Рішення № 92433269, 16.10.2020, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/1085/20

Провадження №2/148/582/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 жовтня 2020 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Саламахи О.В.,

за участю секретаря Немирівської Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим представником ОСОБА_2 , до Структурної одиниці "Тульчинські електричні мережі" Акціонерного товариства "Вінницяобленерго", Акціонерного товариства "Вінницяобленерго", про стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача, від імені та в інтересах останнього, звернулась до суду з позовом до Структурної одиниці "Тульчинські електричні мережі" Акціонерного товариства "Вінницяобленерго", Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" про стягнення заробітної плати. Позов мотивований тим, що позивач є працівником Структурної одиниці "Тульчинські електричні мережі" Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" (далі - СО "Тульчинські електричні мережі" АТ "Вінницяобленерго") та займає посаду майстра І групи Тульчинської бригади № 1 дільниці підстанцій 35 Кв і вище.

Між позивачем та Міністерством Оборони України в особі командира військової частини А1619 оперативного командування "Південь" 01.10.2017 укладено договір (контракт) про проходження військової служби строком на три роки. Відповідно до даного контракту, позивач перебуває на військовій службі з 08.10.2017 по даний час.

Відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015, затвердженого Законом України від 15.01.2015, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій всіх форм власності, про те, що відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та статті 119 КЗпП України, за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року. Відповідно до листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01.10.2015, ст. 1 Закону України "Про оборону України", з моменту оголошення Указу Президента України " Про часткову мобілізацію" № 303//2014 від 17.03.2017, в Україні настав особливий період, який триває до сьогодні. У листі Міністерства оборони України № 316/1/906 від 20.10.2016 та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 у справі № 800/582/14 зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Таким чином, на час укладення позивачем контракту, діяв особливий період, який розпочався 18.03.2014, тобто коли набув чинності Указ Президента "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17.03.2014 і триває до сьогодні.

Вищезазначена обставина встановлена рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.12.2019 у страві № 148/274/19, у якій брали участь ті самі особи, і згідно норм ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, або прийнятті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст. 119 КЗпП України.

В свою чергу, за ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період або прийняттям на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, я у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Отже, позивачу, як працівнику, прийнятому на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду та в період існування кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час укладення контракту.

Однак, така сума компенсації була виплачена позивачу за періоди з 20.10.2017 по 22.10.2018 та з 26.12.2019 виплачується по даний час. За період з 23.10.2018 по 26.12.2019 середній заробіток роботодавець позивачу не виплатив.

Відповідно до довідки відповідача від 27.09.2018, розмір заробітної плати позивача за серпень та вересень 2017 року становив 9604,83 грн. та 9741,47 грн., кількість робочих днів - 22 та 21. Отже, середньоденний заробіток склав 449,91 грн. (9604,83 грн. + 9741,47 грн.) : 43 робочих дні (22 + 21). Період з 23.10.2018 по 26.12.2019 становить 429 робочих днів. Середній заробіток за період з 23.10.2018 по 26.12.2019 складає: 429 робочих днів х 449,91 грн. = 193011,39 грн.

Також, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 та рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, позивач має право на індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушеннням строків її виплати.

Вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з даним позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за період з 23.10.2018 по 26.12.2019, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Стягнути на користь позивача невиплачену суму середнього заробітку за період з 23.10.2018 по 26.12.2019 у розмірі 193011,39 грн., яка відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України зберігається за працівником, прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду. Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 21.02.2001 № 159. Судові витрати покласти на відповідача.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились. Представник позивача подала до суду клопотання про розгляд справи у її та позивача відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, у якій просить розгляд справи здійснювати у його відсутність, позов не визнає.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази у справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Між позивачем ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, в особі командира військової частини А1619 оперативного командування "Південь" полковника ОСОБА_3 , 01.10.2017 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки, що підтверджується копією даного контракту (а.с. 6-8). Відомостей про принення (дострокове припинення) своєї дії даний контракт не містить.

Відповідно до копії посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 19.06.2018 (а.с. 5), позивач є учасником бойових дій.

Згідно копій довідок військової частини А2960 від 06.11.2017 (а.с. 9), від 05.07.2018 (а.с. 10), від 10.07.2018 (а.с. 11), позивач ОСОБА_1 з 08.10.2017 приймав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей; в період з 08.10.2017 по 27.01.2018 брав участь в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в с. Павлопіль Волновахського району Донецької області; в період з 18.06.2018 безпосередньо брав участь в операції об`єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганських областях в населених пунктах м. Щастя Луганської області. Дані обставини встановлені рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.12.2019 у справі № 148/274/19, і в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

Згідно копії довідки СО "Тульчинські електоромережі" від 27.09.2018 (а.с. 19) розмір заробітку позивача ОСОБА_1 з квітня 2017 року по жовтень 2017 року склав 68091,84 грн. (фактично отримано 54813,44 грн.). Дана обставина встановлена рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.12.2019 у справі № 148/274/19, і в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягає.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.12.2019 у справі № 148/274/19 (а.с. 12-17) визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Вінницяобленерго" СО "Тульчинські електричні мережі" від 19.10.2017 №117-К про звільнення з роботи ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра І групи Тульчинської бригади №1 дільниці підстанції 35 кВ і вище Структурної Одиниці "Тульчинські електричні мережі" ПАТ "Вінницяобленерго". Стягнуто з ПАТ "Вінницяобленерго" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.10.2017 по 22.10.2018 в сумі 116076,78 грн. Стягнуто з ПАТ "Вінницяобленерго" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.

