, вказується у рахунках-фактурах та видаткових накладних до даного договору.

Згідно з п.1.3 договору товар поставляється покупцю згідно його заявки. Заявка може передаватися постачальнику факсом, телефоном (в усній формі), електронною поштою або вручатися особисто уповноваженій особі постачальника. Свідчення прийняття заявки покупця до виконання є виставлений постачальником рахунок на оплату товару.

У відповідності до умов даного договору постачальник, на підставі заявки покупця, зобов`язується передати у власність покупця бітумну емульсію, в асортименті, кількість та за цінами, які обумовлюються між сторонами і визначаються у рахунках-фактурах та видаткових накладних, що мають силу специфікації, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (п.2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору визначено, що постачальник зобов`язується поставити товар покупцеві на умовах 100% попередньої оплати на кожну партію товару обумовлену при виставлені рахунку-фактури.

Відповідно до п.3.4 договору датою поставки товару вважається дата відвантаження товару в транспортний засіб покупця на складі постачальника.

Згідно з п.4.1 договору право власності на товар переходить з моменту передачі товару покупцеві та підтверджується первинними документами (видатковими накладними).

Положеннями п.5.1 договору встановлено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушення зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Сплата штрафних санкцій не звільняє сторону від виконання своїх зобов`язань заданим договором (п.5.4 договору).

У п.8.1 договору сторонами погоджено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 року, але у всякому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2016 по вересень 2019 передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1340800,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: РН-0000607 від 18.07.2019 на суму 184000,00 грн; РН-0000658 від 26.07.2019 на суму 176000,00 грн; РН-0000695 від 02.08.2019 на суму 176000,00 грн; РН-0000768 від 14.08.2019 на суму 176000,00 грн; РН-0000796 від 20.08.2019 на суму 176000,00 грн; РН-0000844 від 28.08.2019 на суму 176000,00 грн; РН-0000949 від 13.09.2019 на суму 176000,00 грн; РН-0001148 від 30.10.2019 на суму 100800,00 грн.

Позивачем відповідачу для оплати отриманого товару виставлені рахунки-фактури.

Відповідачем частково оплачено переданий йому товар на загальну суму 466650,00 грн, про що свідчать копії платіжних доручень, а саме: №308 від 13.09.2019 на суму 66650,00 грн, №100 від 25.10.2019 на суму 200000,00 грн, №124 від 08.11.2019 на суму 100000,00 грн, №136 від 14.11.2019 на суму 100000,00 грн та банківські виписки з рахунку позивача.

За твердженнями позивача заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 874150,00 грн.

Сторонами складено, підписано та скріплено печатками акт звіряння взаємних розрахунків станом на 24.12.2019 (далі – акт звіряння), відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 874150,00 грн, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

17.01.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією №14 щодо сплати заборгованості, однак відповідач залишив її без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що повний розрахунок за отриманий товар відповідач не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Також, зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, позивачем нараховано 117012,11 грн пені, 17250,05 грн 3% річних та 16517,14 грн інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1,2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити грощі, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Приписами ч.1 ст.175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, в силу ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст.712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами змінено загальне правило, визначене відповідною нормою, та узгоджено, що оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати (п. 2.2 договору).

Проте, фактично вбачається, що сторони не завжди виконували взяті на себе зобов`язання, визначені договором, у встановленому порядку. Так, фактично позивач здійснював передачу товару до виконання відповідачем зобов`язання з його попередньої оплати у розмірі 100%. Разом з тим, такі дії не є порушенням, оскільки договір не забороняє виконання зобов`язань достроково.

Статтею 531 Цивільного кодексу України, визначено, що боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Отже, передача товару до виконання відповідачем зобов`язання з його попередньої оплати свідчить про досягнення сторонами згоди щодо зміни порядку виконання зобов`язань за деякими поставками, які виконувались відповідно до укладеного договору.

Матеріали справи не містять доказів оплати товару відповідачем на суму 874150,00 грн, хоча строк його своєчасної оплати сплив.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати переданого товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

За вказаних обставин суд вважає вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 874150,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за укладеним договором позивачем заявлено до стягнення з відповідача 117012,11 грн пені за загальний період прострочення з 19.07.2019 по 11.05.2020.

Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 Цивільного кодексу України).

Статтею 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні ч.1,3 ст.549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.343 Господарського кодексу України платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов`язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

У ч.2 ст.217 Господарського кодексу України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції..

Згідно з ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Судом досліджено умови договору, за порушення якого позивачем нараховано відповідачу пеню, та встановлено, що такий вид забезпечення виконання грошового зобов`язання, як сплата неустойки у вигляді пені, сторони договору при його укладанні не визначили і як наслідок положення договору його не містять.

А відтак, вимога позивача про стягнення суми пені за прострочення оплати відповідачем отриманого товару є безпідставною, оскільки положеннями укладеного сторонами договору не встановлено настання такого правового наслідку, як сплата неустойки за порушення боржником грошового зобов`язання, а тому задоволенню не підлягає.

Також, в зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 17250,05 грн 3% річних за загальний період прострочення з 27.07.2019 по 11.05.2020 та 16517,14 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення з 01.08.2019 по 31.03.2020.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних є арифметично вірним, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до правильного арифметичного розрахунку, який здійснено судом з врахуванням періоду нарахування інфляційних втрат, заявленого позивачем та прострочених сум основного боргу, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 15076,53 грн. В решті позовних вимог про стягнення 1440,61 грн інфляційних втрат суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Згідно з ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача 874150,00 грн основної заборгованості, 17250,05 грн 3 % річних та 15076,53 грн інфляційних втрат, як правомірні, обґрунтовані, документально підтверджені, відповідачем не заперечені та належним чином не спростовані.

Позивач просить покласти на відповідача понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 15373,94 грн, які сплачено позивачем відповідно до платіжного доручення №2505 від 08.05.2020.

У зв`язку з частковим задоволенням позову судові витрати у справі №911/1884/20 покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених вимог відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, де закріплено, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інших судових витрат, для їх покладення на відповідача, позивач не заявив.

З огляду на часткове задоволення позову, на користь позивача з відповідача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 13597,15 грн.

Керуючись ст.2, 7, 8, 11, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Сучасні технології доріг” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дорожнє підприємство “Магістраль” про стягнення 1024929,30 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дорожнє підприємство “Магістраль” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сучасні технології доріг” 874150 (вісімсот сімдесят чотири тисячі сто п`ятдесят) грн 00 коп основної заборгованості, 17250 (сімнадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн 05 коп 3% річних, 15076 (п`ятнадцять тисяч сімдесят шість) грн 53 коп інфляційних втрат та 13597 (тринадцять тисяч п`ятсот дев`яносто сім) грн 15 коп судового збору.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Сучасні технології доріг” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дорожнє підприємство “Магістраль” про стягнення 117012,11 грн пені та 1440,61 грн інфляційних втрат.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю “Сучасні технології доріг” (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 29-А, ідентифікаційний код 31364143).

Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю “Дорожнє підприємство “Магістраль” (08002, Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 260, ідентифікаційний код 40370189).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.10.2020.

Суддя О.О. Третьякова