Рішення № 92438314, 27.10.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2020м. ДніпроСправа № 904/4022/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кармазіної Л.П., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", м. Дніпро

до ОСОБА_1 , м. Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у розмірі 5 569,77 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу №11417L1F1HDP016 від 01.01.2016 у розмірі 5 569,77 грн., з яких: 5 002,79 грн. - основного боргу; 73,90 грн. - 3% річних; 432,27 грн. - пені; 60,81 грн. - інфляційних втрат.

Оскільки позивачем у складі учасників провадження визначено фізичну особу - ОСОБА_1 (відповідач), суд, в порядку абзацу 2 частини 1, частин 6, 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою від 29.07.2020 витребував у Департаменту адміністративних послуг Павлоградської міської ради інформацію про зареєстроване місце проживання фізичної особи ОСОБА_1 (а.с.43).

Також, 29.07.2020 судом було направлено запит до Адресно-довідкового бюро ГУ МВС України в Дніпропетровській області про надання інформації про зареєстроване місце проживання фізичної особи ОСОБА_1 (а.с.44).

20.08.2020 до суду від Адресно-довідкового бюро ГУ МВС України в Дніпропетровській області надійшла відповідь, якою повідомлено зареєстроване місце проживання фізичної особи ОСОБА_1 .

У зв`язку з перебуванням судді Кармазіної Л.П. у відпустці в період з 17.08.2020 по 28.08.2020, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №11417L1F1HD016 від 01.01.2016., в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ.

У позовній заяві позивач зазначає, що оплату за поставлений відповідач у лютому та березні 2020 газ не здійснив. Поставка природного газу підтверджується актами приймання - передачі природного газу № ДЗ80007178 від 29.02.2020 на суму 4448,68 грн., №ДЗ80011528 від 31.03.2020 на суму 554,11 грн. та актом звіряння взаємних розрахунків від 10.06.2020, які підписані з обох сторін без зауважень.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Ухвала суду від 31.08.2020, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи довідку про реєстрацію місця проживання, з якої вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 , на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на відповідача .

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем реєстрації його проживання чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №11417L1F1HD016 від 01.01.2016, в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Пантус Олексієм Олексійовичем (споживач, відповідач) 01.01.2016 укладено договір №11417L1F1HD016 на постачання природного газу (договір).

Згідно предмету договору (в редакції додаткової угоди №26 від 27.12.2019) постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016-2020 роках природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором. Річний плановий обсяг постачання газу у 2020 році - до 1350,00 куб.м. Передача газу за договором здійснюється на межах балансової належності об`єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (далі - пункти призначення)(п.1.5 договору).

Згідно з п. 3.1. договору розрахунки за поставлений споживачем газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем.

Відповідно до пункту 3.2. договору (в редакції додаткової угоди №27 від 01.01.2020) ціна за 1 м. куб. без урахування податку на додану вартість становить 6,666500 грн., крім того вартість послуги доступу до потужності становить 0,124160 грн. Ціна за 1 м.куб. природного газу з урахуванням вартості послуги доступу до потужності складає 6,790660 грн. Податок на додану вартість становить 1,358132грн. Всього ціна газу за 1м. куб становить 8,148792 грн.

Ціна, зазначена в п.3.2 договору, може змінюватись протягом дії договору. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 3.3 договору).

За умовами пункту 3.6 договору сторони домовились, що загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором.

Згідно з пунктом 4.1. договору розрахунковий період за договором становить один календарний місяць з 07.00 години першого дня місяця до 07.00 години першого дня наступного місяця включно.

За умовами пункту 4.2. договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:

- п.п. 4.2.1. 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.

-п.п.4.2.2. у разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п`ятиденний строк після збільшення цього обсягу.

- п.п. 4.2.3. остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6. договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Відповідно до п.5.2.1. договору постачальник зобов`язується забезпечувати постачання газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених договором за умови дотримання споживачем дисципліни відбору газу та розрахунків за його постачання.

Споживач зобов`язується оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором (п.5.4.2. договору).

Пунктом 6.2.1. договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день простроченого платежу.

Відповідно до пункту 11.1. договору (в редакції додаткової угоди №26 від 27.12.2019) цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2020 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною стороною не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому, сторони мають внести зміни до договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк (п.11.2 договору).

Доказів припинення договору або зміни його умов матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач просить суд стягнути з відповідача основну суму заборгованості у розмірі 5002,79 грн., пеню у розмірі 432,27 грн. (за загальний період по кожному акту окремо) з 25.01.2020 по 23.07.2020, 3% річних у розмірі 73,90 грн. (за загальний період по кожному акту окремо) з 25.01.2020 по 23.07.2020 та втрати від інфляції у розмірі 60,81 грн. (за загальний період по кожному акту окремо) з 01.04.2020 по 31.05.2020.

Наведені обставини стали причиною виникнення цього спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За нормами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт поставки позивачем відповідачу природного газу за лютий та березень 2020 року на загальну суму 5002,79 грн. підтверджується актами приймання-передачі природного газу:

- за лютий 2020 акт №ДЗ80007178 від 29.02.2020 на суму 4448,68 грн.

- за березень 2020 акт №ДЗ80011528 від 31.03.2020 на суму 554,11 грн.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками сторін без зауважень (а.с. 21, 22).

Однак, відповідач свої зобов`язання з оплати за отриманий газ своєчасно не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість на суму 5002,79 грн., що підтверджується матеріалами справи (а.с.21-23).

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем відповідачем не надано, обставин, наведених позивачем в обґрунтування позовних вимог, не спростовано.

При цьому, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських станом на 27.07.2020, за реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 стан суб`єкта Фізичної особи-підприємця Музика Кирило Дмитрович є припиненим 26.03.2020 за власним рішенням.

Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 , не як до підприємця, а як до фізичної особи.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.".

Таким чином, позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у лютому та березні 2020 року, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.

Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 5 002,79 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі у розмірі 432,27 грн. за загальний період з 25.01.2020 по 23.07.2020.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У частині першій статті 230 Господарського кодексу України поняття "неустойка" вживається як різновид штрафних санкцій. Господарський кодекс України не містить визначення штрафу і пені, як не містить і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобов`язань.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що розмір нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є арифметично і методологічно правильним, тому позовні вимоги про стягнення пені з 25.01.2020 по 23.07.2020 на суму 432,27грн. є обґрунтованими.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 73,90 грн. (за загальний період по кожному акту окремо) з 25.01.2020 по 23.07.2020 та інфляційні втрати за загальний період з 01.04.2020 по 31.01.2020 на суму 60,81 грн.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних втрат та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов`язанням є сам факт порушення зобов`язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, судом встановлено, що він є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, тому позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних за загальний період з 25.01.2020 по 23.07.2020 на суму 73,90 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням викладеного, розрахунок інфляційних втрат, що підлягає до стягнення за загальний період з 01.04.2020 по 31.05.2020 є обґрунтованим та складає 60,81 грн.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача повністю.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу №11417L1F1HDP016 від 01.01.2016 у розмірі 5 569,77 грн., з яких: 5 002,79 грн. - основного боргу; 73,90 грн. - 3% річних; 432,27 грн. - пені; 60,81 грн. - інфляційних втрат - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 2, код ЄДРПОУ 39572642) 5 002,79 грн. заборгованості за спожитий природний газ, 73,90 грн. 3% річних, 432,27 грн. пені 60,81 грн. - втрат від інфляції та витрати зі сплати судового забору у розмірі 2 102,00 грн., про що видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.10.2020

Суддя Л.П. Кармазіна