На виконання даного рішення суду від 26.12.2019, АТ "Вінницяобленерго" СО "Тульчинські електоромережі" видало наказ 08.01.2020 № 9-К про поновлення на роботі ОСОБА_1 з 20.10.2017, проведення нарахування середньомісячного заробітку в межах суми стягнення за один місяць згідно рішення суду в частині допущення до негайного виконання.

Згідно копії довідки АТ "Вінницяобленерго" від 12.05.2020 (а.с. 20) виплата заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 20.10.2017 по 22.10.2018 склала: 144194,76 грн. - заробіток за час вимушеного прогулу та 5000 грн. моральна шкода (суми до виплати: 116076,78 грн. - заробіток за час вимушеного прогулу, 4025 грн. - моральна шкода).

Згідно довідки військової частини А2960 від 02.07.2020 (а.с. 8), позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині А2960 з 08.10.2017 по даний час.

Згідно копії довідки АТ "Вінницяобленерго" від 12.05.2020 (а.с. 21) позивач ОСОБА_1 рахується у АТ "Вінницяобленерго" на посаді майстра; за період з грудня 2019 року по квітень 2020 року його заробіток склав 64074,79 грн. (нараховано), (51580,20 грн. - до виплати).

Відповідно до копії трудової книжки позивача ОСОБА_1 , згідно наказу відповідача від 08.01.2020, запис про звільнення позивача з роботи на підставі наказу підприємства від 19.10.2017, є недійсним, ОСОБА_1 поновлений на роботі. Публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" з 02.05.2019 перейменовано на Акціонерне Товариство "Вінницяобленерго". Відомостей про звільнення працівника з даного підприємства трудова книжка не містить.

Таким чином, на підставі досліджених доказів судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 19.10.2017 був незаконно звільнений з роботи з СО "Тульчинські електричні мережі" ПАТ "Вінницяобленерго". Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.12.2019 визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Вінницяобленерго" СО "Тульчинські електричні мережі" від 19.10.2017 про звільнення позивача з роботи та поновлено його на роботі на посаді майстра, стягнуто з ПАТ "Вінницяобленерго" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.10.2017 по 22.10.2018, тобто за один рік, в сумі 116076,78 грн. та моральну шкоду. На виконання даного рішення суду відповідачем видано наказ про поновлення на роботі ОСОБА_1 з 20.10.2017, виплачено йому присуджені рішенням суду середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.10.2017 по 22.10.2018 та моральну шкоду. Починаючи з грудня 2019 року позивачу за місцем роботи нараховується заробіток. За період з 23.10.2018 по 26.12.2019 середній заробіток позивачу не виплачувався.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регламентуються Кодексом законів про працю України та іншими законодавчими та підзаконними актами.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин 3 та 4 ст. 119 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15.01. 2015 № 113-VІІ, який набрав законної сили 20.01.2015, оголошено проведення часткової мобілізації. Доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України, за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (п.7 Указу Президента України від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію»).

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За змістом листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01.10.2015 відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

У листі Міністерства оборони України «Щодо дії особливого періоду» № 316/1/906 від 20.10.2016 та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 (справа №800/582/14) зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

На даний час Указом Президента України не було оголошено демобілізацію та не скасовано особливий період у встановленому законом порядку.

Верховний Суд сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» у постанові від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17). У постанові зазначено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє. Частиною 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Судом встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України 01.10.2017 строком на 3 роки, тобто до 01.10.2020.

З наведеного слідує, що на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України діяв особливий період, який розпочався 18.03.2014, коли набув чинності Указ Президента «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 та цей особливий період, кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, тривають по теперішній час.

Таким чином, на позивача поширювалися та поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зокрема ті, що на час проходження військової служби за працівником зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

Судом встановлено, що позивача поновлено на роботі з 20.10.2017, відомостей про його звільнення матеріали справи не містять. Також, матеріали справи не містять відомостей про дострокове закінчення контракту. Отже, враховуючи, що дія особливого періоду триває, тому, починаючи з часу укладення контракту про проходження військової служби у ЗСУ - 01.10.2017 по даний час за позивачем зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві.

Отже, бездіяльність відповідача, що полягає у відмові у виплаті позивачу середнього заробітку за період з 23.10.2018 по 26.12.2019 відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, є протиправною.

Розмір середнього заробітку працівника слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Так, за змістом п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.12.2019 встановлено, що на підставі копії довідки СО "Тульчинські електоромережі" від 27.09.2018 (а.с. 19), розмір зарплати позивача ОСОБА_1 за останні два місяці, які він фактично працював, становив: за серпень 2017 рік 9604,83 грн., за вересень 2017 року 9741,47 грн. Кількість робочих днів за серпень 2017 року - 22, за вересень 2017 року - 21. Отже, середньоденний заробіток складає 449,91 грн. ((9604,83 грн. + 9741,47 грн.) : 43 робочих дні (22 + 21)).

Представник позивача зазначає, що період з 23.10.2018 по 26.12.2019, за який вона просить стягнути середній заробіток, має 429 робочих дні, і середній заробіток за вказаний період становить 193011,39 грн. (429 робочих днів х 449,91 грн. (середньоденний заробіток) = 193011,39 грн.).

Суд не погоджується з таким розрахунком представника позивача, і вважає, що період з 23.10.2018 по 26.12.2019 має 296 робочих днів, а саме: з 23.10.2018 до кінця даного місяця - 7 робочих днів; листопад 2018 року - 22 робочих дні; грудень 2018 року - 20 робочих дні; січень 2019 року - 21 робочий день; лютий 2019 року - 20 робочих днів; березень 2019 року - 20 робочих днів; квітень 2019 року - 20 робочих днів; травень 2019 року - 22 робочих дні; червень 2019 року - 18 робочих днів; липень 2019 року - 23 робочих дні; серпень 2019 року - 21 робочий день; вересень 2019 року - 21 робочий день; жовтень 2019 року - 22 робочих дні; листопад 2019 року - 21 робочий день; грудень 2019 року (з початку місяця по 26.12.2019) - 18 робочих днів.

Кількість робочих днів вираховулась, враховуючи положення ст. 67 КЗпП України - без урахування вихідних днів (субота, неділя), та положення ст. 73 КЗпП України - без урахування святкових і неробочих днів та перенесених робочих днів.

Таким чином, суд вважає, що середній заробіток позивача за період з 23.10.2018 по 26.12.2019 складає 133173,36 грн. (296 робочих днів х 449,91 грн. середньоденний заробіток = 133173,36 грн.).

З огляду на викладене, враховуючи положення ч. 3 ст. 119 КЗпП та встановлені судом обставини справи, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за вказаний період в розмірі 133173,36 грн.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 23.10.2018 по 26.12.2019 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі, з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

За рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

З огляду на викладене, позов в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 21.02.2001 № 159, підлягає задоволенню.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 572/2088/17, Верховний Суд притримується позиції, що учасники бойових дій мають бути звільнені від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях не залежно від того пов`язана справа з порушенням їх прав саме як учасника бойових дій, чи не пов`язана, а також не залежно від процесуального статусу учасника бойових дій у справі.

Враховуючи, що позивачем пред`явлено три позовних вимоги: дві немайнового характеру та одну - майнового, позовні вимоги немайнового характеру задоволені повністю, позовна вимога майнового характеру (про стягнення середнього заробітку) задоволена частково, тому, з врахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 3013,37 грн. (840,80 грн. (позовна вимога немайнового характеру) + 840,80 грн. (позовна вимога немайнового характеру) + 1331,77 грн. (позовна вимога майнового характеру: 1930,11 грн. х 69% = 1331,77 грн.) = 3013,37 грн.)

Представник позивача у позовній заяві просить покласти судові витрати на відповідача. При цьому, у позовній заяві зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 6000 грн. в підтвердження чого, будуть надані відповідні документи.

Разом з тим, доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, їх розрахунку, відповідного договору, стороною позивача не надано, в зв`язку з чим, дані судові витрати є не підтвердженими та стягненню не підлягають.

Керуючись ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п. 3 ст. 36, ст. 119 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оборону України», п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, ст. 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000, ст. 15 ЦК України, ст. 76 - 81, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Структурної одиниці "Тульчинські електричні мережі" Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 23.10.2018 по 26.12.2019 відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Стягнути з Акціонерного товариства "Вінницяобленерго", ЄДРПОУ 00130694, місцезнаходження якого за адресою: вул. Магістратська, 2, м. Вінниця, 21050, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , невиплачену суму середнього заробітку, що відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зберігається за працівником прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, за період з 23.10.2018 по 26.12.2019 у розмірі 133173 (сто тридцять три тисячі сто сімдесят три) гривні 36 копійок.

Зобов`язати Акціонерне товариство "Вінницяобленерго", ЄДРПОУ 00130694, місцезнаходження якого за адресою: вул. Магістратська, 2, м. Вінниця, 21050, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 21.02.2001 № 159.

Стягнути з Акціонерного товариства "Вінницяобленерго", ЄДРПОУ 00130694, місцезнаходження якого за адресою: вул. Магістратська, 2, м. Вінниця, 21050, в дохід держави судовий збір у розмірі 3013 (три тисячі тринадцять) гривень 37 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: